Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа №521/10911/15-ц
провадження №61-17363св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2017 року у складі судді Поліщук О. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «ДельтаБанк», банк) звернулося до суду до ОСОБА_2 з позовом, в якому просило:
- в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 1 059 144,89 грн, з яких: тіло кредиту - 1 029 592,87 грн; відсотки - 29 552,03 грн за договором про надання споживчого кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , та складається в цілому з двох житлових кімнат, загальною площею 48,4 кв. м, житловою - 32,9 кв. м та належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ«Дельта банк»;
- визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказане нерухоме майно;
Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 61 000 доларів США з розрахунку 11,80 річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 01 квітня 2008 року по 25 березня 2039 рік.
У забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 за договором іпотеки від 01 квітня 2008 року передала в іпотеку банку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 .
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим АТ «Дельта банк» набув права вимоги по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1 та по договорам, що забезпечують виконання цих кредитних зобов'язань.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, про що неодноразово повідомлялась, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань, у зв'язку з чим, станом на 31 березня 2015 року сума заборгованості становить 1 059 144,89 грн та складається з: тіла кредиту - 1 029 592,87 грн та відсотків - 29 552,03 грн.
Оскільки, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк в судовому порядку просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише у разі задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до договору у позасудовому порядку. Іпотечним договором вже закріплена взаємна домовленість позивача і відповідача про перехід права власності на іпотечне майно до іпотекодержателя у випадку неналежного виконання умов кредитного договору і додаткового закріплення цієї домовленості рішенням суду законом не передбачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку».
Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звернувшись до суду з даним позовом, ПАТ «Дельта банк» ставить питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги банку щодо наявності у нього права на задоволення вимог, шляхом визнання права власності на іпотечне майно на підставі застереження в іпотечному договорі колегія суддів виходить з наступного.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК Українине породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах.
Стаття 33 цього Законупередбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (№ 14-38цс18).
За таких обставин, доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище нормам матеріального права.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська