вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" травня 2019 р. Справа№ 910/13317/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 30.05.2019
за апеляційними скаргами Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 (повне рішення складено 26.02.2019) та
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 (повне рішення складено 15.03.2019)
у справі № 910/13317/18 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М»
Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант»
про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності,
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У жовтні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (далі - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (далі - ТОВ «Колекторська компанія «Гарант») про визнання недійсним договору № 008 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між відповідачами за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008 та просив зобов'язанти відповідача 1 повернути відповідачу 2 документи, отримані згідно договору № 008 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між відповідачами за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути документи обґрунтовані тим, що ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому було передано в управління згідно договору управління майнові права за кредитними договорами, було реалізовано право вимоги за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008 за ціною нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, та ніж погоджена НБУ. Також оскаржуваний договір укладено з порушенням законодавства.
Крім того, 21.01.2019 відповідачем 1 подано до суду першої інстанції заяву про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення.
22.01.2019 відповідачем 2 подано до суду заяву про направлення доказів про розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, протягом п'яти днів з моменту винесення рішення.
Після ухвалення рішення у справі 18.02.2019 відповідачем 1 до суду першої інстанції подано заяву про стягнення з позивача 12 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. А відповідачем 2 до суду подано заяву про стягнення з позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Також рішення суду першої інстанції (з урахуванням ухвали про виправлення описки) призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати.
Рішення обґрунтовано тим, що визначення вартості активу, за договором цесії, за якою було реалізовано актив (майно) АБ «Банк регіонального розвитку», здійснювалось відповідно до рішень НБУ № 255 від 25.05.2015 та п. 10.10 глави 10 розділу VI Положення за ціною не нижче останнього аукціону з врахуванням зниження вартості на 30%, а саме: початкова вартість відповідно до звіту про оцінку від 31.03.2015 - 5 282, 00 грн; мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30% - 3 697, 40 грн; а продано актив за оспорюваним договором за ціною 3 700, 00 грн, що є більшою ніж мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30%.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача про те, що за спірним договором цесії було здійснено відступлення прав за іпотечним договором не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки відступлення прав відбувалось саме за основними зобов'язанням, тобто кредитним договором.
Також, за результатом розгляду заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 стягнуто з НБУ на користь ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» 10 000, 00 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з НБУ на користь ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, беручи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на заперечення позивача, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку про необхідне зменшити заявлені суми за надання правничої допомоги відповідачам у справі до 10 000, 00 грн.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
У березні 2019 НБУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю та покласти на відповідачів судовий збір. До апеляційної скарги було додано лист від 25.02.2019, який не приймається судом на підставі ч. 3 ст.269 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.05.2019.
Крім того, у квітні 2019 НБУ звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019, в якій просив у задоволенні заяв відповідачів про покладення витрат із професійної правничої допомоги на НБУ відмовити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.05.2019.
15.05.2019 в судовому засіданні було оголошено перерву до 30.05.2019.
30.05.2019 в судове засідання з'явилися представники сторін - позивача та відповідачів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 об'єднано апеляційні скарги НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 в одне апеляційне провадження.
В судовому засідання представники скаржника підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, а оскаржувані рішення скасувати. Представники відповідачів проти доводів апеляційних скарг заперечили та просили відмовити в їх задоволенні.
4. Вимоги апеляційних скарг і короткий зміст наведених у них доводів
НБУ в апеляційній скарзі на рішення не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог з огляду на таке.
Скаржник зазначає, що рішенням НБУ №255 було погоджено не стартову ціну продажу активів, а ціну не нижче «погодити управителю відчуження майна (активів) банку, за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013, 00 грн (без урахування ПДВ)». Суд першої інстанції в оскаржуваному рішення не вказав який саме пункт рішення №255, дає змогу дійти до висновку, що управителю погоджено здійснити повторний аукціон зі стартовою 1 147 309, 10 грн (зменшенням ціни активу на 30 %).
