10 червня 2019 р. № 400/167/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 № 0399781-1302-1415, податкової вимоги від 20.10.2018 № 64345-17,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Миколаївській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС в Миколаївській області), в якому просить суд визнати факт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості нежитлового приміщення, кондитерський цех за адресою АДРЕСА_2, незалежно від податкового періоду (року оподаткування), визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04. 2018 за №0399781-1302-1415, визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 64345-17 від 20.1.0.2018 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що відповідач безпідставно визначив за спірним податковим повідомленням-рішенням суми податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без урахування пільги, встановленої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Вказаною нормою ПК України об'єкти нерухомості підприємства, зокрема будівлі промисловості, виробничі корпуси, цехи, складські приміщенні промислових підприємств виключено з об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки,використовуються у підприємницькій діяльності позивача не є об'єктом оподаткування відповідно до положень статті 266 ПК України. Тому просив суд визнати протиправними та скасувати спірне рішення та вимогу відповідача про визначення позивачу суми податкових зобов'язань.
Відповідач позову не визнав, подав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебувають об'єкти нежитлової нерухомості, які є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки відповідно до статті 266 ПК України. Оскільки рішенням Веселинівської селищної ради від 16.02.2017 року № 10 «Про встановлення ставок податку нанерухоме майно, відмінне від земельної ділянкипо Веселинівській селищній раді» встановлено ставку 0,7 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на 01 січня звітного (податкового) року за 1 км.м. бази оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, позивач несе обов'язок зі сплати такого податку. На підставі викладеного просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані у справі, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку про таке.
Позивач, з 18 серпня 2011 року є власником нежитлового приміщення, кондитерського цеху, по АДРЕСА_2
27.04.2018 року ГУ ДФС у Миколаївській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0399781-1302-1415, яким позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 5996,48 грн.
20.10.2018 року відповідачем винесена податкова вимога № 64345-17 в розмірі податкового боргу - 5996,48 грн. з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Суд встановив, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахований позивачу на підставі рішення від 16.02.2017 року № 10 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по Веселинівській селищній раді», яким для об'єктів нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду, встановлена ставка на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на території Веселинівської селищної ради, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, за 1 квадратний метр в розмірі 0,7 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня звітного (податкового) року.
Станом на 01.01.2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3200,00 грн., а тому враховуючи загальну площу нерухомого майна 267,7 кв. м., позивачу був нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 2996,48 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
01.01.2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII (надалі - Закон №71-VIII), яким було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункт 266.5 стаття 266 ПК України).
Згідно пункту 8.3 статті 8 зазначеного Кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.
У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Згідно із статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
У відповідності до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК, до місцевих податків належить податок на майно (розділ ХІІ Кодексу), до якого входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стаття 266).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
16.02.2017 року Веселинівською селищною радою прийнято рішення №10, яким встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості. Вищезазначеними рішеннями для власників будівель нежитлових встановлено ставку податку в розмірі 0,7% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно до якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і, на відміну від пункту є. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (д), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (е), сільськогосподарський товаровиробник (ж), громадські організації інвалідів та їх підприємства (з), релігійні організації (и)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (ґ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (і), будівлі промисловості (є) тощо).
Аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств. При цьому законодавець використав прислівник зокрема, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Чинне законодавство України не містить правової норми, яка б чітко визначала поняття промислове підприємство.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів, C Переробна промисловість, D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 806/2461/17. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищенаведене, в суду відсутні правові підстави відступати від позиції Верховного Суду сформованої у вказаній постанові.
Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов'язкових умов - наявність будівель промисловості.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що об'єкт нежиле приміщення - загальною площею 267,7 кв.м., що належать на праві власності позивачу, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки перебуває у приватній власності фізичної особи ОСОБА_1 , а не промислового підприємства, відтак є об'єктом оподаткування.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що ним провадиться господарська діяльність, яка відноситься до діяльності промислових підприємств, спрямована на виробництво товарів і послуг, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
За таких обставин, вказане нежиле приміщення, неможливо віднести до будівель промисловості в розумінні пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відтак останнє є об'єктом оподаткування і на нього має нараховуватись податок на нерухоме майно.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 2, 19, 134, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник