ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2019Справа № 910/3379/19
За позовом Споживчого товариства "УТФ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"
про стягнення 13 058,95 грн.
суддя Мельник В.І.
за участю секретаря судового засідання Федорової О.В.
Представники сторін:
Від позивача Діденко І.Г. - представник
Від відповідача не з'явився
Суть спору:
Споживче товариство "УТФ" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" про стягнення 13058,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки кукурудзи та пшениці №291/2017/КАМ/О від 30.08.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/3379/19 та призначити до розгляду на 15.04.2019.
09.04.2019 відділом діловодства суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строків позовної давності.
12.04.2019 відділом діловодства суду від позивача отримано розрахунок суми витрат.
15.04.2019 розгляд справи не відбувся, у зв'язку із перебуванням судді Мельника В.І. на лікарняному.
19.04.2019 відділом діловодства суду від позивача отримано відповідь на відзив.
У зв'язку з виходом судді Мельника В.І. з лікарняного, справа підлягає призначенню до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 призначено розгляд справи на 31.05.2019.
В судове засідання 31.05.2019 представник позивача з'явився, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначив , що вважає заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими.
В судове засідання 31.05.2019 представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.05.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
30.08.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" в особі філії "Київкомбікорм" (покупець) укладено договір поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Відповідно до п. 3.2 Договору, предметом є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях (товар), кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначено специфікаціями до даного договору та товарно-супровідними документами на кожну окрему партію товару.
У пунктах 4.3-4.5 Договору сторони визначили, що строк поставки товару складає 2 робочих днів з моменту замовлення покупця. У момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно з діючим законодавством. Постачальник протягом 1 доби з моменту поставки товару надсилає покупцю засобами електронного зв'язку наступні документи: податкову накладну, заповнену згідно з вимогами Податкового кодексу України та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з пунктом 5.1 Договору товар, що поставляється за даним договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з вимогами діючого законодавства України.
Відповідно до пункту 7.1 Договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на кожну окрему партію товару.
Строк дії Договору визначено з моменту підписання його сторонами до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 11.1 Договору).
На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар - пшеницю на суму 196882,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами накладною № 19 від 19.11.2017, а також товарно-транспортною накладною № 167від 19.11.2017.
19.11.2017 позивачем виставлено рахунок-фактуру № 19 на оплату 196882,00 грн.
03.01.2018 відповідачем сплачено вартість товару в розмірі 196882,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9623043979 від 03.01.2018.
Позивач обґрунтовує своє звернення несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Розглянувши доводи позивача та враховуючи заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи (підписаними сторонами видатковою накладною № 19 від 19.11.2017 та товарно-транспортною накладною № 167 від 19.11.2017) підтверджується факт постачання позивачем товару - пшениці на суму 196882,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставлений товар оплатити.
У пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 100 % післяплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки товару покупцю;
- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 7.2 Договору, відповідач повинен був здійснити оплату за визначених договором умов протягом 7 календарних днів з моменту підписання ним видаткової накладної від 19.11.2017, тобто до 26.11.2017.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач здійснив оплату поставленого товару 03.01.2018, відповідно до платіжного доручення №9623043979 від 03.01.2018.
Згідно з запереченнями відповідача проти заявлених позовних вимог, останній вказує, що строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав, оскільки позивачем не було дотримано вимог пункту 7.2 Договору.
За висновками суду, такі заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи. Судом прийнято до уваги, що відповідач прийняв товар та оплатив його вартість в повному обсязі, чим фактично підтвердив настання умов для розрахунку за товар, які визначені у пункті 7.2 Договору.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Отже, судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України),
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.3 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Позивач заявив вимогу про стягнення пені за період з 27.11.2017 до 04.01.2018.
Відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності.
Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд відхиляє клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача пеню в розмірі 5750,04 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми,суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 614,92 грн. - 3% річних та 6693,99 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. Задовольнити позовні вимоги.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПЛЕКС АГРОМАРС» (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) пеню в розмірі 5750 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 04 коп., 3% річних в розмірі 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 6693 (шість тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 99 коп., судовий збір в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одну) грн.
3. Видати наказ.
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 05.06.2019
Суддя В.І. Мельник