Так, скаржник стверджує, що суд без достатнього обґрунтування застосував до управителя права, які надані ліквідатору щодо зменшення ціни всупереч положення рішення № 255, та п. 4.1 розділу 4 договору управління щодо обмеження управителя в управлінні активами. А також суд не врахував, що у даному випадку вчинення оскаржуваного договору здійснено відповідачем 1 в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів банку в рамках процедури його ліквідації а не як самостійна юридична особа, що вчиняє правочини на власний розсуд.
Крім того, НБУ зазначає, що предметом оцінки ТОВ «Приват-Консалтинг» було право вимоги до ОСОБА_1 на суму кредитної заборгованості у розмірі 16 149, 95 грн, і відповідач 1 в процесі погодження з НБУ ціни реалізації вказаного активу повідомляв саме таку суму заборгованості. Однак, відповідачу 2 за оскаржуваним договором відступлення було відчужено розмір вимоги майже в двадцять разів більший (9 381, 32 доларів США, що еквівалентно 201 951, 67 грн) від оцінюваного, що дає підстави для висновку про невідповідність встановленої в договорі відступлення ціни продажу реальній ринковій вартості проданого активу. Тобто предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення було визначено майнові права банку за кредитним договором, які взагалі не були предметом погодження НБУ за зверненням управителя.
НБУ звертає увагу на те, що зазначений главі 10 Положення № 369 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження Національним банком відповідного відчуження управителем, однак, жодним чином не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 наданого Національним банком погодження.
Скаржник зазначає, що існування незаконного правочину відчуження спірного активу, що позбавляє можливості задоволення вимог вигодонабувачів за його рахунок, безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів НБУ, які підлягають судовому захисту.
Також НБУ звернулося з апеляційною скаргою на додаткове рішення, в якій не погодився з ухваленим розподілом витрат на правничу допомогу та просив його скасувати.
Скаржник зазначає, що платіжні доручення, надані на підтвердження оплати послуг адвоката, не відповідають нормативно-визначеним вимогам, а саме не містили необхідного обсягу обов'язкових реквізитів, встановлених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженій постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004. Відсутні такі реквізити, як підпис відповідального виконавця банку та відбитку штампа банку.
Також заявлені витрати, на думку скаржника, є об'єктивно завищені та не відповідають критерію співмірності. Зокрема, заявник звертає увагу на кількість аналогічних справ між цими ж сторонами у провадженні суду першої інстанції та однотипність підготовлених документів представників, що, на його думку, свідчить про затрату меншого часу на їх підготовку, ніж про це вказали відповідачі.
11.05.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від НБУ надійшли письмові пояснення.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
23.04.2019 на адресу суду апеляційної інстанції надійшов від ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Відповідач 2 зазначає, що ані договором управління, ані іншим положенням не передбачено спосіб продажу, який обов'язково має застосовувати управитель та не визначено пакет документів, який має надавати управитель до НБУ для погодження продажу активів та не визначено, що НБУ має право самостійно встановлювати способи продажу активів.
Так, відповідач 2 посилається на п. 1 рішення НБУ № 255 де зазначено, що у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону. Сторона вважає, що наведеним НБУ надав погодження на продаж активів банку відповідно до звернення управителя від 28.04.2015. При цьому, самостійно розглядати рішення НБУ №255 без листа управителя не можливо, оскільки в ньому не міститься всіх необхідних даних для укладення правочинів.
Крім того, 23.04.2019 на адресу Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило проти доводів апеляційної скарги та просило відмовити в її задоволенні.
Відповідач 1 зазначає, що оскільки управитель самостійно вибирає порядок та спосіб продажу активів, а НБУ не надавав погодження в іншому порядку ніж це передбачено главою 10 розділу VI Положення, управителем було вирішено здійснювати продаж саме в такому порядку, що не заборонено законодавством, оскільки для управителя не встановлено обмеження у виборі способу продажу активів.
У рішенні №255 від 25.05.2015 року НБУ надає дозвіл на проведення продажу активів Банку за ціною останнього аукціону. Способом же продажу зазначено - шляхом проведення аукціону (що являє собою саме спосіб продажу активів, а не кількість аукціонів). Відповідно до Положення №369 та договору управління - НБУ не може визначати порядок продажу активів, він лише погоджує той порядок, який зазначає управитель, або відмовляє в погодженні.
Також відповідач 1 зазначає, що за результатами перевірки НБУ, будь яких порушень процедури продажу активів, визначеної Положенням, рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015 комісією НБУ не виявлено. Більше того, встановлено, що від продажу активів на рахунок управителя в НБУ надійшли кошти в розмірі 165 784, 64 грн з яких від відповідача - 135 984, 64 грн.
Відповідач 1 вважає, що з урахуванням умов п. 7.2, 7.3 договору управління та, враховуючи встановлені межі відповідальності сторони перед НБУ, належним та ефективним способом захисту прав останнього є стягнення штрафу та/або збитків, а НБУ обрано не вірний спосіб захисту своїх прав.
06.05.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якому сторона заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила відмовити в їх задоволенні. Товариством було належними доказами підтверджено понесені судові витрати. В той же час, посилання НБУ на ту обставину, що адвокатом надавалась правова допомога у подібних справах, не являється обґрунтуванням у зв'язку з чим, на їхню думку заявлено більшу суму і на які роботу витрачено більше часу, ніж це насправді потребувало.
Також 14.05.2019 та 29.05.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача 1 надійшли письмові пояснення.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції правильно з'ясував, що 02.12.2009 постановою правління НБУ №713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» прийнято рішення із 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ «Банк регіонального розвитку» та ініційовано процедуру ліквідації банку.
20.11.2013 між НБУ, АБ «Банк регіонального розвитку» в особі ліквідатора Євсієнка Ігоря Савелійовича (установник управління) та ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (управитель), укладено договір про передання в управління непроданих активів (договір про управління).
Пунктом 1.1. договору про управління визначено, що установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (далі - активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (далі - вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів. Вигодонабувачами за договором про управління є кредитори установника управління, які на дату підписання договору про управління внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (далі - перелік вигодонабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Перелік вигодонабувачів із визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено в додатку 2 до цього договору.
Згідно з пп. д) п. 2.2. договору управління управитель у своїй діяльності зобов'язується дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ.
Підпунктом б) п. 2.5 договору про управління визначено, що НБУ зобов'язується приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін із дня надходження до НБУ відповідного звернення управителя.
Відповідно до п. 4.1. договору про управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із НБУ.
На виконання вимог зазначеного договору про управління, управителю передано в управління активи, в тому числі майнові права за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів загальною сумою вимог у розмірі 87 731 589, 17 грн (додаток 1 до договору про управління).
30.09.2015 між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (далі - управитель) та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» (далі - новий кредитор) було укладено договір № 008 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - договір цесії) за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008 на платній основі за ціною 3 700, 00 грн.
Згідно з п. 1.6.1 договору цесії після його підписання новий кредитор на протязі одного місця перераховує первісному кредитору грошові кошти 3 700, 00 грн на накопичувальний рахунок управителя.
10.06.2014 відповідач 1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду із листом-погодженням № 06/06-2014 від 06.06.2014 щодо одержання попереднього погодження на продаж активів, в якому з урахуванням викладених в листі обставин, просив надати відповідачеві-1 попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за договором управління, шляхом їх самостійного продажу третім особам.
Листом від 01.07.2014 за № 55-013/34115 позивач у відповідь повідомив, що продаж активів банку, зокрема, майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб здійснюється у порядку, визначеному главою 10 розділу VI Положення № 369, та повернув пакет документів, наданих листом № 06/06-2014 від 06.06.2014.
Відповідач 1 звернувся до позивача із заявою від 27.01.2015 щодо уточнення кількості активів та погодження способу продажу активів, в якій просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним, договорам) у наступному порядку: здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом, через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 2 802 119, 00 грн (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору, визначену TOB «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 10.11.2014); у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться - провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 483, 30 грн (враховуючи зменшення вартості кожного кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної TOB «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 10.11.2014); у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться - надати управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по коленому з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної TOB «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 10.11.2014).
TOB «Приват-Консалтинг» було проведено повторну оцінку вартості майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць станом на 31.03.2015, вартість яких склала 1 961 476, 00 грн.
29.04.2015, у зв'язку з виготовленням нового звіту про оцінку активів, відповідач 1 звернувся до позивача із заявою від 28.04.2015 щодо внесення змін до погодження способу продажу активів у зв'язку з проведенням нової оцінки, в якому просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку: здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 476, 00 грн (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору, визначену TOB «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015); у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться, - провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 373 033, 20 грн (враховуючи зменшення вартості коленого кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної TOB «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015); у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться, - надати управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни, визначеної ТОВ «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015).
25.05.2015 НБУ прийнято рішення № 255 «Про відчуження ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», яким, зокрема, вирішено:
« 1. Погодити Управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», за ціною не нижчою, ніж ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1.639.013,00 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону.
У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
Відмовити у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами: ОСОБА_6. договір від 05.12.2006 № 27/10-7211, ОСОБА_2 . договір від 15.12.2003 № 27/10-7101, ОСОБА_3 . договір від 01.11.2007 № 27/10-912П та договір від 25.12.200 7 № 2 7/10-93 0А, ОСОБА_4 договір від 29.12.2006 № 27/10-746А, ОСОБА_5 договір від 31.07.2008 № 27/10-997П, ОСОБА_7. договір від 20.12.2005 № 11/02-814-КІ, ОСОБА_8 договір від 22.06.2007 № 11/03-28, ОСОБА_9. договір від 12.03.2007 № 20/Б.в., ОСОБА_10. договір від 14.12.2006 № 14/10-191».
10.06.2015 між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Українською універсальною товарною біржею укладено договір-доручення № 100 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить АБ «Банк регіонального розвитку», порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015, а саме: лот № 1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» у кількості 76 одиниць, без урахування ПДВ.
12.06.2015 в газеті «Експрес об'ява» № 22 (5079) та 13.06.2015 в газеті «Голос України» № 104 (6108) було опубліковано оголошення про проведення 30.06.2015 аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 1 639 013, 00 грн. 30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
03.07.2015 в газеті «Голос України» № 117 (6121) та в газеті «Експрес об'ява» № 25 (5082) було опубліковано оголошення про проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 1 147 309, 10 грн. 20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
Крім того, 15.06.2015 відповідач 1 звернувся до позивача із заявою від 12.06.2015, в якій просив надати погодження, щодо продажу майна (активів) АБ «Банк регіонального розвитку» у кількості 10 одиниць, у продажу яких було відмовлено рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015.
05.08.2015 НБУ прийнято рішення № 414 «Про відчуження ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» майна (активів) АБ «Банк регіонального розвитку», яким, зокрема, вирішено:
Погодити управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 322 463, 00 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 12.05.2015, шляхом проведення аукціону.
У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
12.08.2015 між відповідачем 1 та Українською універсальною товарною біржею укладено договір-доручення № 14/1 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить АБ «Банк регіонального розвитку», порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 414 від 05.08.2015, а саме: лот № 1 - Майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» у кількості 10 одиниць, без урахування ПДВ.
14.08.2015 в газеті «Експрес об'ява» № 31 (5088) та 15.08.2015 в газеті «Голос України» № 150 (6154) було опубліковано оголошення про проведення 01.09.2015 аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 322 463, 00 грн. 01.09.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.
04.09.2015 в газеті «Експрес об'ява» № 34 (5091) та 05.09.2015 в газеті «Голос України» № 164 (6168) було опубліковано оголошення про проведення 21.09.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 225 724, 10 грн. 21.09.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
Так, 30.09.2015 між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» було укладено договір № 008 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008 на платній основі за ціною 3 700,00 грн.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом розгляду даної справи є правовідносини що склалися з договору управління та укладений на його підставі договір цесії. Спір у справі стосується законності договору відступлення та наявності правових підстав для застосування наслідків його недійсності.
Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як на підставу недійсності оскаржуваного правочину позивачем зазначається про те, що відчуження спірного активу згідно договору відступлення було здійснено за нижчою вартістю ніж було погоджено НБУ; фактичне відступлення відчужених за договором відступлення прав було здійснено до їх оплати.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Тобто, в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу (одним із видів якого є відступлення права вимоги) особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності.
В даному випадку вчинення оскаржуваного договору здійснено відповідачем 1 в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів АБ «Банк регіонального розвитку» в межах процедури його ліквідації, а тому регулювання спірних правовідносин з огляду на положення ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснюється в т.ч. приписами Глави 70 Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ № 369 від 28.08.2001, в редакціях, що діяли до 22.09.2012 (в подальшому посилання судом на зазначені Закони здійснюється з урахуванням визначеної редакції їх положень, за якою підлягають регулюванню спірні правовідносини), та умовами договору управління.
У відповідності до ч. 11 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
За змістом п. 13.1, 13.9 Глави 13 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ №369 від 28.08.2001, (далі - «Положення №369») ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір. Договір про передавання в управління непроданих активів від імені Національного банку підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Договір набирає чинності з дати його підписання.
Згідно із ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Частиною 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Відповідно до ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
З огляду на викладені положення вбачається, що з укладенням договору управління майном (майновими правами) та переданням такого майна управителю відповідна особа набуває статусу фактичного тимчасового власника такого майна, однак з обмеженими положеннями договору та закону повноваженнями щодо володіння та розпорядження ним для досягне мети укладення відповідного правочину управління.
У відповідності до ч. 1 ст. 1037 Цивільного кодексу України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.
Приписами п. 13.11 Положення № 369 визначено, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.
За умовами п. 4.1 договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.
Тобто, в силу наведених приписів з укладенням договору управління ТОВ «Дельта М» не було набуто безумовних прав власності щодо спірних активів АБ «Банк регіонального розвитку» і з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. Відтак, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених НБУ. А тому посилання відповідачів на наявність безумовних повноважень щодо вирішення питання про передані за договором активи відхиляються як необґрунтовані.
З матеріалів справи вбачається, що, реалізуючи набуті за договором управління права та виконуючи взяті на себе обов'язки, ТОВ «Дельта М» з метою продажу майнових прав АБ «Банк регіонального розвитку» за кредитним портфелем (кредитними договорами у кількості 86 одиниць) в порядку, визначеному п. 13.11 Положення №369, п. 4.1 договору управління, звернулося до НБУ за отриманням відповідного погодження, формуючи яке, вказувало на раціональність продажу такого портфелю з метою економії коштів одним лотом на аукціоні за стартовою ціною, визначеною згідно звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку», складеного оцінювачем ТОВ «Приват-Консалтинг» станом на 31.03.2015, у розмірі 1 961 476, 00 грн (без урахування ПДВ), а також, просило погодити можливість проведення повторних торгів (у випадку, якщо перші торги не відбудуться) із зниженням початкової вартості продажу на 30 % та у випадку, якщо повторні торги не відбудуться, надати можливість без додаткового погодження здійснювати продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу, визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30 % менша від ринкової ціни визначеної ТОВ «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015).
У відповідь на вказане звернення НБУ було надано відповідне погодження, оформлене рішенням НБУ №255, відповідно до якого зазначено про погодження відчуження активів АБ «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013, 00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом проведення аукціону, а у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ «Банк регіонального розвитку» на аукціоні - надано можливість управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 договору управління правомочності управителя (ТОВ «Дельта М») щодо продажу наданих йому в управління активів (майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць (в т.ч. за спірним кредитним договором) були обмежені погодженими рішенням НБУ №255 порядком, умовами та ціною, а саме: шляхом продажу одним лотом на аукціоні із стартовою ціною у розмірі 1 639 013, 00 грн та, виключно, у випадку якщо такий аукціон не відбудеться - шляхом безпосереднього продажу майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону. При цьому, НБУ не було надано (погоджено) можливості зміни визначеної у рішенні ціни продажу спірного майна. А тому мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, щодо уповноваження управителя (ТОВ «Дельта М») самостійно зменшувати вартість на 30 % без погодження НБУ визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними. Доказів погодження НБУ такої можливості матеріали справи не містять. Тому судом приймаються в цій частині доводи скаржника та відхиляються доводи відповідачів.
При цьому, виходячи із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що визначена ТОВ «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015, вартість майнових прав окремо за спірним кредитним договором (кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008) - предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення, становила 5 282, 00 грн.
Тобто, у випадку погодження НБУ можливості продажу майнових права по кожному з кредитних договорів фізичній або юридичній особі окремо, то такий продаж в частині спірного кредитного договору міг бути здійснений за ціною не нижче 5 282, 00 грн.
В той же час, жодного погодження запропонованої ТОВ «Дельта М» (заяви від 27.01.2015, 28.04.2015) як уцінки спірних активів на 30% від ринкової ціни, визначеної ТОВ «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015, так і продажу окремо по кожному кредитному договору, зміст рішення НБУ №255 не містить, а в матеріалах справи відсутні докази надання НБУ відповідного погодження в подальшому чи в іншій формі. А тому посилання суду першої інстанції та відповідачів на погодження зменшення вартості активу на 30 % визнається судом необґрунтованими.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління та з урахуванням визначених рішенням НБУ №255 порядку, умов та ціни продажу спірних майнових прав управитель (ТОВ «Дельта М») був позбавлений будь-якої можливості вчиняти їх реалізацію (відчуження) за ціною нижче визначеної оцінювачем ТОВ «Приват-Консалтинг» у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку» від 31.03.2015 та шляхом продажу окремо по кожному кредитному договору.
Посилання відповідачів на те, що відповідні умови продажу майнових прав (уцінка, безпосередній продаж окремо по кожному кредитному договору) було визначено у численних зверненнях ТОВ «Дельта М» до НБУ про отримання спірного погодження і останнім не було надано чіткої відмови у можливості продажу саме в такому порядку, а приписи Глави 10 Положення №369 передбачають можливість прийняття рішення про повторний продаж активу на аукціоні, якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з НБУ, не спростовують наведених висновків суду щодо визначених у встановленому порядку правомочностей ТОВ «Дельта М» на продаж спірних активів, адже сама по собі відсутність відмови в погоджені тих чи інших умов їх відчуження не нівелює встановленого обмеження права ТОВ «Дельта М» на відчуження переданих в управління активів виключно в рамках наданого погодження, що в даному випадку реалізовано прийняттям рішення НБУ №255.
До того ж, приписи глави 10 Положення №369 врегульовують виключно повноваження ліквідатора банку і які не передбачають їх делегування з вчиненням договору управління, а не управителя активами банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, повноваження якого унормовано в приписах глави 13 Положення №369.
При цьому, суд звертає увагу, що визначений в положеннях глави 10 Положення №369 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження НБУ відповідного відчуження управителем, однак, жодним чином не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в частині їх відчуження, адже в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління такі дії здійснюються виключно в межах наданого НБУ погодження.
Відтак, посилання суду першої інстанції та відповідачів на те, що рішенням НБУ №255 ТОВ «Дельта М» було надано погодження на продаж 76 активів (в т.ч. майнових прав за спірним кредитним договором) в порядку, передбаченому главою 10 Положення №369, у випадку не реалізації їх на першому аукціоні, шляхом проведення повторного аукціону із зменшення початкової ціни продажу до 30%, а у випадку не продажу на повторному аукціоні - шляхом безпосереднього продажу фізичним чи юридичним особам окремо за кожним кредитним договором за ціною останнього аукціону, тобто, зменшеною до 30%, не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин та ґрунтуються на невірному ототожнені врегульованих Положенням №369 повноважень ліквідатора банку та управителя нереалізованими активами банку.
З огляду на викладене вбачається, що продаж за оскаржуваним договором відступлення майнових прав АБ «Банк регіонального розвитку» за кредитним договором № 27/10-995П від 18.07.2008 на користь ТОВ «Гарант» за ціною у розмірі 3 700, 00 грн було здійснено всупереч здійсненому НБУ у відповідності до приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління погодженню (за іншою ціною та в іншому порядку), тобто, за відсутності необхідної правоздатності у управителя на вчинення таких дій.
До того ж, згідно матеріалів звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ «Банк регіонального розвитку», складеного оцінювачем ТОВ «Приват-Консалтинг» станом на 31.03.2015, визначення ринкової вартості майнових прав за кредитним договором №27/10-995П від 18.07.2008 для їх відчуження здійснювалося виходячи із того, що сума заборгованості за кредитом становила 5 282, 00 грн, в той час, як в п. 1.2.1 договору відступлення було визначено, що розмір заборгованості за таким кредитним договором на день укладення такого договору (тобто, 30.09.2015) становить 9 381, 32 дол. США (що становило 201 951, 67 грн).
Тобто, погоджуючи відчуження майнових прав за кредитним договором №27/10-995П від 18.07.2008, відповідачем 1 здійснювалося визначення вартості такого активу, виходячи із того, що розмір вимоги за ним становить 5 282, 00 грн, однак, в реальності за оскаржуваним договором було відчужено розмір вимоги більшої в тридцять вісім разів від оцінюваного (201 951, 67 грн), що дає підстави для висновку про невідповідність встановленої у договорі відступлення ціни продажу реальній ринковій вартості проданого активу, адже доказів її визначення у встановленому порядку (шляхом отримання висновку оцінювача, виходячи із дійсної суми заборгованості) матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції враховує, що існування простроченої заборгованості за кредитним договором дає підстави для нарахування додаткових сум у вигляді штрафних санкцій та відшкодування знецінення коштів, однак, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління такі нарахування могли бути предметом їх відчуження виключно за наслідками попереднього погодження НБУ, доказів чого матеріали справи також не містять.
Таким чином, предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення було визначено майнові права АБ «Банк регіонального розвитку» за кредитним договором №27/10-995П від 18.07.2008, які взагалі не були предметом погодження НБУ за зверненням ТОВ «Дельта М».
Отже, вчинення договору відступлення було здійснено з порушенням вимог ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління та за відсутності необхідного обсягу правомочностей у ТОВ «Дельта М» щодо розпорядження таким майном, що свідчить про недодержання при укладенні договору відступлення встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отже, враховуючи встановлену судом недійсність договору відступлення, в силу приписів зазначеної норми чинного законодавства України, це свідчить про відсутність правових підстав володіння ТОВ «Гарант» переданими йому ТОВ «Дельта М» документами на підтвердження спірних майнових прав, а тому вимога НБУ щодо зобов'язання ТОВ «Гарант» повернути такі документи ТОВ «Дельта М» є обґрунтованою та правомірною.
Крім того, посилання відповідачів щодо наявності правових підстав у НБУ на звернення з даним позовом про визнання недійсним договору відступлення з огляду на принцип здійснення судочинства, який презюмує необхідність наявності порушених прав та інтересів суб'єкта звернення, суд виходить з такого.
За змістом ст. 4, 5 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У Рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено ст. 15 Цивільного кодексу України.
Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Суд відзначає, що в даному випадку звернення з позовом до суду обумовлюється позивачем як порушенням його права вигодонабувача, метою задоволення вимог в т.ч. якого і було вчинення договору управління, так і порушенням прав особи, уповноваженої на здійснення контролю за діяльністю управителя, до повноваження якої приписами глави 14 Положення №369 та розділу 7 договору управління віднесено право застосування заходів відповідальності до управителя за неналежне виконання покладених на нього таким договором обов'язків.
З огляду на викладене вбачається, що існування незаконного правочину відчуження спірного активу, що позбавляє можливості задоволення вимог вигодонабувачів за його рахунок, безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів НБУ, які підлягають судовому захисту в обраний згідно приписів чинного законодавства України спосіб - шляхом визнання договору відступлення недійсним за зверненням зацікавленої особи.
До того ж, суд враховує, що в даному випадку позивач також виступає особою, наділеною правом контролю за належним виконанням відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань за Договором управління, а відтак, і правом на застосування визначених законодавством способів відновлення законності у випадку порушення управителем відповідних обов'язків.
При цьому, посилання відповідачів на встановлення в положеннях договору управління порядку застосування відповідальності до управителя за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень - шляхом пред'явлення НБУ вимоги до управителя про відшкодування завданих ним збитків, як на правову підставу відсутності у нього права на звернення з даним позовом до суду судом відхиляється з огляду на наступне.
Так, за змістом п. 7.2 договору управління управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачам збитків.
В той же час, положеннями ст. 1043 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.
Тобто, врегульовуючи в положеннях ст. 1043 Цивільного кодексу України порядок застосування відповідальності до управителя у вигляді стягнення збитків у разі вчинення ним правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень законодавцем вставним словом «може» були вказано на альтернативність відповідного способу захисту, що не може свідчити про обмеження права особи на захист своїх прав внаслідок наведених порушень у інший спосіб ніж стягнення збитків.
Отже, в силу принципу нікчемності угод про відмову від права на звернення до суду, складовою частиною якого є самостійний вибір способу захисту порушених прав, визначення сторонами в положеннях п. 7.2 договору управління іншого ніж встановлено Законом порядку застосування до управителя відповідальності за вчинення відповідного порушення не може бути правовою підставою для обмеження НБУ у виборі інших способів захисту порушених прав, адже таке обмеження є нікчемним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та, відповідно, позову Національного банку України в повному обсязі, у зв'язку з чим рішення суду першої підлягає скасуванню.
Підставою для скасування є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до незастосування закону, який підлягав застосуванню (215, 216, 1029, 1033, 1037, 1043 Цивільного кодексу України).
Щодо додаткового рішення
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції частково задовольнив вимоги відповідачів про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат.
Порядок розподілу судових витрат унормовано ст. 129 ГПК України, згідно з п. 1 ч. 4 якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин, враховуючи те, що після перегляду даної справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 та задоволення позову, то відповідно в задоволення заяв відповідачів про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити. У зв'язку з чим додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 підлягає скасуванню.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Зважаючи на викладене, Північний апеляційний господарський суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277 ГПК України із застосуванням положень ст. 215, 216, 1029, 1033, 1037, 1043 Цивільного кодексу України та ст. 126, 129 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову скаржника про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) та зобов'язати ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» повернути ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» документи, отримані згідно договору від 30.09.2015 № 008 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 18.07.2008 № 27/10-995П.
Отже, керуючись ст. 2, 126, 129, ч. 4 ст. 236, ст. 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги у даній справі та скасування рішення та місцевого господарського суду про відмову в задоволені позову, з ухваленням нового - про задоволення позову; та додаткового рішення про часткове задоволення заяв відповідачів про покладення витрат на професійну правничу допомогу на позивача, з ухваленням нового - про відмову в задоволенні зазначених заяв.
9. Судові витрати
З урахуванням задоволення апеляційної скарги та, відповідно, позову, понесені судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції (судовий збір) покладається на відповідача в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/13317/18 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/13317/18 скасувати, з ухваленням нового - про задоволення позову повністю.
Визнати недійсним договір від 30.09.2015 № 008 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (м. Київ, вул. Підлісна, 3; ідентифікаційний код 39971452) за кредитним договором від 18.07.2008 № 27/10-995П.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (м. Київ, вул. Підлісна, 3; ідентифікаційний код 39971452) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) документи, отримані згідно договору від 30.09.2015 № 008 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» за кредитним договором від 18.07.2008 № 27/10-995П.
3. Апеляційну скаргу Національного банку України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 у справі № 910/13317/18 - задовольнити.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 у справі № 910/13317/18 скасувати. У задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
5. Здійснити новий розподіл судових витрат. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) 4 405 грн судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (м. Київ, вул. Підлісна, 3; ідентифікаційний код 39971452) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) 4 405 грн судового збору.
Видачу відповідних наказів доручити суду першої інстанції.
6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 07.06.2019.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Є.Ю. Пономаренко
В.В. Сулім