Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа № 335/828/17
провадження № 61-44219св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «МетаБанк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня
2018 року у складі судді Шалагінової А. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року у складі колегії суддів:
Крилової О. В., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «МетаБанк» (далі - ПАТ «МетаБанк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору.
Позовна заява мотивована тим, що 07 березня 2007 року між
ОСОБА_1 та акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», укладено кредитний договір № 607300001236. У тексті кредитного договору на час його підписання значилась ставка кредиту 12 % річних. Свій екземпляр договору позивач знайти не може, оскільки він можливо залишився у банку або у нотаріуса. Позивач своєчасно та із випередженням графіку погашала кредит, зокрема, і тіло кредиту. За її підрахунками значна частина кредиту вже була погашена, а після того як курс долара США зріс, вона перестала сплачувати платежі, оскільки вважала, що може дозволити «кредитні канікули».
У березні 2016 року ОСОБА_1 дізналась, що банк подав до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, і до позовної заяви долучив копію кредитного договору, в якій вказано відсоткову ставку 15 % річних. На копії кредитного договору наявні не її підписи, крім того, вона не підписувала договір із умовою 15 % річних.
Під час укладання кредитного договору в неї було відсутнє волевиявлення на укладення кредитного договору зі ставкою 15 % річних, яке було виявлене у момент досягнення згоди з усіх істотних умов договору, складання та скріплення договору підписом.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір
№ 607300001236 від 07 березня 2007 із зазначенням сплати відсотків за користування кредитом зі ставкою 15 % річних.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя
від 22 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що надані позивачем докази не доводять її вимоги, а призначення експертизи в даному випадку не є доцільним з огляду на те, що позивач оспорює договір лише в частині зазначення відсоткової ставки, проте численні інші документи з її не оспореними підписами свідчать про те, що вона погоджувала такий розмір відсотків за користування кредитом, виконувала умови договору та тривалий час сплачувала саме таку відсоткову ставку, яка зазначена в оспорюваному договорі. До того ж позивач у інших своїх зверненнях до банку просила про зміну відсоткової ставки, зазначаючи її первісний розмір саме 15 %.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
10 вересня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня
2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що дана справа повинна була бути розглянута в порядку загального позовного провадження.
Судом безпідставно відмовлено у призначенні експертизи.
Спірний кредитний договір з 15 % річних заявник не підписувала.
Доводи інших учасників справи:
15 листопада 2018 року ПАТ «МетаБанк» через засоби поштового зв'язку подало до верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року поновлено Сумовській О. Б. строк на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.
Доводи касаційної скарги містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій:
03 березня 2007 року ОСОБА_1 звернулась до АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», із заявою-анкетою, в якій просила надати їй кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 100 008,00 доларів США на строк 240 місяців під 15 % річних (а. с. 33-34).
07 березня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 607300001236, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у сумі
100 008,00 доларів США на строк 240 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 15 % річних та комісії за надання кредиту 300,00 грн (а. с. 35-37).
У судовому засіданні судом першої інстанції було досліджено оригінал даного кредитного договору, та встановлено його ідентичність наданій копії, що міститься на а. с. 35-37, в якому містяться підписи сторін договору у відповідних графах.
Позивач просила суд визнати недійсним вищезазначений кредитний договір з підстав невідповідності умови кредитного договору - відсоткової ставки 15 %, її волевиявленню, оскільки на час підписання кредитного договору вона вважала, що кредит надається під 12 % річних, та договір з відсотковою ставкою 15 % вона не підписувала.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; у додатках до договору кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування (така ж інформація містилася і у додатках до додаткових угод до кредитного договору). ОСОБА_1 було підписано ряд додаткових угод до кредитного договору, в яких йшла мова про зміну процентної ставки у бік її збільшення та графіків погашення кредиту до цих угод, щодо яких позивачем не висловлювалось будь-яких заперечень ОСОБА_1 неодноразово зверталась до банку із проханням про зменшення відсоткової ставки, зокрема, подавала заяву, в якій просила зменшити ставку до первісної у 15 %, що дає підстави для висновку про те, що спірний кредитний договір був укладений між сторонами саме із первісною ставкою у 15 % річних. Висновок судів попередніх інстанцій є правильним, відповідає наявним у матеріалах справи доказам.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи заявника про те, що справа повинна була бути розглянута у загальному позовному провадженню є безпідставними, оскільки призначаючи справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції надав оцінку складності справи, що відповідає правилам частини четвертої статті 19 ЦПК України.
Щодо заявлених клопотань про проведення почеркознавчої експертизи, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у даному випадку для вирішення справи достатньо встановлених фактів, які свідчать що позивач була обізнана із відсотковою ставкою 15 %, під яку їй надавалися кредитні кошти, і виконуючи такі умови, фактично погодилася із ними. Тобто, кредитний договір слід вважати вчиненим саме на таких умовах, оскільки дії позивача (звернення із заявою-анкетою про надання кредиту, підписання додаткових угод до кредитного договору, виконання умов договору та додаткових угод протягом тривалого часу) свідчать про схвалення договору, а відтак, і посвідчують наявність її вільного волевиявлення на укладання договору саме на таких умовах.
Крім того, ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2017 року по справі призначалась судова почеркознавча експертиза. Проте, експертиза проведена не була, справа повернулась до суду.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року відмовлено представнику Сумовської О. Б. про направлення цивільної справи до експертної станови.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко