Справа № 308/9212/18
10 червня 2019 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю секретаря судового засідання - Пассер М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
У позовній заяві позивач посилається на те, що шлюб між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано 13.03.2001 року Ступнівською сільською радою Здолбунівського району Рівненської області за актовим записом № 1. Від спільного проживання в шлюбі з відповідачем мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти фактично перебувають на її утриманні.
Зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося. Вони проживають в одному помешканні, проте шлюбних відносин не підтримують, практично не спілкуються, чоловік часто без пояснень не ночує вдома, не поважає її почуття та не дбає про благополуччя їх сім'ї. Причиною розірвання шлюбних відносин та її звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу вважає несумісність їх характерів. Неодноразові спроби примирення не привели до бажаного результату. Таким чином, їх сім'я фактично припинила своє існування. Вона переконана, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе та суперечить їх інтересам.
Вказує, що відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, але відповідач коштів на утримання доньок практично не надає, у зв'язку з чим вона вимушена самостійно утримувати їх дітей. Визначаючи розмір аліментів у частині від заробітку вона виходила з того, що відповідач є фізично здоровою, працездатною особою, має дохід від тимчасових заробітків, інших стягнень за виконавчими документами з нього не проводиться, непрацездатних осіб на його втриманні не має, що дозволяє стягувати з нього аліменти у зазначеному нижче розмірі. Вона на даний час постійного місця роботи не має, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, отримує прибуток від тимчасових заробітків, але одержаного нею доходу не вистачає для належного утримання двох неповнолітніх дітей.
На підставі викладеного позивач просить суд: розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 13.03.2001 року Ступнівською сільською радою Здолбунівського району Рівненської області за актовим записом № 1; стягнути з ОСОБА_2 , 1979 року народження, на користь ОСОБА_1 , 1982 року народження, аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісяця і до досягнення дітьми повноліття; стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 704,80 грн.
Ухвалою судді від 13.09.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 11.12.2018 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за даною позовною заявою до судового розгляду по суті.
Позивач у дане судове засідання не з'явилася, при цьому подала до суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримує повністю та просить розглянути справу у її відсутності.
Відповідач у дане судове засідання не з'явився, при цьому надіслав до суду клопотання від 28.05.2019 року, справжність підпису ОСОБА_2 в якому засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., зареєстровано в реєстрі за № 487, відповідно до якого просить розглянути справу за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, позовну заяву просить задовольнити.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2001 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено шлюб, який зареєстровано у Ступнівській сільській раді Здолбунівського району Рівненської області за актовим записом № 1, що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 13.03.2001 року.
Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 12.12.2001 року, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13.10.2008 року відповідно.
Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося та між ними втрачено почуття любові, вони сімейних стосунків не підтримують.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем, який позов визнав повністю, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, їх сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XІІ) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положенням ч. 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
За правилами ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі регламентовано ст. 184 СК України.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, їх спільні діти проживають з позивачем та перебувають на її утриманні, потребують матеріального забезпечення.
При визначенні розміру аліментів суд враховує майновий стан позивача, яка веде догляд за доньками, вік дітей, матеріальне становище платника аліментів (відповідача), який є особою молодого та працездатного віку, відсутність у матеріалах справи даних про наявність у відповідача аліментних зобов'язань та інших утриманців, а також вимоги норми ч. 2 ст. 182 СК України, згідно з якою розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж п'ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Враховуючи викладене, визнання відповідачем позову в частині вимог про стягнення аліментів, а також беручи до уваги рівність обов'язку батьків щодо утримання дитини, суд приходить до висновку, що в силу вимог ст. 180 СК України з відповідача слід стягнути на користь позивача аліменти на їх спільних дітей - доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення ними повноліття.
При цьому, при визначенні розміру аліментівсуд бере до уваги, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2019 року установлено прожитковий мінімум 2027 грн., з 1 липня - 2118 грн., з 1 грудня - 2218 грн.
Розмір аліментів, визначений судом, відповідатиме принципам розумності та справедливості. При цьому, суд зазначає, що сторони не позбавлені права в подальшому, відповідно до положень ст. 192 СК України, ставити питання про зміну розміру аліментів.
За приписами ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) на кожну дитину відповідного віку щомісячно позивач суду не надала, а відтак, суд приходить до переконання, що у решті позовних вимог про стягнення аліментів слід відмовити за недоведеністю.
Таким чином, з огляду на викладені обставини суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення частково.
При цьому, оскільки позов пред'явлений 13.08.2018 року (надісланий до суду поштовим відправленням), то в силу вимог ч. 1 ст. 191 СК України аліменти слід стягувати із цієї дати, а на підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Позовних вимог щодо порядку виховання дітей та поділу спільного майна сторін у межах даного позову не заявлено.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачений нею судовий збір у розмірі 704,80 грн. за вимогу про розірвання шлюбу.
Відповідно до положень ч. 6, ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в частині вимог про стягнення аліментів, то такий слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 7, 56, 105, 110, 112, 113, 115, 180-185, 191 СК України, ст. ст. 4, 13, 49, 89, 141, 206, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 13.03.2001 року у Ступнівській сільській раді Здолбунівського району Рівненської області за актовим записом № 1, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.08.2018 року і до досягнення ними повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. сплаченого судового збору.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили у відповідності до ч. 2 ст. 115 СК України надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом згідно з ч. 4 ст. 115 СК України є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Повний текст рішення складено 10 червня 2019 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду В.Й. Данко