07 червня 2019 року
м. Київ
справа № 552/6633/18
провадження № 61-10580 ск 19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - ПрАТ «АСК «ІНГО Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у розмірі 42 103 грн 63 коп.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2019 року позов ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» 42 103 грн 63 коп. на відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2019 року залишено без змін.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, він просив оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 42 103 грн 63 коп. (відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки), яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 912*100=191 200).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом
а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
За змістом підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи становить значний суспільний інтерес, оскільки наведені мотиви є оціночними, не доведені і не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Суди дали оцінку доводам сторін. Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Доводи касаційної скарги про те, що постанова Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2016 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскаржується ним в апеляційному порядку, а тому відсутні підстави для покладення всього обсягу відповідальності на ОСОБА_1 , безпідставні, оскільки у разі скасування зазначеної вище постанови суду він не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому ЦПК України.
З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя О. М. Осіян