Справа №639/2916/17
Провадження №2/639/96/19
28 травня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Баркової Н.В.,
за участю секретарів - Кузнецової А.О., Пивоварової Т.В.,
представників позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8,
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхове Товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
16.05.2017 до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму завданого збитку у розмірі 70979,58 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.05.2016 в м. Харкові на майдані І. Бугримової сталася ДТП автомобіля «SCODA OCTAVIA A5», д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «LANDMARK SUV4WD», д.н. НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу. Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.07.2016 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні зазначеної ДТП, притягнуто до адміністративної відповідальності. Після настання ДТП позивач провів оцінку вартості збитку завданого його автомобілю та відповідно до звіту № 289/2016 від 26.08.2016 вартість відновлювального ремонту становить 70979,58 грн. Посилаючись на норми матеріального права, позивач вважає, що має право на відшкодування завданої відповідачем шкоди, оскільки внаслідок його протиправної поведінки ОСОБА_2 завдано майнову шкоду. Позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ПАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ». Однак, існування договору, укладеного на користь третіх осіб ПАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» з відповідачем, на думку позивача, не є підставою для відмови у позові, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Також, ОСОБА_2 зазначає, що така позиція викладена у Постановах ВСУ від 20.01.2016 та 26.10.2016 у справах № 6-2808цс15 та № 6-954цс16 відповідно.
У зв'язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.06.2017 відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні (а.с. 35).
27.07.2017 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 Накладено арешт на автомобіль марки ВАЗ 21051, 1993 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 54-55).
20.10.2017 ухвалою суду задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 Витребувано у керівника ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» докази звернення ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» для отримання страхового відшкодування; копію заяви на виплату страхового відшкодування від ОСОБА_2 ; належним чином засвідчену копію звіту про оцінку завданої матеріальної шкоди транспортному засобу «LANDMARK ZX AUTO», номерний знак НОМЕР_3 , докази погодження суми страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування (а.с. 70).
Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.10.2017 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство «Страхове Товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» (а.с. 72).
12.02.2018 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо призначення автотоварознавчої експертизи (а.с. 126-127).
Також, ухвалою суду від 12.02.2018 року тимчасово вилучено у керівника ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» докази звернення ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» для отримання страхового відшкодування; копію заяви на виплату страхового відшкодування від ОСОБА_2 ; належним чином засвідчену копію звіту про оцінку завданої матеріальної шкоди транспортному засобу «LANDMARK ZX AUTO», номерний знак НОМЕР_3 , докази погодження суми страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування (а.с. 128-129).
Відповідно до розпорядження керівника апарату Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.06.2018 у даній справі було призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі п.п. 2.3.13, 2.3.17, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.п. 5.4, 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Жовтневого районного суду м. Харкова (а.с. 156-158).
Відтак, для розгляду даної позовної заяви автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Жовтневого районного суду м. Харкова Баркову Н.В. (а.с. 159) та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.06.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхове Товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди прийнято до провадження судді Жовтневого районного суду м. Харкова Баркової Н. В. (а.с. 160).
19.09.2018 року ухвалою суду частково задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Клубань М.В. про застосування заходів процесуального примусу у цивільній справі. Витребувано у ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» належним чином завірені копії наступних документів: докази звернення ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» для отримання страхового відшкодування; заяву на виплату страхового відшкодування від ОСОБА_2 ; звіт про оцінку завданої матеріальної шкоди транспортному засобу «LANDMARK ZX AUTO», номерний знак НОМЕР_2 ; докази погодження суми страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування. В іншій часині в задоволенні клопотання відмовлено (а.с. 187-189).
Позивачем ОСОБА_2 15.04.2019 подано до суду письмові пояснення щодо обґрунтування розміру заподіяного позивачеві збитку, а також права позивача на відшкодування вартості відновлювального ремонту (а.с. 227-229).
Представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Клубань М. В. також надано суду письмові пояснення, в яких остання зазначила, що сторона відповідача не погоджується у повному обсязі з позовною заявою, вважає її безпідставною та необґрунтованою, належними та допустимими доказами не доведеною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не погоджується з твердженням позивача про його право звернення до особи, яка завдала шкоду, обґрунтовуючи наступним.
