ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2019Справа №910/4898/19
За позовомСпоживчого товариства «УТФ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»
простягнення 6220,74 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Споживче товариство «УТФ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» 6220,74 грн, з яких: 1940,54 грн пені, 232,87 грн 3% річних, 226,20 грн інфляційних втрат та 3821,13 грн упущеної вигоди.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/0 від 17.05.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/4898/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
14.05.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що строк оплати поставленого товару не настав, а позивачем неналежним чином було виконане зобов'язання з передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору.
Також 14.05.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
20.05.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо ненастання строку оплати поставленої продукції, оскільки всі необхідні документи відповідачу були передані, а останнім повністю оплачено таку продукції, проте з простроченням.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
17.05.2017 між Споживчим товариством «УТФ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (покупець) був укладений договір поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/0 (надалі -Договір).
Відповідно до п. 3.1 Договору в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
За змістом п. 3.2 Договору предметом даного договору є поставка соєвих бобів, що вирощуються на полях (далі - товар).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: Київська обл., м.Кагарлик, вул. Став'янка, 95.
Відповідно до п. 4.4 Договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортна накладна (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Відповідно до п.п. 11.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання, то Договір вважатиметься пролонгованим на 1 рік. Кількість таких однорічних пролонгацій даного Договору є необмеженою.
За правовою природою укладений між сторонами Договір №158/2017/КАМ/0 від 17.05.2017 є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1475996,60 грн. Факт поставки товару підтверджується накладними та товаро-транспортними накладними, належним чином засвідчені копії яких додано позивачем до позовної заяви, а саме: накладна №15 від 30.05.2017 на суму 464904,00 грн та товаро-транспортна накладна №562739 від 30.05.2017; накладна №16 від 30.05.2017 на суму 119865,40 грн та товарно-транспортна накладна №562724 від 30.05.2017; накладна №17 від 30.05.2017 на суму 392350,80 грн та товарно-транспортна накладна №227900 від 30.05.2017; накладна №18 від 30.05.2017 на суму 329424,40 грн та товарно-транспортна накладна №562738 від 30.05.2017; накладна №19 від 30.05.2017 на суму 56352,00 грн та товарно-транспортна накладна №562744 від 30.05.2017; накладна №2 від 07.07.2017 на суму 113100,00 грн та товарно-транспортна накладна №5627641 від 07.07.2017.
Наявними у справі платіжними дорученнями №2019587295 від 06.06.2017 на суму 464904,00 грн, №2019587296 від 06.06.2017 на суму 897992,60 грн, №2019587456 від 27.07.2017 на суму 90480,00 грн та №2019587451 від 27.07.2017 на суму 22620,00 грн підтверджується, що оплата за поставлений товар була здійснена відповідачем в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оплата за поставлений товар здійснювалася відповідачем з порушенням встановленого Договором строку оплати, а тому вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат за період прострочення, а також упущеної вигоди.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 7.2 Договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки товару покупцю;
- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного Договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
В свою чергу, відповідно до п. 4.4 Договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Тобто, між сторонами було погоджено оплату товару не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних. Саме дата реєстрації податкової накладної і є початком відліку для виникнення обов'язку у покупця оплати отриманого товару.
Як вставновлено судом, поставка товару була здійснена позивачем 30.05.2017 (накладні №№15, 16, 17, 18, 19 на загальну суму 1362896,60 грн) та 07.07.2017 (накладна №2 на суму 113100,00 грн).
Для долучення до матеріалів справи позивачем було надано копії податкових накладних, а саме: №9 від 30.05.2017 на суму 119865,40 грн (зареєстровано продавцем 30.05.2017), №10 від 30.05.2017 на суму 392350,80 грн (зареєстровано продавцем 30.05.2017), №11 від 30.05.2017 на суму 288686,60 грн (зареєстровано продавцем 13.06.2017), №12 від 30.05.2017 на суму 56352,00 грн (зареєстровано продавцем 30.05.2017), №13 від 30.05.2017 на суму 505641,80 грн (зареєстровано продавцем 01.06.2017), №2 від 07.07.2017 на суму 113100,00 грн (зареєстровано продавцем 07.07.2017).
За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, положення п. 7.2 Договору та дату реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар у такі строки:
- за накладними №№16, 17, 19 - до 06.06.2017 включно;
- за накладною №15 - до 08.06.2017 включно;
- за накладною №18 - до 20.06.2017 включно;
- за накладною №2 - до 14.07.2017 включно.
Однак, з наявних у справі платіжних доручень №2019587295 від 06.06.2017 на суму 464904,00 грн, №2019587296 від 06.06.2017 на суму 897992,60 грн, №2019587456 від 27.07.2017 на суму 90480,00 грн та №2019587451 від 27.07.2017 на суму 22620,00 грн вбачається, що оплата товару здійснена відповідачем з порушенням встановленого Договором строку, а саме: за товар, поставлений згідно накладних №№ 16, 17, 19, оплату здійснено 07.06.2017, а за товар, поставлений згідно накладної №2, оплату здійснено 27.07.2017.
