ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.06.2019Справа № 910/3925/19
За позовом Споживчого товариства "УТФ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"
про стягнення 43695,53 грн.
суддя Мельник В.І.
Представники сторін: без виклику
Суть спору:
Споживче товариство "УТФ" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки макухи соєвої №368/2017/КАМО/О.
Позовні вимоги обґрунтовано не належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки макухи соєвої №368/2017/КАМО/О від 29.09.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 відкрито провадження у справі №910/3925/19. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
17.04.2019 відділом діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача отримано клопотання про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву.
26.04.2019 відділом діловодства суду від представника позивача отримано відповідь на відзив.
Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
29.09.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" в особі філії "Київкомбікорм" (покупець) укладено договір поставки макухи соєвої №368/2017/КАМ/О.
Відповідно до пункту 3.1 Договору постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Предметом даного Договору є поставка макухи соєвої, отриманої після віджиму олії з насіння сої (п. 3.2 Договору).
У пунктах 4.3-4.5 Договору сторони визначили, що строк поставки товару складає 2 робочих днів з моменту замовлення покупця. У момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно з діючим законодавством. Постачальник повинен здійснювати поставку товару покупцю в робочі дні тижня до 20 години дня. Поставка товару після 20 години дня заборонена. Право власності на товар, що поставляється , переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних.
Згідно з пунктом 5.1 Договору товар, що поставляється за даним договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з вимогами діючого законодавства України.
Відповідно до пункту 7.1 Договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на кожну окрему партію товару.
Строк дії Договору визначено з моменту підписання його сторонами до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 11.1 Договору).
Позивачем повідомлено, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар - макуху соєву на суму 548052,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 3 від 04.10.2017, а також товарно-транспортною накладною № 130 від 04.10.2017.
04.10.2017 позивачем виставлено рахунок-фактуру № 3 на оплату 548052,00 грн.
Відповідно до платіжних доручень № 9623044064 від 09.01.2018 на суму 109610,40 грн. та № 9623042388 від 05.12.2017 на суму 438441,60 грн. відповідачем було оплачено позивачу вартість поставленого товару в повному обсязі.
Спір у справі виник у зв'язку з несвоєчасним, як вказує позивач, виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також заявлення вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 4504,54 грн у вигляді неодержаних доходів.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 80 % післяплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки товару покупцю;
- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України),
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.3 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.
Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 25.10.2017 по дати фактичних оплат.
Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Розглянувши вказану заяву, господарський суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, сплинув 09.01.2019.
Натомість, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом 28.03.2019, тобто з пропуском строку позовної давності за вимогами про стягнення пені.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а відповідні позовні вимоги про стягнення пені в сумі 22555,72 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
Щодо вимоги стягнення із відповідача 4504,54 грн. втраченої вигоди, суд зазначає наступне.
Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.
Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.
Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 4504,54 грн. задоволенню не підлягають.
Враховуючи вище зазначене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. Задовольнити позовні вимоги частково.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПЛЕКС АГРОМАРС» (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) 3% річних в розмірі 2495 (дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять) грн. 52 коп., інфляційні втрати в розмірі 14139 (чотирнадцять тисяч сто тридцять дев'ять ) грн. 75 коп., судовий збір в розмірі 731 (сімсот тридцять одну) грн. 34 коп.
3. В іншій частині відмовити.
4. Видати наказ.
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.І. Мельник