ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.05.2019Справа № 910/3056/19
За позовомКомунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
простягнення 233070,22 грн,
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники учасників справи:
від позивачаЛялюк Л.В. - представник
від відповідачане з'явилися
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» заборгованості у розмірі 223193,33 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту №БМС-07-Б/648 від 01.07.2015 в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування частиною даху будівлі комунальної власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/3056/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.04.2019.
27.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що договір про встановлення сервітуту №БМС-07-Б/648 від 01.07.2015 є недійсним з моменту його підписання. Як стверджує відповідач, майже одразу після укладення договору він відмовився від розміщення будь-якого обладнання на об'єкті розміщення, про що неодноразово повідомляв позивача, а тому у договорі фактично відсутній предмет договору, що унеможливлює існування господарського договору як такого. Крім того, відповідач зазначає, що ним не був підписаний Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту.
27.03.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 10.04.2019 оголошувалась перерва до 15.05.2019.
19.04.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2019.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав.
Відповідач представників у судове засідання не направив.
Оскільки відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи (що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103049668442), справа розглядається за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
01.07.2015 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - підприємство) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (сервітуарій), був укладений договір про встановлення сервітуту №БМС-07-Б/648 (надалі - «Договір»), предметом якого згідно п.1.1 є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).
Встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору) (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору.
За змістом п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 4627,06 грн, в тому числі ПДВ 771,18 грн.
Пунктом 3.4 Договору визначено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства. Нарахування плати починається з початку дії Договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5).
Відповідно до п. 9.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.08.2015) даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 19.10.2015 і діє до 19.10.2016.
У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (п. 9.2 Договору).
Додатком №1 до Договору був погоджений адресний перелік об'єктів комунальної власності для встановлення сервітуту (м.Київ, бульв. Кольцова, 20-а) та формула розрахунку щомісячної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Підприємство надало сервітуарію обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м.Київ, бульв. Кольцова, 20-а, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном виконав неналежним чином, а саме - вартість за користування сервітутом за період з жовтня 2015 року (з 19.10.2015) по серпень 2018 року в сумі 233070,22 грн не сплатив.
На підтвердження викладених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату та акти наданих послуг за вказаний період, направлені на адресу відповідача, копії поштових чеків та списків згрупованих поштових відправлень, а також розписки відповідача про отримання нарочно вказаних рахунків та актів наданих послуг.
Виставлені позивачем рахунки відповідач не оплатив, акти наданих послуг не підписував (окрім Акту наданих послуг №3275 від 31.08.2018 за серпень 2018 на суму 8371,84 грн).
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що відразу після укладення договору відповідач у одностронньому порядку прийняв рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті, у зв'язку із чим не здійснював оплату наданого йому позивачем сервітуту.
Перевіряючи зазначені доводи відповідача, суд виходив з того, що сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.
Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій» Підприємство уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
Відповідно до припису ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі №4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).
З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м.Київ, бульв. Кольцова, 20-а, для встановлення обладнання відповідача.
При цьому, Товариство погодилося із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (п. 2.1), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який передбачається п. 2.2 Договору.
Суд зазначає, що акт розміщення обладнання, про який вказується у п. 2.2 Договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об'єкті, а не факт виникнення самого права користування цим об'єктом (встановлення сервітуту), визначеним нормами права.
Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.4 Договору, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача становить 233070,22 грн, а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 233070,22 грн на підставі Договору.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Твердження відповідача про недійсність Договору з моменту його укладення судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Зокрема, як на підставу для недійсності Договору відповідач вказує на те, що в такому договорі відсутній предмет, оскільки Товариство майже одразу після його укладання відмовилося від розміщення обладнання на об'єктів, про що неоднарозово повідомляв позивача.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Дослідивши умови Договору судом встановлено, що його укладено з необхідним обсягом цивільної дієздатності, зміст договору відповідає вимогам законодавства, сторонами було дотримано вимог щодо його форми та досягнуто згоди з усіх істотних умов згідно зі ст. 403 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо предмету договору, а саме - надання права користування відповідачу частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м.Київ, бульв. Кольцова, 20-а.
Більш того, суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Суд відзначає, що предметом господарського договору є господарські зобов'язання, за якими боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Умови про предмет договору повинні включати визначення матеріального об'єкта договірного зобов'язання, а саме:
- найменування (номенклатуру, асортимент) товару, сутність та перелік послуг, результат робіт;
- кількісні показники поставки продукції, виконання робіт, надання послуг;
- вимоги до їх якості, які визначаються посиланням на відповідні державні стандарти або на технічні умови, або вимоги, яким має відповідати товар (встановлюються у технічній документації, зразках, еталонах). В усякому разі товар, результати робіт, послуг мають бути придатними для використання у цілях, для яких вони призначені.
В той же час, не погодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України, чого в даному випадку не встановлено, може свідчити саме про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків, що виключає можливість визнання судом такого правочину недійсним.
Аналогічний висновок міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 та п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Крім того, суд враховує, що за приписами ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.
Відповідно до п. 9.3 Договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Разом з тим, за умовами п. 9.2 Договору, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, встановленого п. 9.1 - до 18.10.2016 (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 03.08.2015), договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.
Матеріалами справи підтверджено, що жодна із сторін не повідомляла іншу про закінчення строку дії Договору, тому Договір станом на момент розгляду даної справи є продовженим, а в матеріалах справи відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку.
За таких обставин, вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» заборгованості за Договором у розмірі 233070,22 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (01601, м.Київ, вул.Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м.Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 233070 (двісті тридцять три тисячі сімдесят) грн 22 коп. та судовий збір у розмірі 3496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн 05 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено: 10.06.2019.
Суддя Ю.М. Смирнова