Постанова
Іменем України
29 травня 2019 року
м. Київ
справа № 214/5847/13-ц
провадження № 61-148 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю. та Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10003/0357 філії - Дніпропетровського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року (у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М. та Зубакової В. П.)
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
30 липня 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого відділення № 10003/0357 філії - Дніпропетровського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось із цим позовом про стягнення солідарно з відповідачів на свою користь 187 746,05 грн у рахунок погашення заборгованості, ОСОБА_1 за Договором невідновлюваної кредитної лінії № 48 від 16 лютого 2007 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України»
(далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та відповідачкою
ОСОБА_1 було укладено Договір невідновлюваної кредитної лінії
№ 48 (далі - кредитний договір), згідно якого останній було надано кредит на суму 250 000,00 грн зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 20 % річних строком до 15 лютого 2010 року, а відповідачка зобов'язалась своєчасно та в повному обсязі повернути кредитні кошти та сплачувати проценти. Крім того, 16 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 011, згідно з яким останні поручились перед ВАТ «Державний ощадний банк України» за виконання відповідачкою ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань та передали ВАТ «Державний ощадний банк України» в іпотеку належну їм на праві приватної спільної часткової власності квартиру
АДРЕСА_1 . Однак відповідачка ОСОБА_1 своїх обов'язків по своєчасному погашенню кредиту та сплати відсотків належним чином не виконувала, у зв'язку з чим 30 червня 2010 року рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, яке набрало законної сили 12 липня 2010 року, з відповідачів було солідарно стягнуто заборгованість, яка залишилась не погашеної після спливу строку договору в сумі 307 939,38 грн за рахунок реалізації заставного майна - зазначеної вище квартири, В результаті виконання цього судового рішення було частково погашена заборгованість по кредитному договору в розмірі 120 193,33 грн. Станом на 25 липня 2013 року у відповідачів залишилась не погашеною сума заборгованості в розмірі 187 746,05 грн, яку позивач і просив стягнути.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2013 року позовні вимоги
ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволені, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 на користь позивача 187 746,05 грн та з кожного окремо відповідача судовий збір в розмірі по 469,40 грн.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17 липня
2014 року вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Повторним заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року позовні вимоги
ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволені, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 на користь позивача 187 746,05 грн та з кожного окремо відповідача судовий збір в розмірі по 469,40 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з усіх відповідачів суми заборгованості солідарно, суд першої інстанції виходив з солідарної відповідальності відповідачів за кредитним договором та договорами майнової поруки . Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд виходив з суми заборгованості, яка зазначена банком станом на 25 липня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Повторне заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з боржниці ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» у рахунок погашення залишку заборгованості за договором невідновлюваної кредитної лінії № 48 від 16 лютого 2007 року 187 746,05 грн . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 1877 ,46 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат.
В частині позовних вимог до поручителів відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині стягнення з боржниці ОСОБА_1 187 746,05 грн заборгованості й, відмовляючи в іншій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що стягнення заборгованості по кредитному договору з позичальника ОСОБА_1 солідарно з майновими поручителями (іпотекодавцями): ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , суперечить умовам п. 6.2.4 вказаного іпотечного договору, за якими майнові поручителі (іпотекодавці) ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 відповідають за виконання зобов'язання за кредитним договором лише в межах належного їм майна, переданого в іпотеку ( майнову поруку), а не грошовими коштами і усім своїм майном, як у немайновій поруці.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області справу № 214/5847/13-ц.
Цією ж ухвалою Верховного Суду клопотання ОСОБА_1 зупинено виконання постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 21 листопада 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати повністю рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень в порушення вимог процесуального права не врахували те, що позов подано з порушенням строків позовної давності, оскільки з моменту першого звернення позивача до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме 30 червня 2013 року слід вважати, що позовна давніть перервалась. Новий строк позовної давності необхідно рахувати не пізніше, як з
30 червня 2010 року (з дня ухвалення Саксаганським районним судом
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішення від 30 червня 2010 року про стягнення за кредитним договором повної суми заборгованості в розмірі 307 939,38 грн), який закінчується 30 червня 2013 року, а позовну заяву до суду позивачем було подано 30 липня 2013 року, тобто з пропуском такого строку. Також скаржниця посилалась на те, що скориставшись своїм правом подання до суду клопотання про застосування позовної давності не мала можливості, оскільки не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Доводів щодо неправильності постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволені позову щодо майнових поручителів касаційна скарга не містить.
