проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"10" червня 2019 р. Справа № 917/1636/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Дучал Н.М.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю представників сторін:
позивача - адвокат Коваленко С.В., довіреність №14-199 від 17.05.2019 року, свідоцтво КС №6780/10 від 27.06.2018 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ (вх. № 1367 П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Пушко І.І.) повний текст якого складено 04.04.2019 року.
за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ
до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)», м. Кременчук
про стягнення 273 283,86 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)» на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 263 701,16 грн. основного боргу, 2430,26 грн. пені, 1481,85 грн. 3% річних; 4099,26 грн. - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.
Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 5 670,59 грн.; прийняте нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення 5 670,59 грн., задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.
При зменшенні розміру пені господарський суд першої інстанції мав би врахувати не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні; повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обгрунтування своїх правових позицій щодо наявності чи відсутності збитків; не мав підстав у застосуванні до спірних правовідносин ст. 233 ЦК України не з'ясувавши всіх обставин, які мають значення для вирішення спору; повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише інтересів відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
В рішенні господарського суду першої інстанції зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив, серед іншого, з інтересів сторін, втім, незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки.
Відповідач не надав суду належних доказів в обгрунтування своїх заперечень, натомість господарський суд першої інстанції, вмотивувавши висновок лише своїм внутрішнім переконанням та посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача, безпідставно зменшив розмір нарахованих санкцій, що суперечить положенням ст.233 ГК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Дучал Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.05.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18; відповідачу встановлено строк до 03.06.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу №917/1636/18 до розгляду на 10.06.2019 року о 10:00 годині.
У судовому засіданні 10.06.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 5 670,59 грн.; прийняте нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення 5 670,59 грн., задовольнити.
У судове засідання 10.06.2019 року представник відповідача не з'явився, хоча відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.
Крім того, вказану ухвалу суду від 03.05.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Між Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” та Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)» укладено договір постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року (далі - Договір), за умовами якого позивач (Постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (Споживачу) у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31.03.2018 року природний газ орієнтовним обсягом 227 тис. куб. м..
Додатковою угодою № 2 від 12.04.2018 року до договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року сторони внесли зміни в п. 2.1 та п. 12.1 Договору, встановивши, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 15 тис. куб. м. та продовжили дію Договору до 31.05. 2018 року.
Згідно п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.
Позивач в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 951 010,80 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди.
Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За даними позивача, оплату за отриманий природний газ відповідач провів частково в сумі 687 309,64 грн., заборгованість становить 263 701,16 грн.
За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 8.1 Договору).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього Договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8 100,85 грн. пені, нарахованої за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року та 1481,85 грн. 3% річних, нарахованих за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказане вище стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області.
04.04.2019 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати переданого газу.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що при вирішенні даного спору слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
Так, згідно ч.2. ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт поставки позивачем природного газу, відповідно до укладеного між сторонами Договору підтверджується підписаними актами приймання-передачі на суму 951 010,80 грн.. Акти укладені відповідно до договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року.
Інформацією щодо операцій з контрагентом та даними бухгалтерського обліку позивача, що містяться в матеріалах справи (а.с. 33-34) підтверджується часткова оплата відповідачем вартості отриманого від позивача газу в сумі 687 309,64,00 грн..
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом п. 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Господарський суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв як доказ сплати позивачу за поставлений газ надані відповідачем копії платіжних доручень від 28.12.2018 року та від 03.01.2019 року на загальну суму 824 853,88 грн., оскільки підставою платежу в них зазначені інші договори, зокрема № 5415/18-БО-24 та № 5416818-ТЕ-24, в той час як підставою позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року.
В підтвердження перебування сторін в договірних відносинах на підставі інших договорів постачання природного газу позивачем надано копії договорів № 5415/18-БО-24 від 05.11.2018 року та № 5416/18-ТЕ-24 від 05.11.2018 року.
Виходячи з того, що відповідач не надав будь-яких інших заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення, а також не надав доказів в підтвердження своєчасної сплати грошових коштів за отриманий газ за Договором, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк виконання є таким, що настав та повністю задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 273 283,86 грн. основного боргу.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
За умовами п.8.2 Договору, у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього Договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З матеріалів справи вбачається , що позивачем заявлено вимоги про стягнення 8100,85 грн. пені, нарахованої за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року.
