Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа №752/4513/17
провадження №61-43303св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року у складі суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), в якому: просив визнати припиненим його зобов'язання перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором від 25 червня 2008 року; визнати припиненим право застави ТОВ «Кредитні ініціативи» на рухоме майно - транспортний засіб «HYUNDAI Tucson», 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1 ; визнати припиненим приватне обтяження застави рухомого майна та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про об'єкт обтяження - автомобіль «HYUNDAI Tucson», 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1 (вид обтяження: приватне обтяження; тип обтяження: застава рухомого майна: обтяжувач: ТОВ «Кредитні ініціативи»; боржник: ОСОБА_1 , реєстраційний номер запису: 7700383 від 07 серпня 2008 року).
Позов мотивована тим, що 25 червня 2008 року між ТОВ «ПростоФінанс» та позивачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 121 040 грн з цільовим призначенням для оплати вартості автотранспортного засобу «HYUNDAI Tucson», 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1 .
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами укладено договір застави транспортного засобу, однією з умов якого передбачалось реєстрація обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна предмета застави.
18 травня 2012 року між ТОВ «ПростоФінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов'язалось передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ПростоФінанс», а останнє зобов'язалось відступити свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами згідно визначеного переліку.
Позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в термін до 10 липня 2014 року, шляхом оплати визначеної договором суми на рахунок ТОВ «ПростоФінанс», що встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року, у зв'язку з чим, зобов'язання за кредитним договором є припиненим.
Оскільки зобов'язання за кредитним договором виконані у повному обсязі, позивач, посилаючись на положення пункту 6.1 договору застави вважає, що є припиненими і зобов'язання за договором забезпечення та тягне припинення обтяження, внесеного до Державного реєстру обтяжень.
Разом з тим, ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовило позивачу здійснити державну реєстрацію відомостей про припинення обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року позов задоволено.
Визнано припиненими зобов'язання ОСОБА_1 . за кредитним договором від 25 червня 2008 року перед ТОВ «Кредитні ініціативи».
Визнано припиненим право застави ТОВ «Кредитні ініціативи» на рухоме майно - автотранспортний засіб «HYUNDAI Tucson», 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1 .
Визнано припиненим приватне обтяження застави рухомого майна та виключено з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про об'єкт обтяження - автомобіль «HYUNDAI Tucson», 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1 , (вид обтяження: приватне обтяження; тип обтяження: застава рухомого майна: обтяжувач: ТОВ «Кредитні ініціативи»; боржник: ОСОБА_1 ; реєстраційний номер запису: 7700383 від 07 серпня 2008 року.
Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» в дохід держави судовий збір в розмірі 1920 грн.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відмова відповідача щодо звернення державного реєстратора з заявою про реєстрацію припинення обтяження на підставі договору застави не узгоджується з положеннями статті 28 Закону України «Про заставу» та статті 593 ЦК України, оскільки позивач в повному обсязі виконав основне зобов'язання, внаслідок чого воно припинилось.
Вирішуючи питання щодо стягнення з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом згідно додаткового договору №1 до договору про надання професійної правничої допомоги, адвокатське об'єднання «Фіделіум» в особі адвоката Четвертака К. С. надало професійну правничу допомогу, гонорар за яку складає 10 000 грн та був сплачений ОСОБА_1 відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 02 липня 2018 року адвокатського об'єднання «Фіделіум», що відповідно до статей 133, 137 ЦПК України, за умови задоволення позовних вимог, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», не погоджуючись з постановою апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову в частині стягнення з ТОВ «Кредитні ініціативи» витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, які регулюють порядок розподілу судових витрат між сторонами на стадії апеляційного перегляду судового рішення.
Позивач був зобов'язаний в момент подання позовної заяви до суду першої інстанції (як першої заяви по суті справи) надати суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, у тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми на професійну правничу допомогу.
Відповідно до норм ЦПК України, перерозподіл судових витрат між сторонами справи та покладення нових судових витрат на будь-яку із сторін справи на стадії апеляційного перегляду судового рішення можливий лише за умови, якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України.
За результатами апеляційного перегляду заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року суд апеляційної інстанції прийняв постанову, якою залишив судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Отже, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат між сторонами справи та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, які останній поніс на стадії апеляційного перегляду заочного рішення.
Таким чином, апеляційним судом при розподілі судових витрат порушено норми процесуального права, а саме частину тринадцяту статті 141 ЦПК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника, заперечує проти доводів відповідача та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і закрити касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.
Крім того, представником ОСОБА_1 у відзиві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, понесених останнім у зв'язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду оскаржується відповідачем виключно в частині розподілу судових витрат - стягнення з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає судове рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та не вдається до оцінки і правового аналізу правильності висновків суду у неоскарженій сторонами частині.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно правил пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 382 ЦПК Українипостанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, проводиться апеляційним судом у випадку скасування або зміни судового рішення та є обов'язком апеляційного суду, що не потребує додаткової заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу з наданням відповідних доказів, адресованої саме апеляційному суду.
При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції за результатами апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема за поданим стороною клопотанням та відповідними доказами.
В даному випадку, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу відповідача та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до вимог процесуального закону вирішив питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних з правничою допомогою, які поніс позивач у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та з урахуванням вимоги частини четвертої статті 137 ЦПК України, а також поданих на підтвердження цих витрат доказів, задовольнив відповідне клопотання позивача.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України та безпідставне здійснення нового розподілу судових витрат є необґрунтованими та спростовуються змістом прийнятої апеляційним судом постанови, з якого вбачається, що нового розподілу судових витрат або зміна розподілу цих витрат судом не проводилась, а оскаржуваною постановою вирішено питання, за поданою позивачем заявою, про розподіл понесених ним витрат на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в апеляційному суді.
Касаційна скарга не містить доводів щодо вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги, її об'єктивності, та аргументів на спростування розміру стягнутої апеляційним судом на користь позивача суми на відшкодування таких витрат, тому суд касаційної інстанції не вдається до оцінки висновків суду апеляційної інстанції щодо визначення вартості витрат позивача на правничу допомогу, а також, в силу статті 400 ЦПК України не переоцінює докази, надані на підтвердження цих витрат.
В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, понесених під час касаційного розгляду справи, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи додатковий договір №2 до договору про надання правової допомоги від 30 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Фіделіум», опис наданих послуг, квитанція до прибуткового касового ордера Адвокатського об'єднання «Фіделіум» на суму 20 000 грн, а також копія акта виконаних робіт (наданих послуг), не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З опису робіт (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися ОСОБА_1 . адвокатом та полягають у тому, що адвокат надав консультації, узгодив правову позицію у справі, підготовив та подав відзив на касаційну скаргу.
Також в акті виконаних робіт у якості виконаної послуги зазначено - участь у судових засіданнях. При тому, що касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження без виклику сторін у справі.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн є завищеними, не є належним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Крім того, представник не приймав участі в судовому засіданні в суді касаційної інстанції, що дає підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації та складання відзиву на касаційну скаргу), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги у розмірі 5 000 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська