Ухвала
24 травня 2019 року
м. Київ
справа № 638/22406/14-ц
провадження № 61-9108 ск 19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів та витребування майна,
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 22 500 грн, у рахунок відшкодування коштів на здійснення ремонту транспортного засобу, а також витребувати у ОСОБА_1 на користь позивача автомобіль «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 17 800 грн. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 автомобіль «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року у частині стягнення 17 800 грн змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4 191 грн 05 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року в частині витребування автомобіля залишено без змін.
У травні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, виходячи з наступних підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
У вказаній справі ціна позову становить 22 500 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн ? 500 = 960 500 грн).
Крім того, заявлена вимога немайнового характеру про витребування майна.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та незмінну судову практику у цій категорії справ.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів та витребування майна відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя С. Ф. Хопта