Правовідносини, які склались між сторонами, регулюються нормами ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як спеціальними нормами права. Застосування загальних норм цивільного кодексу можливо в тій частині, в якій вони не суперечать нормам закону. Посилаючись на ст. 1194 ЦК України, представник відповідача зазначає, що єдиним випадком коли особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, буде нести відповідальність у випадку, якщо шкода, що була завдана потерпілому більше, ніж становить страхова виплата. Проте, як наголошує представник відповідача, позивачем повністю проігноровано вищевказані норми законодавства. Більш того, працівники страхової компанії повідомляли відповідачу, що позивач звернувся до них із заявою про виплату, подав необхідні документи та вчинив дії для отримання страхових виплат від страхової компанії. Тобто, відповідно до вимог ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач бажав отримати страхову виплату саме від страхової компанії відповідача - ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ». Зверненням із позовною заявою до відповідача з тією самою вимогою, з якою ж позивач звертався до третьої особи є спробою отримати відшкодування у подвійному розмірі, що є недопустимим. При зверненні з позовом до особи, відповідальність якої застрахована, а не до страхової компанії, втрачається будь-який сенс від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, і порушується мета, з якою був прийнятий вищевказаний Закон.
У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_5 , який діє на підставі ордеру (а.с. 212) та договору про надання адвокатських послуг (а.с. 213-216), ОСОБА_6 , яка діє на підставі довіреності (а.с. 112), позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити, посилаючись на викладені у позові та письмових поясненнях обставини.
Представник відповідача - адвокат Клубань М. В., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги (а.с. 81), просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьо ї особи ПрАТ «СК «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, заява щодо розгляду справи у його відсутність та письмові пояснення до суду не надходили.
Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази по вказаній справі, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.07.2016 року, яка згідно постанови Апеляційного суду Харківської області від 07.09.2016 року залишена без змін (а.с. 7-9) та відповідно набрала законної сили, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначеноадміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір на користь держави в розмірі 275,60 грн. (а.с. 6).
Згідно вказаної постанови суду встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення АП1 № 916456 від 18.05.2016, ОСОБА_3 18.05.2016 року, близько 15 год. 07 хв., керував автомобілем SCODA OCTAVIA A5, д.н.з. НОМЕР_1 , по майдану І. Бугримової, 1 в м. Харкові, виконуючи поворот ліворуч не надав дорогу автомобілю LANDMARK SUV4WD, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого здійснив зіткнення, від чого автомобілі отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки (а.с. 6).
Відповідно до частин 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Таким чином, вина відповідача ОСОБА_3 в дорожньо-транспортній пригоді за наявності вище приведеної постанови суду, доказуванню не підлягає.
Як вбачається з висновку Звіту № 289/2016 дослідження спеціаліста-автотоварознавця, складеного 26.08.2016, матеріальний збиток, завданий власникові LANDMARK SUV4WD, держномер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 42266,96 грн. Сума відновлювального ремонту складає 70979,58 грн (а.с. 11-27).
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 як власника наземного транспортного засобу моделі SCODA OCTAVIA A5, номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ», що підтверджується відповідним Полісом № АІ/8996864 від 20.11.2015 (а.с. 91).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За своєю правовою природою зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої ДТП є деліктним зобов'язанням. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.
Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним. Потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні керуватися положеннями ст.ст. 1166, 1187 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи зі змісту п. 4 вищезазначеної Постанови, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до п. 11 вищевказаної Постанови, зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи.
З моменту, коли сталася ДТП у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.
Аналогічні правові позиції висловлені колегіями суддів Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 по справі № 6-309цс15 та від 14.09.2016 по справі № 6-725цс16, відповідно до яких зазначено, що право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди виникає з моменту, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди.
Проте, у відповідності до ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено перелік обов'язків страховика, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положення статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказують, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону передбачено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18) зазначила, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), тому вважала обґрунтованими доводи відповідача, який вважав, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред'явив вимогу до відповідача. В даній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 у справі № 727/1881/16-ц (провадження № 61-29386св18) та від 27.03.2019 у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-20780св18).
Таким чином, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе, у межах суми страхового відшкодування, виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди в межах суми страхового відшкодування.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи наведене, а також обов'язок страховика відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувати заподіяну позивачеві майнову шкоду в межах ліміту відповідальності за договором страхування, відсутність наданих позивачем доказів на підтвердження його звернення та неможливості отримання ним страхового відшкодування з ПрАТ «Страхове товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ», суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 позовних вимоги до ОСОБА_3
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1-18, 76-82, 95, 133, 137, 141, 142, 259, 263-268, 354 ЦПК України, ст.ст. 22, 979, 988, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхове Товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Фрунзенським МВ ХМУ УМВС України в Харківській області 30.12.2000 року, ІПН: НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АО «МАКМЕЛ», 61003, м. Харків, пров. Банний, буд. 1, літер. «А-10-18», офіс 2.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхове Товариство «ІЛЛІЧІВСЬКЕ», місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 38-Б, код ЄДРПОУ:25186738.
Повний текст рішення складено 10.06.2019.
Суддя Н.В. Баркова