Номер провадження: 22-ц/813/1997/19
Номер справи місцевого суду: 520/3999/18
Головуючий у першій інстанції Гниличенко М.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
22.05.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.
суддів колегії: Дрішлюка А.І.,
Черевка П.М.,
при секретарі: Півнєві Д.С.,
за участю: адвоката позивача ОСОБА_1 - Казака В.С. ,
адвоката відповідача ОСОБА_3 - Попроцького Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Казака Вадима Святославовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
03 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 30 вересня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до позивача із проханням позичити їй 16 000 доларів США. ОСОБА_1 надав відповідачці вказані грошові кошти, про що ОСОБА_3 написала розписку, відповідно до якої зобов'язалась повернути борг у строк до 31 грудня 2008 року.
Позивач вказує, що після написання розписки у період з 28 грудня 2009 року по березень 2010 року відповідачем були частково гроші повернуті, однак після 04 березня 2010 року відповідач припинила сплачувати борг, на телефонні дзвінки не реагувала, потім деякий час хворіла, тому позивач не турбував відповідачку та мав надію на повернення грошей.
У 2017 році ОСОБА_1 по телефону, а потім рекомендованим листом вимагав від ОСОБА_3 добровільно погасити борг, звертався із заявами до прокуратури та міліції, вважаючи, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки, на його думку сплив строку починається з часу повідомлення відповідача, а сааме травень 2017 року та її відмови повернути борг, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, який він просив задовольнити в повному обсязі з правових підстав зазначених у позовній заяві.
У судовому засіданні адвокат відповідача ОСОБА_4 - Попроцький Д.М. позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що у червні 2008 року відповідач почала будівництво приміщення, з цією метою вона звернулась до будівельної компанії ПП «Дах» директором якої був ОСОБА_1 та підписала з ним договір про надання його компанією будівельних робіт. Грошові виплати даної компанії було розподілено на три транші, два транші провели на розрахунковий рахунок будівельної компанії, а щодо третього траншу ОСОБА_1 було запропоновано написати ОСОБА_4 розписку про те, начебто відповідачка отримала у нього грошові кошти в борг, з метою позбутися податкових зобов'язань, внаслідок чого виникло вищевказане грошове зобов'язання про позичення грошей.
В грудні 2008 року будівельна компанія ПП «Дах» закінчила будівельні роботи та усі обговорені виплати були здійснені на протязі 2009 року. Представник відповідача вказує, що за цією розпискою грошові кошти не передавались, а договір позики є укладеним з моменту передання грошей, тому вказаний договір є безгрошовим, тобто неукладеним. Крім того, представник відповідача звертає увагу на застосування строків позовної давності при вирішенні даного спору, а саме з 31 грудня 2008 року - з дати відмови відповідачки виконувати своє боргове зобов'язання за розпискою та дати виконання цього зобов'язання, наведеної у розписці, як до вимоги про повернення грошових коштів, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Казак В.С., що діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на апеляцію, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 ЦК України не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Однак, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року за №661/2329/16-ц, в Постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року справа №6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року за №6-1967цс15.
Так судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечувалось, що 30 вересня 2008 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у борг в розмірі 16 000 доларів США, які зобов'язалась повернути у строк до 31 грудня 2008 року (а. с. 11).
На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Доказів того, що відповідач ОСОБА_3 повернула позивачу борг за договором позики від 30 вересня 2008 року в повному обсязі матеріали справи не містять.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється з підстав, встановлених договором або Законом, зокрема, шляхом виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, договір позики є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний, зобов'язання за договором не припинено ані шляхом його виконання, ані з інших підстав, встановлених Законом.
Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано посилання позивача щодо отримання позики в зазначеному розмірі, яка й до тепер не повернута, а тому договір повинен виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов самого договору.
Однак, відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно положень ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторін у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову.
У відповідності до роз'яснень викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільний справі», установивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з тих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Пунктом першим статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
З матеріалів справи вбачається, що позивач знав про порушення свого цивільного права з 31 грудня 2008 року, однак звернувся до суду за захистом своїх прав по грошовому зобов'язанню тільки 03 квітня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, яку просив застосувати відповідач у своїй заяві, що міститься у матеріалах справи (а. с. 29, 98).
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, як факт переривання строку позовної давності, записи зроблені на зворотній стороні розписки про начебто часткове повернення відповідачем боргу в розмірі 30 500 гривень, що на час повернення було еквівалентно 3 814 доларам США, оскільки із вказаного не вбачається, що вони стосувалися спірних правовідносин, ким та коли приймались і передавались гроші.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанції вірно послався на норми закону, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами та дійшов до обґрунтованого висновку про порушення прав позивача ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_3 , шляхом не повернення боргу за договором позики у повному обсязі, однак у зв'язку із пропущенням строку позовної давності судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог було обґрунтовано відмовлено.
Посилання адвоката Казака В.С. в інтересах ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано строк позовної давності, оскільки у позивача існували поважні причини пропуску строку позовної давності, а саме його перебування на лікуванні протягом 2009 - 2010 років, а тому такий строк підлягає поновленню, не заслуговують на увагу на підставі наступного.
Так, із вимогою про поновлення, встановленого ст. 257 ЦК України, трьохрічного строку позовної давності позивач до суду першої інстанції не звертався та судом питання про поважність причин пропуску ним вказаного строку не вирішувалось.
Позивач ОСОБА_1 заявив відповідне клопотання лише у своїй апеляційній скарзі, а тому відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями на прийняття такого клопотання на стадії апеляційного розгляду та його вирішення.
Інші докази і обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх встановленні та дослідженні судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано дотримання прав та обов'язків сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна правова оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення районного суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому законних підстав для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу адвоката Казака Вадима Святославовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 31 травня 2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дрішлюк
П.М.Черевко