Справа № 569/933/18
16 травня 2019 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Тимощука О.Я.,
при секретарі - Шкіндер І.М.,
за участю представника позивачів - адвоката Тищук К.П.,
представника відповідача - 1 - Барциковської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міського голови м. Рівне, ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови, визнання угоди недійсною, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Міського голови м. Рівне, Легецького Михайла Євгеновича про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови, визнання угоди недійсною.
В обґрунтування позову вказують, що 16 червня 1995 року був укладений та посвідчений Першою Рівненською державною нотаріальною конторою за р. № 1-2400 договір міни, на підставі якого ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стали власниками квартири АДРЕСА_1 . У відповідності до укладеного договору міни кожному з Позивачів стало належати по ј частки вищезазначеної квартири. 28.10.1995 року ОСОБА_6 подарував свою ј частку вищевказаної квартирі ОСОБА_4 . В зв'язку з матеріальними труднощами, так як в Україні не було можливості працевлаштуватися на нормальну роботу, їх мати ОСОБА_4 вирішила повернутися на свою попередню роботу в м. Рибниця та взяла їх із собою. Вони проживали там спочатку на орендованій квартирі, а потім у службовій квартирі матері.
Весь цей період мама розказувала, що в Україні у них є власне житло і коли вони стануть повнолітніми, то зможуть туди повернутися і розпорядитись нею. Крім того, ОСОБА_4 повідомила, що вона дозволила проживати в спірній квартирі АДРЕСА_1 своєму братові - ОСОБА_3 . ОСОБА_4 та ОСОБА_3 домовилися, що він буде проживати в належній квартирі на умовах найму та в рахунок орендної плати він буде сплачувати всі необхідні комунальні послуги за користування квартирою, робити поточний ремонт.
Весь цей період ОСОБА_4 казала, що вони мають у власності квартиру, яку можуть продати у будь-який момент, коли знадобляться кошти. Були впевнені в тому, що в Україні забезпечені житлом та мають у власності нерухоме майно, яке можуть продати чи використати іншим чином.
На початку літа 2017 року матеріальне становище ОСОБА_1 різко погіршилося і їй терміново стали потрібні кошти. Вона звернулася до адвоката, щоб підготувати необхідні документи на продаж своєї частки в квартирі. Паралельно ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , щоб запитати їх думку щодо продажу нерухомого майна.
Тоді їм стало відомо, що ОСОБА_4 без відома та без їх згоди переоформила належну квартиру на ім'я свого брата - ОСОБА_3 Мати пояснила, що зробила це на прохання її матері, оскільки сім'я в ОСОБА_3 розпалася, він не мав коштів на проживання. Щоб морально підтримати свого брата, ОСОБА_4 погодилася видати довіреність на ім'я своєї матері - ОСОБА_7 на оформлення фіктивного договору продажу спірної квартири.
16.10.1998 року ОСОБА_7 , діючи від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклала біржову угоду купівлі-продажу нерухомості, згідно якої продала квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .
На момент укладення даної угоди ОСОБА_1 було 15 років, а ОСОБА_2 - 12 років. Своєї згоди на продаж квартири вони не давали і навіть не знали, що її продають. Крім того, вони не знали, чи отримували дозвіл органів опіки та піклування на розпорядження належним їм майном.
Лише у вересні 2017 року дізналися, що 09 жовтня 1998 року міським головою м.Рівне було прийняте розпорядження №1962, згідно п.2 якого було надано дозвіл на продаж спірної квартири.
Вважають, що дане розпорядження є протиправним, оскільки ним було порушено їх право власності, так як власниками спірної квартири були неповнолітні, а посадові особи органів місцевого самоврядування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Надавши дозвіл на продаж належної їм власності, міським головою не були достатньою мірою дослідженні обставини справи, що в свою чергу призвело до порушення їх прав. Їм стало відомо, що в матеріалах, які збирали органи опіки та піклування перед прийняттям оспорюваного правочину, міститься заява на ім'я міського голови м. Рівне, написана ніби власноруч ОСОБА_1 , проте вона навіть не містить підпису. Зазначили, що такої заяви ОСОБА_1 не писала і не могла писати, бо на той період вона перебувала на навчанні в м. Рибниця, Молдова. Їй тоді було 15 років і вона не приїжджала в жовтні 1998 року в Україну.
Крім того, не було взято до уваги, що малолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власності іншого житлового приміщення не мали і їх фактично позбавили єдиного житла, яке належало їм на праві приватної власності. Також не звернули увагу, що неповнолітні Позивачі на момент надання дозволу на відчуження лише проживали з дозволу їх матері в квартирі АДРЕСА_3 , однак не були власниками даного житла. Таким чином, розпорядження міського голови м. Рівне №1962 від 09.10.1998 року в частині надання дозволу на продаж квартири АДРЕСА_1 , було прийняте з грубим порушенням норм чинного на той момент законодавства України та грубо порушило права неповнолітніх позивачів, фактично позбавивши їх єдиного житла.