Разом з тим, з урахуванням дати реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що оплату товару за накладними №15 на суму 464904,00 грн та №19 на суму 329424,40 грн здійснено відповідачем з дотриманням умов Договору.
У відзиві відповідач стверджує, що у нього не настало зобов'язання по оплаті товару, оскільки позивачем неналежним чином здійснено передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору, а саме: не надано сертифікат якості.
Однак, суд відзначає, що відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.
Таким чином суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» всіх документів, передбачених приписами п. 4.4 Договору саме в момент отримання товару, тобто 30.05.2017 та 07.07.2017.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, поставленого згідно накладних №№ 16, 17, 19 від 30.05.2017 та накладної №2 від 07.07.2017, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.3 Договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З доданого до позовної заяви розрахунку в розрізі кожної накладної вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача:
- за прострочення виконання зобов'язань за накладною №15 від 30.05.2017: пеню у розмірі 318,43 грн, 3% річних у розмірі 38,21 грн (розрахунковий період - 07.06.2017);
- за прострочення виконання зобов'язань за накладними №№16, 17, 18, 19 від 30.05.2017: пеню у розмірі 615,06 грн, 3% річних у розмірі 73,81 грн (розрахунковий період - 07.06.2017);
- за прострочення виконання зобов'язань за накладною №2 від 07.07.2017: пеню у розмірі 1007,05 грн, 3% річних у розмірі 120,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 226,20 грн (розрахунковий період 15.07.2017 - 27.07.2017).
Оскільки судом встановлено, що зобов'язання з оплати товару за накладними №15 та №18 здійснено відповідачем з дотриманням визначеного Договором строку платежу, підстави для стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на суму зобов'язань за вказаними накладними відсутні.
Також суд відзначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, пені та 3% річних.
Аналогічна правова позиція наведена в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013.
Відтак, оскільки сума пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань з оплати товару, поставленого на підставі накладних №№16, 17, 18, нараховано відповідачем за 1 день - 07.06.2017, тобто день фактичної сплати суми заборгованості, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.
Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язань за накладною №2 від 07.07.2017, суд відзначає таке.
Позивачем невірно визначено кінець періоду прострочення, оскільки не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, пені, 3% річних.
З урахуванням наведеного, за здійсненим судом перерахунком, за період з 15.07.2017 (дата початку прострочення виконання зобов'язання) по 26.07.2017 (дата, яка передує даті фактичної оплати заборгованості) позивачем правомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» пеню у розмірі 929,59 грн, 3% річних у розмірі 111,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 226,20 грн.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 111,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 226,20 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
14.05.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
Оскільки судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано пеню за період з 15.07.2017 по 26.07.2017 у сумі 929,59 грн, а з даним позовом позивач звернувся до суду 16.04.2019, у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 929,59 грн суд відмовляє у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У задоволенні вимог про стягнення решти заявленої до стягнення суми пені суд відмовляє з підстав необґрунтованості.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди, суд відзначає таке.
Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що позивач мав намір розмістити кошти отримані за товар за накладною №15 від 30.05.2017 на депозитному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» за депозитною програмою «Строковий депозит» строком на 30 днів під 10% річних. Оскільки відповідач не виконав вчасно свої обов'язки по оплаті поставленого товару, позивач не міг користуватись грошовими коштами за поставлений товар у повному обсязі, а тому, за твердженням позивача, він не одержав доходи у розмірі 3821,13 грн, які міг би одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару вчасно.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов'язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).
З врахуванням викладеного, оскільки в даному випадку упущеною вигодою позивач визначає доходи за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.
Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 3821,13 грн задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 111,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 226,20 грн.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, суд відзначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2019 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем, як адвокатом, укладено договір про надання правничої (правової) допомоги адвокатом №13/03/19 (надалі - Договір №13/03/19), предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами способами правничої (правової) допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав клієнта та його законних інтересів.
В п. 4.2. договору визначено, що розмір гонорару адвоката, умови та порядок його сплати погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.
До матеріалів справи долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги адвокатом №13/03/19 від 13.03.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6154 від 09.08.2018, акту надання послуг №16 від 08.04.2019 на суму 3000,00 грн, та платіжного доручення № 1360 від 02.04.2019 року на суму 3000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) за договором №13/03/19 від 13.03.2019, а з акту надання послуг №16 від 08.04.2019 не вбачається за можливе встановити, які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем за вказаним договором, оскільки в акті зазначається лише про надання послуги з правничої (правової) допомоги адвокатом згідно договору №13/03/19 від 13.03.2019, як і не надано додаткової угоди, якою погоджено розміру гонорару адвоката саме в сумі 3000,00 грн.
Враховуючи відсутність зазначених вище доказів, суд відмовляє у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м.Київ, вулиця Пожарського, будинок 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м.Київ, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) 3% річних у розмірі 111 (сто одинадцять) грн 55 коп., інфляційні втрати у розмірі 226 (двісті двадцять шість) грн 20 коп. та судовий збір у розмірі 104 (сто чотири) грн 31 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Ю.М. Смирнова