10 червня 2019 року
Київ
справа №160/2198/19
адміністративне провадження №К/9901/15945/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2019 року апеляційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які/ відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про забезпечення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник просить суд зупинити дії невизначеного кола осіб суб'єктів, які не є предметом оскарження в адміністративній справі та встановити заборони вчиняти дії, які випливають з таких рішень, що є неприпустимим з огляду на вимоги КАС України, та позивачем не доведено свої вимоги щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що спір в межах даної справи виник з приводу правомірності виданого 28 лютого 2019 року наказу Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради №55-о «Про звільнення ОСОБА_1 », тоді як в заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати будь які реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Комунальний заклад «Стоматологічна поліклініка №3» Дніпропетровської міської ради до моменту набрання рішення суду по адміністративній справі № 160/2198/19 законної сили та фактичного його виконання.
Частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Перелік заходів забезпечення позову встановлений статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України є чітким та вичерпним.
Позивачем обраний вид (захід) забезпечення позову зазначений у пункті 4 частини 1 статті 151 цього Кодексу - заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
В той же час судами попередніх інстанції встановлено, що заявник просить зупинити дії невизначеного кола осіб - суб'єктів, які не є предметом оскарження в адміністративній справі і не стосуються предмету спору, оскільки у справі №160/2198/19 оскаржується наказ Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради №55-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Суд оцінює наявність обставин, що зумовлює застосування відповідних заходів, за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи, керуючись законом.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з огляду на визначений позивачем предмет спору, характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову, не можуть бути підставою для забезпечення позову, оскільки ніяким чином не відповідають правовій природі забезпечення позову.
У касаційній скарзі заявник не наводить обґрунтованих доказів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Враховуючи викладене та беручи до уваги той факт, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська ,
Судді Верховного Суду