В подальшому , на підставі оспорюваного розпорядження міського голови м. Рівне, 16.10.1998 року було укладено від імені неповнолітніх біржову угоду купівлі-продажу спірної нерухомості.
Дана біржова угода теж була укладена з грубим порушенням прав неповнолітніх, а відповідно - і норм чинного на той момент законодавства України. Позивачі не знали про наміри їх матері ОСОБА_4 продати квартиру, співвласниками якої вони є. Позивачі не бажали продавати належне їм майно, адже це було єдиним житлом, яким вони володіли на той момент. Позивачі проживали в іншій країні разом з матір'ю не за власним волевиявленням, а лише тому, що таке було бажання їх матері, а вони в силу свого віку не могли належним чином користуватися своїми правами та вільно розпоряджатися належним їм майном. На підставі вищевикладених фактів, а також враховуючи ту обставину, що біржова угода купівлі-продажу нерухомого майна позбавила неповнолітніх позивачів майнових прав на частку в квартирі АДРЕСА_1 , просили її визнати недійсною. Враховуючи, що недійсна угода не породжує жодних правових наслідків, подальша перереєстрація квартири є вчинена без відповідної правової підстави, а тому має бути скасована.
Представник відповідача Міського голови м. Рівне подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вказала, що міським головою було законно винесено розпорядження про надання дозволу на відчуження нерухомості згідно наданих повноважень. Вказували, що невірним твердженням позивачів є те, що оспорюване розпорядження є підставою для укладення біржової угоди, адже у ній відсутні посилання на дане розпорядження міського голови. Просив суд застосувати наслідки пропуску строків позовної давності, так як вказували, що з виникненням повної цивільної дієздатності виникло право розпоряджатися належним їм майном у повному обсязі і з настанням 18 років вони могли довідатися про порушення свого права, якщо таке мало місце. Просив в задоволенні позову відмовити.
Представник позивачів - адвокат Тищук К.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві та просить їх задоволити.
Представник відповідача - 1 - міського голови м. Рівне - Барциковська Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить відмовити у задоволенні позову. Крім того, вказала, що позивачами пропущено строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідач - 2 - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Третя особа - ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, повідомлялася про час та дату розгляду справи належним чином, причину неявки суду не повідомила. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні будучи допитана як свідок пояснила, що на момент відчуження квартири в АДРЕСА_1 , її неповнолітні діти не мали іншого житла. Квартира, в якій вони проживали на той час належала виключно їй, діти не були її співвласниками. Фактично квартира в м. Рівне була їх єдиним житлом. Вона звернулася до органу опіки та піклування з метою отримати дозвіл на її відчуження і їй сказали, що потрібно надати документи з органу опіки та піклування по місцю проживання дітей. Вона розуміла, що орган опіки та піклування з'ясувавши, що квартира в якій проживали діти належить лише їй, не нададуть дозвіл на відчуження квартири в місті Рівне . Тому самостійно підготувала Акт огляду житлово-побутових умов сім'ї від комісії зі школи і саме цей акт став вирішальним для надання їй дозволу на відчуження квартири. Діти до літа 2017 року не знали, що вказана квартира відчужена. Лише коли її доньці потрібні були кошти, вона та син звернулися до неї з питанням про продаж квартири. І лише тоді, вона повідомила, що квартира фіктивно переоформлена на брата. До того часу вона говорила, що в квартирі проживає її брат ОСОБА_3 , який оплачує всі платежі по квартирі. Пояснила, що зробила це на прохання її матері, оскільки сім'я в ОСОБА_3 розпалася, він не мав коштів на проживання. Щоб морально підтримати свого брата, ОСОБА_4 погодилася видати довіреність на ім'я своєї матері - ОСОБА_7 на оформлення фіктивного договору продажу спірної квартири. Просить позов задоволити.
Заслухавши пояснення представників, третьої особи ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 червня 1995 року був укладений та посвідчений Першою Рівненською державною нотаріальною конторою за р.№ 1-2400 договір міни, на підставі якого ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стали власниками квартири АДРЕСА_1 . У відповідності до укладеного договору міни кожному з Позивачів стало належати по ј квартири.
28.10.1995 року ОСОБА_6 подарував свою ј частку вищевказаної квартири ОСОБА_4 .
09 жовтня 1998 року міським головою м. Рівне було прийняте розпорядження № 1962, згідно п. 2 якого було надано дозвіл на продаж спірної квартири, частина якої належить неповнолітнім ОСОБА_1 , 1982 року народження, ОСОБА_2 , 1986 року народження.
