Справа № 308/4694/15-ц
07 червня 2019 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого - судді Данко В.Й.,
з участю секретаря судових засідань Павлюх Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними договори іпотеки. Обгрунтовуючи вказані вимоги вказує на те, що 12.11.2009 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено Договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно на забезпечення виконання зобов'язань за Договором позики, укладеним між ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Предметом вказаного Договору іпотеки від 12.11.2009 року виступило нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому між тими ж самими сторонами було укладено Договір іпотеки від 14.07.2010 року на забезпечення виконання того ж зобов'язання за Договором позики, предметом якого стала належна ОСОБА_5 земельні ділянка площею 0,09га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 посилається на те, що станом на час укладення вказаних вище договорів іпотеки, будучи неповнолітньою, вона постійно проживала в житловому будинку, який є предметом іпотеки, а тому вважає, що її житлові права порушені, оскільки вказаних Договір іпотеки від 12.11.2009 року не був погоджений з органом опіки та піклування. З огляду на вищевикладене, просить суд задовольнити вказаний позов, та винести рішення, яким визнати недійсним Договір іпотеки від 12.11.2009 року, укладений між ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за №1719 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. про передачу в іпотеку нерухомого майна, а також визнати недійсним Договір іпотеки від 14.07.2010 року, укладений між ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за №11130 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. про передачу в іпотеку нерухомого майна.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_10 в останнє судове засідання не з'явилися. В попередніх судових засідання позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у позові. Однак, надали суду заяву, в якій просять задовольнити даний позов та провести розгляд справи за їх відсутності.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в останнє судове засідання не з'явилися. В попередніх судових засіданнях проти позову заперечили та просили відмовити у зв'язку з його безпідставністю. Подали суду заяви, в яких надані ними пояснення у попередніх судових засіданнях підтримали, просили відмовити в задоволенні даного позову та просили провести розгляд справи за їх відсутності.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації Каменца О.А. у останнє судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи. Однак, у попередніх судових засіданнях просила винести рішення з розгляд вказаного позову на розсуд суду.
Третя особа ОСОБА_7 у останнє судове засідання не з'явилася. Однак, надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила суд провести розгляд справи за її відсутності.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився повторно, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи. А тому проводиться розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справу доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до п.9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12.11.2009 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - з однієї сторони та ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , - з іншої сторони, укладено Договір позики за №1718, згідно з яким позичальники ( ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 ) отримали позику в розмірі 418 075,45 грн. під 24 % річних зі строком повернення до 12.11.2010 року (п.п.1,2 Договору), копія якого міститься в матеріалах справи. Однією із гарантій договору є п. 9, а саме : «внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов'язані утримувати за законом чи договором».
12.11.2009 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено Договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно на забезпечення виконання зобов'язань за Договором позики, укладеним між ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Предметом вказаного Договору іпотеки від 12.11.2009 року виступило нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому між тими ж самими сторонами було укладено Договір іпотеки від 14.07.2010 року на забезпечення виконання того ж зобов'язання за Договором позики, предметом якого стала належна ОСОБА_5 земельні ділянка площею 0,09га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про смерть.
З наявних в матеріалах справи копій Свідоцтв про право на спадщину вбачається, що ОСОБА_2 , будучи сином померлого та спадкоємцем першої черги успадкував за ОСОБА_8 3811/10000 часток у праві спільної часткової власності за померлим наступне майно:
?Земельну ділянку площею 0,12га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
?Земельну ділянку площею 0,09га за кадастровим номером НОМЕР_2 для будівництва та обслуговуваня жилого будинку, господарських будівель і спору за адресою: АДРЕСА_1 ;
?Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_13 , 1995 року народження (Свідоцтво про одруження Серії НОМЕР_3 від 03.05.2013 року, яким змінила прізвище на « ОСОБА_14 ») є донькою ОСОБА_15 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 .
В подальшому третя особа ОСОБА_7 було укладено шлюб із ОСОБА_6 .
Згідно наявного в матеріалах справи Свідоцтво про народження №329934 ОСОБА_6 вбачається, що він є сином ОСОБА_5 .
Однак, в той же час, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та іпотекодавець за спірним майном не поєднанні кровним спорідненням, оскільки він є чоловіком її матері ОСОБА_7 , однак не є її батьком.
Даний факт також підтверджується наявними наданими позивачем в судовому засіданні поясненнями, яка пояснила, що вона не є рідною онукою ОСОБА_5
Згідно вимог ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно вимог ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч.2 ст.64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно вимог ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Таким чином, суд констатує, що позивач ОСОБА_1 не є кровною родичкою іпотекодавця ОСОБА_5 , однак, є вони є членами однієї сім'ї в силу того, що позивач проживає разом із останньою, в тому числі і на момент укладення оспорюваних договорів та пов'язана з нею спільним побутом та веденням спільного господарства.
Так, обґрунтовуючи законну підставу для визнання оскаржуваний договорів іпотеки недійсними позивач вказує на те, що станом на час укладення вказаних вище договорів іпотеки, будучи неповнолітньою, вона постійно проживала в житловому будинку, який є предметом іпотеки, а тому вважає, що її житлові права порушені, оскільки оспорюваний Договір іпотеки від 12.11.2009 року та Договір іпотеки від 14.07.2010 рокуне був погоджений з органом опіки та піклування, у зв'язку з чим порушено вимоги ЗУ «Про охорону дитинства» та ст.177 СК України.
Однак, суд не може погодитися з твердженнями позивача як підставу заявленого позову з огляду на наступне.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
За змістом ч.6 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.
Таким чином, враховуючи той факт, що іпотекодавець спірного майна згідно оскаржуваних Договорів іпотеки від 12.11.2009 року та 14.07.2010 року є ОСОБА_5 , яка не пов'язана із ОСОБА_1 родинним зв'язками на момент укладення спірних договорів, суд відкидає твердження про порушення її прав згідно ст.177 СК України, оскільки регламентований вказаною статтею обов'язок щодо неможливості розпоряджатися майном без попереднього дозволу органу опіки та піклування не поширюється та не регулює відносини, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_5
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Згідно вимог ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Позивач ОСОБА_1 не надала суду жодного належного доказу, що вона мала частину у праві на іпотечне майно, а тому суд констатує, що позивач набула права користування майном, переданим в іпотеку згідно оскаржуваних у даній справі договорів, як член сім'ї власника майна відповідно до ст.405 ЦК України, ст.156 ЖК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування у житловому будинку в іпотеці.
Так, з наявної в матеріалах справи Довідки №907 від 04.03.2019 року, виданої виконкомом Холмківської сільської ради Ужгородського району, вбачається, що ОСОБА_1 на момент розгляду вказаного спору в суді є зареєстрованою та проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом оспорюваного договору іпотеки.
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договорів іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки їх укладення без попереднього дозволу органу опіки та піклування не призвело жодним чином до порушення права ОСОБА_1 на користування цим майном, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав позивача та/або порушення охоронюваних законом інтересів, зменшення або обмеження прав та інтересів позивача щодо жилого приміщення.
Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним Договорів іпотеки від 12.11.2019 року та 14.07.2010 року.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4 - 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 - 259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, ст.9 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 64, 156 ЖК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.Й. Данко