Згідно частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України, неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 ГК України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 1481,85 грн. 3% річних за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року.
Перевіривши за допомогою калькулятору «ЛІГА. ЗАКОН» здійснений позивачем самостійний розрахунок 3% річних та пені, колегія суддів зазначає, що розрахунок річних є арифметично вірним; розмір пені та період її нарахування відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, а тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Місцевим господарським судом, вирішуючи позов в частині стягнення пені обгрунтовано прийнято до уваги те, що відповідачем заявлено клопотання про зменшення судом розміру стягнення до 30 %, в порядку ст. 233 ГК України.
Так, згідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини третьою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом пп. 3.17.4. п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, господарський суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)» входить до структури Державної кримінально-виконавчої служби України та створено для забезпечення виконання його завдань, має статус державного підприємства, яке здійснює господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених, врахувавши, що формою фінансування підприємства є госпрозрахунок, а головним прибутком від діяльності підприємства є використання праці засуджених.
Так, в клопотанні відповідач посилається на те, що діяльність підприємства, крім виконання основної функції, значно зменшує навантаження на державний бюджет, оскільки залучення засуджених до праці на підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України отримується (в основному без прибутку) певна продукція, реалізація якої дає можливість отримувати кошти, які поряд з коштами державного бюджету спрямовуються на утримання засуджених; стягнення заявленої суми штрафних санкцій призведе до більшого навантаження на державний бюджет України, оскільки отримані в результаті господарської діяльності кошти будуть спрямовані не на безпосереднє виконання покладених функцій, а на сплату штрафних санкцій.
Відповідно до пунктів 7, 8 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», підприємства установ виконання покарань свою діяльність планують з урахуванням можливості організації професійно-технічного навчання, формування трудових навичок у засуджених, які залучаються до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань.
Відповідачем в обгрунтування клопотання щодо зменшення розміру пені зазначено про складний фінансовий стан підприємства внаслідок зростання тарифів на енергоносії, цін на основні матеріали, значне скорочення чисельності осіб, що відбувають покарання, в підтвердження чого надано звіт про фінансові результати за 2018 рік та довідку про планований дохід на 2019 рік, які містяться в матеріалах справи.
За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що відповідач не надав суду належних доказів в обгрунтування своїх заперечень, а господарський суд першої інстанції, на його думку, вмотивувавши висновок лише своїм внутрішнім переконанням та посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача, безпідставно зменшив розмір нарахованих санкцій.
Відповідно до змісту довідки, яку надав відповідач, запланований розмір його доходу на 2019 рік складає 8 тис. грн., що фактично відповідає сумі нарахованої до стягнення пені та стверджує той факт, що розмір пені є для відповідача значним, а для позивача навпаки, малозначним.
А тому, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що при зменшенні розміру пені господарський суд першої інстанції мав би врахувати не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні; повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обгрунтування своїх правових позицій щодо наявності чи відсутності збитків, оскільки вказані обставини свідчать про наявність у місцевого господарського суду підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 233 ЦК України.
Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягнення пені в повному обсязі значною мірою підірве фінансові можливості відповідача щодо виробничої діяльності, оскільки підприємство установи виконання покарань є соціально значимим підприємством, виробнича діяльність якого спрямована на забезпечення засуджених суспільно корисною працею як основним засобом виправлення та ресоціалізації засуджених, відповідно до ч. 3 ст. 6 КВК України, а не на отримання прибутку.
Також, враховуючи зазначені обставини та приймаючи до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, з урахуванням майнових інтересів обох сторін у відповідності до ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України, господарський суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню, а розмір стягуваної з нього пені за несвоєчасне виконання зобов'язань підлягає зменшенню на 70 % та частково задовольнив позовні вимоги в сумі 263 701,16 грн. основного боргу, 2430,26 грн. пені, 1481,85 грн. 3% річних.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову частково, відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 04.04.2019 року у справі №917/1636/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10.06.2019 року.
Головуючий суддя О.І. Терещенко
Суддя В.І. Сіверін
Суддя Н.М. Дучал