Справа № 308/5777/18
10 червня 2019 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 року про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Абрикосівка, Херсонської області, тимчасово непрацюючого, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, українця, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого, уродженця м. Кіровоград, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 р. про обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні ними кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст.113, ч.2 ст.28 та ч. 1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч.2 ст. 28 та ч. 2 ст.194 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії обраного запобіжного заходу, який ухвалою колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 21.01.2019 року обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було продовжено, закінчується. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор вказує, що на даний час існують ризики переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного ОСОБА_10 , обвинувальний акт стосовно якого направлено до суду, експертів, спеціалістів, у цьому кримінальному провадженні, є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Крім того, інший підозрюваний ОСОБА_11 , на даний час переховується від органів досудового розслідування. Тому вважає, що ризики не зменшились.
Захисник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .. Подав клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 вказуючи, що відсутні достатні на його думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України та вказуючи про необхідність належного стаціонарного лікування обвинуваченого у зв'язку з погіршенням стану здоровя. У зв'язку з цим просив змінити запобіжний захід на інший не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав думку захисника.
Захисник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .. Вказуючи, що відсутні достатні на її думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, просила врахувати, що є учсником бойових дій, відсутність судимостей, та врахувати сімейний стан. У зв'язку з цим просила змінити запобіжний захід на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав думку захисника.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, посилаючись на наявність реальних ризиків наведених стороною обвинувачення передбачених ст. 177 КПК України.
Представник потерпілого в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.06.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні закінчується 24 серпня 2018 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 13.08.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 09 жовтня 2018 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.10.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 30 листопада 2018 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 28.11.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 25 січня 2019 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.01.2019 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 19 березня 2019 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.05.2019 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 05 липня 2019 року.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Згідно ч.5 ст. 176 КПК України, до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України, запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть застосовуватися.
Проте, вказана норма не узгоджується із §3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на свободу на особисту недоторканість, а також практиці Європейського суду з прав людини. Наприклад, у справі «Хайредінов проти України» передбачено, що якщо закон встановлює презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав утримання під вартою, необхідно переконливо довести наявність конкретних обставин, які переважають над правилом поваги до особистої свободи. Тобто такі обставини мають встановлюватись у конкретному судовому засіданні, а не законодавчо. Така ж думка висловлена у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України».
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинувачених від правосуддя.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами. Суд приймає до уваги, що обвинуваченим інкримінується вчинення злочинів, а саме, готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень.
Разом з тим, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Одночасно, в рішенні Харченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом свободи особистості.
З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушеннь, які у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, яке має значний ступінь суспільної небезпеки, та значний резонанс у суспільстві, враховує особу обвинувачених, що ОСОБА_6 , є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, ОСОБА_7 є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, а також стан здоров'я обвинувачених.
Суд враховує, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження та на даний час знаходяться в розшуку та недопитаних в судовому засіданні свідків або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає. Крім цього, суд враховує, що інший підозрюваний ОСОБА_11 , на даний час переховується від органів досудового розслідування. Стосовно іншого підозрюваного ОСОБА_10 , обвинувальний акт направлено до суду.
При цьому суд зазначає, що в подальшому після дослідження всіх необхідних доказів по провадженню та з урахуванням думки учасників судового провадження, судом може бути вирішено питання про зміну запобіжного заходу на більш м'який, з метою не допустити перетворювання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого в майбутньому вироку про позбавлення свободи (Рішення ЄСПЛ від 27.06.1968 року «Ноймер проти Австрії).
Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та ризик його ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинувачених. При цьому, суд приймає до уваги термін перебування обвинувачених під вартою.
Окрім того, суду не надано відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який не будуть переховуватись від суду та не вчинять інших правопорушень. Вказані гарантії є необхідною умовою зміни запобіжного заходу у вказаному кримінальному провадженні.
Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченим запобіжного заходу, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , перебуваючи на волі можуть ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинувачених, запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинувачених під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 , в силу характеру інкримінованого обвинуваченим діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, (допит свідків, дослідження письмових та речових доказів), суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_6 та обвинуваченому ОСОБА_7 під вартою.
Судом направлялись листи до начальника УВП №9 з приводу скарг обвинувачених на незадовільний стан їх здоров'я та питань пов'язаних зі зверненням останніх до такої установи.
Листом від 30.11.2018 року суд було повідомлено, що ОСОБА_7 за медичною допомогою не звертався, а ОСОБА_6 систематично звертається за медичною допомогою. При цьому вказано, що в медичній установі відсутнє фінансування за напрямком закупівлі «Медикаменти та перев'язувальні матеріали» та додатково інформовано, що медична частина установи не являється спеціалізованим лікувальним закладом для лікування кардіологочної патології, тому вузькопрофільне фахове лікування серцево-судинної системи в установі неможливе.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.01.2019 року, з огляду на повідомлення обвинуваченими та їх захисниками про ненадання їм лікування в умовах УВП №9, відповідно до завдань кримінального судочинства, яке повинно здійснюватись на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими, і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність, судом було зобовязано начальника Закарпатської установи виконання покарань №9 вжити всіх необхідних заходів для надання обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 необхідної їм медичної допомоги.
Разом з тим, слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження містяться копії медичної документації обвинуваченого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , однак будь-яких вказівок про неможливість перебування останніх під вартою в них не відображено, інших документів, що підтверджують неможливість перебування підсудних в умовах СІЗО, суду не представлено.
Крім того, суд враховує, що згідно наданих захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_12 довідки завідувача медичної частини №9 та консультативного висновку спеціаліста від 01.02.2019 року медичний стан ОСОБА_6 стабільний та продовжено курс медикаментозної терапії.
За таких обставин суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, обраного стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та доводи в їх обґрунтування, не можна визнати такими, що ставлять під сумнів вище наведені висновки суду, а відтак, суд вважає за необхідне у вказаному клопотанні відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 327, 331, 372 КПК України, суд,-
У задоволенні заявленого клопотання захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 - ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - по 08 серпня 2019 року.
Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - по 08 серпня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_2