Підставою для прийняття даного розпорядження були заява ОСОБА_4 , заяви ОСОБА_1 , документи щодо житла в м. Рибниця, акт обстеження житлово-побутових умов сім'ї.
Згідно ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції закону від 21.05.1997 року, що була чинною на момент прийняття оспорюваного розпорядження, сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
При цьому ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть персональну відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними та фізичними особами.
Згідно ст. 77 КЗпШС , який був чинний на той момент, за життя батьки не мають право на майно дітей, так само як і діти не мають права на майно батьків.
Як зазначено в Декларації прав дитини, що прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",
Статтею 16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року, також зазначено, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
При цьому , статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право людини на житло.
У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У випадку нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції "Про права дитини" повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, в т. ч. надаючи перевагу інтересам дитини перед інтересами власника.
В судовому засіданні було встановлено судом, що ОСОБА_1 заяву про надання згоди на продаж квартири в жовтні 1998 року не писала і на той час перебувала в Молдові на навчанні. Дана заява нею не підписана і не зрозуміло хто саме її писав. Такі твердження приймаються судом до уваги, так як відповідачем не заперечуються.
З свідоцтва про право власності вбачається, що квартира в м. Рибниця належить виключно ОСОБА_4 не є співвласниками даного житла.
З Акту обстеження житлово-побутових умов від 22 серпня 1998 року вбачається, що даний акт складено вчителями школи, а не відповідним органом опіки та піклування як того вимагав закон. Крім того, як вказала третя особа ОСОБА_4 , саме вона виготовила даний акт, щоб ввести комісію по розгляду питання надання дозволу на відчуження житла в оману, чого не спростовано в суді.
Враховуючи дані обставини суд приходить до висновку, що підстав для надання згоди на відчуження єдиного жила неповнолітніх не було, тому винесене розпорядження є протиправним і підлягає до скасування.
16.10.1998 року ОСОБА_7 , діючи від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклала біржову угоду купівлі-продажу нерухомості, згідно якої продала квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .
У відповідності до ст. 48 ЦК України 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Як було встановлено, надання протиправного розпорядження на відчуження квартири порушило житлові права неповнолітніх, які були власниками даного житла і укладення біржової угоди на підставі даного розпорядження, порушило права позивачів, тому таку угоду слід визнати недійсною.
Судом також встановлено, що 21.10.2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О.В. був посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Таким чином, власником квартири АДРЕСА_1 , станом на 06.09.2017 року є ОСОБА_5 .
Згідно ч. 2 ст. 48 ЦК України 1963 року по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.
Аналогічні вимоги вказані в ст. 216 ЦК України 2004 року, якою зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 суд наголошує, що ця вимога є похідною від вимог про визнання спірного договору недійсним, застосування наслідків його недійсності. Оскільки, такі основні вимоги (про визнання спірного договору недійсним, застосування наслідків його недійсності), як встановлено судом, підлягають задоволенню, то може бути задоволена й вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5
Вирішуючи питання застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд враховує, що згідно зі ст. 71 ЦК УРСР в редакції 1963 року та ст. 257 ЦК України в редакції 2003 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.
Статтею 76 ЦК УРСР в редакції 1963 року та ч. 1 ст. 261 ЦК України в редакції 2003 року встановлено, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушене право.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 80 ЦК УРСР в редакції 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
При цьому, відмова у позові за пропуском строку позовної давності можлива тоді, коли порушене право підлягає захисту, але пропущено строк позовної давності і підстави для його поновлення відсутні. У випадку безпідставності позовних вимог, суд відмовляє саме з цих підстав, а не з підстав пропуску строку позовної давності.
Судом було встановлено підставність вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови і визнання недійною угоди.
Як було встановлено в судовому засіданні позивачі про порушення своїх прав дізналися у вересні 2017 року. Лише з цього часу виник спір. Іншого встановлено не було.
Посилання представника відповідача на те, що позивачі могли з настанням повноліття дізнатися про порушення своїх прав ґрунтуються виключно на припущеннях і не спростовують доводів позивачів.
Таким чином, позивачами не пропущено строк для звернення до суду за захистом їх прав.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міського голови м. Рівне, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови, визнання угоди недійсною - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови м. Рівне № 1962 від 09 жовтня 1998 року в частині «Дозволити продаж квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить неповнолітнім ОСОБА_1 , 1982 року народження, ОСОБА_2 , 1986 року народження».
Визнати недійсною біржову угоду купівлі-продажу нерухомості зареєстровану 16.10.1998 року на Універсальній товарно-майновій біржі «Ринг» за реєстровим № 314/276н-98.
Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлений 24 травня 2019 року.
Суддя Рівненського
міського суду О.Я. Тимощук