Відзиви на касаційну скаргу
28 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «Державний ощадний банк України» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу без задоволення.
Доводи особи, яка подала відзив
Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 безпідставні та необґрунтовані, оскільки строки позовної давності не пропущені з підстав того, що початок перебігу строку позовної давності слід вважати з рудня 2012 року (повернення виконавчого документа стягувачу). Крім того, судами повно та всебічно досліджені обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, на підставі, яких увалено законне судове рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 16 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», який надалі змінив свою назву на ПАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір невідновлюваної кредитної лінії № 48 (далі - кредитний договір), згідно якого останній було надано кредит на суму 250 000 грн зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 20 % річних строком до 15 лютого 2010 року, а відповідачка зобов'язалась своєчасно та в повному обсязі повернути кредитні кошти та сплачувати проценти на умовах, визначених у кредитному договорі.
У забезпечення зобов'язань, взятих на себе ОСОБА_1 за кредитним договором 16 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачами був укладений іпотечний договір № 011, згідно з яким останні поручились перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за виконання ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань за цим кредитним договором та передали позивачу в іпотеку належну їм на праві приватної спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 .
В порушення умов укладеного кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили 12 липня 2010 року, з відповідачів з боржниці та майнових поручителів було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 307 939,38 грн за рахунок реалізації заставного майна, а саме зазначеної квартири, в результаті чого було частково погашено заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 193 грн.
Проте, станом на 25 липня 2013 року залишилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 187 746,05 грн, яку позивач і просив стягнути з відповідачів за кредитним договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) відповідно до вимог статті 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Ураховуючи наведене й те, що за рішенням Саксаганського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили 12 липня 2010 року, з відповідачів солідарно було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 307 939,38 грн за рахунок реалізації заставного майна (квартири), в результаті чого було частково погашено заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 193 грн, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у цій частині позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на те, що позивач звернувся до суду із цим позовом з пропуском строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно частини першої статті 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З тлумачення цієї норми слідує, що переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу.
Такий же висновок зроблений і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі
№ 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Вважаючи обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості, суди попередніх інстанцій не врахували, що за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, з відповідачів було солідарно стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 307 939,38 грн за рахунок реалізації заставного майна (квартири), в результаті чого було частково погашено заборгованість по кредитному договору в розмірі 120 193,33 грн і банк у цій справі звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка не була погашена за наслідками реалізації іпотечного майна, однак була стягнута за зазначеним рішенням суду.
Розглядаючи справу, суд не звернув уваги на те, що повторне стягнення одних і тих самих сум не допускається, за виключенням випадків коли таке стягнення не відбулось з незалежних від стягувача причин та можливість виконання рішення суду втрачена. При чому пред'явлення такого позову можливе лише в межах позовної давності.
З огляду на те, що за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, з відповідачів було солідарно стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 307 939,38 грн за рахунок реалізації заставного майна (квартири), однак іпотечне майно було реалізовано лише на суму 120 193,33 грн, суди не встановили причини подальшого невиконання цього судового рішення, чи закрито у зв'язку з реалізацією іпотечного майна виконавче провадження, чи втрачена можливість його виконання у подальшому у тому числі з застосуванням процедур роз'яснення цього рішення або заміни способу чи порядку його виконання та чи не пропущена позивачем позовна давність для звернення до суду з позовом про повторне стягнення частини суми заборгованості, яка вже була стягнута іншим судовим рішенням.
Відповідно до статті 389 ЦПК Українипорушення норм процесуального права можуть бути підставами для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українив редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати. Справу у цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров