Справа № 724/1476/15-а
10.06.2019 року смт. Кельменці
Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого -судді Телешмана О.В.
за участі секретаря судового засідання Дєдової В.С.
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Букші Я.В.,
Позивач ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
Визнати протиправною відмову управління пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області у виплаті йому довічного грошового утримання.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити йому щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 (дев'яносто) відсотків від заробітної плати 21924 грн. починаючи з 1 січня 2015 року по 31.07.2016 року включно.
Стягнути з відповідача на його користь судовий збір.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Кельменці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови у виплаті довічного грошового утримання та збільшення розміру довічного грошового утримання, суд -
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що позов він підтримує повністю. Він працював суддею з 12.04.1972 року і в 2006 році він мав право на виплату довічного грошового утримання. Тому з 01.01.2006 року по 31.12.2011 року він отримував довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків від заробітної плати. 11.01.2014 року в нього виникло право на відставку за віком і він був звільнений з посади судді у зв'язку з подачею заяви про відставку лише 25.12.2014 року, а не 11.01.2014 року.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала повністю та пояснила, що з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року позивач отримував пенсію відповідно до рішення суду у розмірі 70 % від заробітної плати. За заявою позивача з 20.04.2015 року його було переведено на пенсію державного службовця і він отримував 60 % від заробітної плати. З 1 червня 2015 року позивач отримував пенсію відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року, яким встановлено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України", «;Про Кабінет Міністрів України", «;Про судову експертизу", «;Про Національний банк України", «;Про службу в органах місцевого самоврядування", «;Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
З 26.07.2015 року за заявою позивача його було переведено на отримання довічного грошового утримання судді.
05.08.2015 року позивач звернувся із заявою про виплату йому довічного грошового утримання відповідно до вказаного вище рішення суду від 27.04.2015 року, проте йому було роз'яснено, що він використав право вибору пенсійних виплат і відповідно до норм чинного законодавства за його заявою від 20.04.2015 року йому виплачується пенсія відповідно до норм Закону України «Про державну службу».
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 12 квітня 1976 року по 22 червня 1987 року працював на посаді судді Глибоцького районного народного суду та з 22 червня 1987 року по 25 грудня 2014 року працював на посаді судді Хотинського районного суду Чернівецької області.
Позивач ОСОБА_1 у 2013 році подав заяву про звільнення з посади судді в зв'язку з досягненням ним 10 січня 2014 року шістдесяти п'яти років, однак був звільнений постановою Верховної Ради України лише 25 грудня 2014 року.
Розпорядженням відповідача №163756 від 03.02.2015 року позивачу було призначено довічне грошове утримання в розмірі 60% від заробітної плати -8526 грн., що становить 5115 грн. 60 коп.
Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27.04.2015 року розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області №163756 від 03.02.2015 року про призначення позивачу довічного грошового утримання в розмірі 60% від заробітної плати визнано протиправним та скасовано. Також даним рішенням суду зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області призначити позивачу довічне грошове утримання в розмірі 70 % від грошового утримання судді -21924 грн, починаючи з 01.01.2015 року.
Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області виплатило позивачу довічне грошове утримання в розмірі 70 % від грошового утримання судді -21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року, оскільки позивач подав заяву про перехід з 20.04.2015 року на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
5 серпня 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі із заявою, в якій просив відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» виплачувати йому щорічне довічне грошове утримання згідно постанови Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2015 року, замість пенсії, яку призначено йому на умовах, передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу». Позивачу відмовлено у виплаті довічного грошового утримання згідно постанови Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 квітня 2015 року з тих підстав, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України", «;Про Кабінет Міністрів України", «;Про судову експертизу", «;Про Національний банк України", «;Про службу в органах місцевого самоврядування", «;Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Також, в листі зазначено, що позивач вже використав право вибору пенсійних виплат.
Вказані вище обставини підтверджуються письмовими доказами, дослідженими судом, а також дані обставини визнали учасники справи.
Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Суд вважає, що вказана вище відмова відповідача у виплаті позивачу довічного грошового утримання є частково протиправною виходячи з такого.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Положеннями статті 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.
Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 було надано офіційне тлумачення положення статті 126 Конституції України, зокрема зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України "Про статус суддів" від 10.07.1998 року. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод. Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004). В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.
Згідно частині 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI , який набрав чинності з 30 липня 2010 року, також було закріплено норму про те, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Разом з тим, Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, частину 3 і 5 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції, згідно з якою щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді (частина 3 статті 138 Закону). Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (частина 5 статті 138 Закону).
Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської Хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №3-р/2013 від 3 червня 2013 року не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті частини третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI, суд вважає, що з 3 червня 2013 року відновила дію редакція частини третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI, так як вона відновлює соціальні виплати тим особам, право на виплати яким не відновлено з визнанням неконституційною частини третьої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»..
Отже, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".
Пункт 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213- VIІ в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не підлягає застосуванню.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що він вважає протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області, якою йому відмовлено у виплаті довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч.1,2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд вважає, що відмова підрозділу Пенсійного фонду України - Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області, правонаступником якого є відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті позивачу ОСОБА_1 довічного щомісячного грошового утримання у розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. є частково протиправною.
Таке рішення відповідачем прийнято в порушення Конституції України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено, не добросовісно, не розсудливо, не пропорційно зокрема, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідач - Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області не надав суду жодного належного та допустимого доказу, які б підтверджували правомірність своїх рішень та дій щодо невиплати позивачу ОСОБА_1 довічного щомісячного грошового утримання судді у розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року та з 05.08.2015 року по 31.07.2016 року з урахуванням виплачених позивачу сум пенсії та грошового утримання.
Таким чином, суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме слід:
визнати частково протиправною відмову відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті позивачу ОСОБА_1 довічного щомісячного грошового утримання судді у розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року та з 05.08.2015 року по 31.07.2016 року;
зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити щомісячне довічне грошове утримання позивачу ОСОБА_1 в розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року та з 05.08.2015 року по 31.07.2016 року з урахуванням виплачених позивачу сум пенсії та грошового утримання.
Суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті йому довічного щомісячного грошового утримання судді у розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. в період з 20.04.2015 року по 05.08.2015 року не підлягають задоволенню, так як в судовому засіданні встановлено, та визнавалося сторонами, що в цей період позивачу виплачувалася пенсія відповідно до закону України «Про державну службу» на підставі заяви позивача.
Відповідно до ч.1,3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає, що з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань слід стягнути на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 424 гривні.
Відповідно до п. 10 ч. 1 перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі наведеного вище, керуючись п. 10 ч. 1 перехідних положень КАС України, ст.ст. 2,5,6,7,9, 241- 246, КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати частково протиправною відмову відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті позивачу ОСОБА_1 довічного щомісячного грошового утримання судді у розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року та з 05.08.2015 року по 31.07.2016 року.
Зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити щомісячне довічне грошове утримання позивачу ОСОБА_1 в розмірі 90% від заробітної плати 21924 грн. з 01.01.2015 року по 20.04.2015 року та з 05.08.2015 року по 31.07.2016 року з урахуванням виплачених позивачу сум пенсії та грошового утримання.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 424 (чотириста двадцять чотири) гривні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги подаються учасниками справи через Кельменецький районний суд Чернівецької області.
Повний текст рішення складено 10 червня 2019 року.
Суддя