27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 766/10927/16-ц
провадження № 61-14585св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_6 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року, ухвалене у складі судді Гаврилова Д. В., і ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у листопаді 2016 року, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 травня 2010 року, яке набрало законної сили, визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 ; у цій квартирі вона зареєстрована і постійно проживає.
Розпорядженням голови Фонду комунального майна Херсонської міської ради від 15 червня 2010 року № 24864 дану квартиру передано у власність ОСОБА_5 , який 17 червня 2010 року відчужив її ОСОБА_3 , яка 18 червня 2010 року відчужила зазначене майно ОСОБА_4 , а той, у свою чергу, - ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 16 липня 2010 року.
Позивач зазначає, що постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2011 року вказане розпорядження голови Фонду комунального майна Херсонської міської ради визнано нечинним і скасовано, а також скасовано видане ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на квартиру. За таких обставин укладені договори купівлі-продажу квартири є недійсними, так як продавці не мали законного права розпоряджатися цим майном, яке після скасування розпорядження повернулося до комунальної власності.
Посилаючись на викладене і зазначаючи, що існування даних договорів порушує її право на приватизацію житла і користування ним, ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори купівлі проваджу квартири АДРЕСА_1 від 17 червня 2010 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , від 18 червня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та від 16 липня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а також скасувати державну реєстрацію прав зазначених осіб на спірну квартиру.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення.
В обґрунтування позову зазначив, що є власником квартири АДРЕСА_1 , у якій не проживав, оскільки постійно мешкає у Республіці Кіпр.
У 2016 року він приїхав в Україну, відвідав спірну квартиру і встановив, що у ній ніхто не проживає, проте у червні цього ж року дізнався, що невідома йому особа подала позов щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав проживання у квартирі з 1990 року.
Посилаючись на те, що має намір повернутися в Україну і постійно проживати у придбаній квартирі, ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_11 і ОСОБА_3 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 18 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2
ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні квартирою відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_11 незаконно набув право власності на квартиру і не мав права її відчужувати, що свідчить про укладення першого і наступних договорів купівлі-продажу цього майна з порушенням законодавства та їх недійсність. Дійшовши висновку про обґрунтованість первісного позову і визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набув спірну квартиру у власність, суд першої інстанцій відмовив у задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 6 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність набуття права власності на квартиру першим продавцем - ОСОБА_5 - та, як наслідок, про недійсність укладених у подальшому договорів купівлі-продажу, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи. Доводи ОСОБА_2 про пропущення ОСОБА_1 позовної давності суд апеляційної інстанції відхилив з посиланням на те, що з відповідною заявою про застосування наслідків її спливу він до суду першої інстанції не звертався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що є добросовісним набувачем спірної квартири і набув право власності на неї відповідно до статті 330 ЦК України.
Вважає, що ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту, так як пред'явила вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, хоча у спірних правовідносинах її права підлягали захисту шляхом подання позову про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України, що підтверджується також практикою Верховного Суду України (постанова від 4 жовтня 2013 року у справі № 6-95цс13).
На думку заявника, скасування свідоцтва ОСОБА_5 про право власності на квартиру не свідчить про недійсність договорів купівлі-продажу, так як на час їх укладення він був правомірним власником.
Вказав, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів, не проживає і не зареєстрована у спірній квартирі, тому цими договорами її права не порушені і права на їх оспорення вона не має.
Також посилався на те, що суд першої інстанції не вирішив його клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, викладене у запереченнях на позов. Суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення не усунув, натомість зазначив про неподання ним такого клопотання, що спростовується матеріалами справи.
Заявник вважає, що є законним власником спірної квартири, тому відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні зустрічного позову та виселенні ОСОБА_1 з цього житла є неправомірною.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 1990 року і на час розгляду справи постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , підтримує цю квартиру у належному стані, проводить поточні та комунальні ремонти і сплачує комунальні послуги.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 травня 2010 року у справі № 2-58/2010, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 серпня 2010 року, визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
15 червня 2010 року голова Фонду комунального майна Херсонської міської ради видав розпорядження № 24864 про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 .
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_5 одержав свідоцтво про право власності на квартиру.
17 червня 2010 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 18 червня 2010 року відчужила зазначену квартиру ОСОБА_4 , який 16 липня 2010 року продав її ОСОБА_2
Також судом встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2011 року у справі № 2а-6169/11 визнано протиправними дії голови Фонду комунального майна Херсонської міської ради щодо передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 , визнано нечинним та скасовано розпорядження голови Фонду комунального майна Херсонської міської ради від 15 червня 2010 року № 24864 про передачу вказаної квартири у власність ОСОБА_5 та визнано нечинним і скасовано свідоцтво про право власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_5
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року зазначену постанову залишено без змін.
Доказів того, що з моменту набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вчиняв дії щодо вселення до неї, судам попередніх інстанцій не надано.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За правилом частини першої статті 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (статті 655, 657 ЦК України).
Згідно зі статтями 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що право на укладення договору купівлі-продажу майна має власник, який набув право власності з незаборонених законом підстав, тому укладення такого договору особою, яка незаконно набула і оформила право власності на майно, свідчить про вчинення правочину купівлі-пролажу з порушенням вимог ЦК України.
Вставивши, що продавець за першим договором купівлі-продажу - ОСОБА_5 - неправомірно набув у власність квартиру АДРЕСА_1 і його правовстановлюючі документи на це майно скасовані як незаконні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недійсність цього договору.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту, так як пред'явила вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, хоча у спірних правовідносинах її права підлягали захисту шляхом подання позову про витребування цього майна у порядку статті 388 ЦК України, що підтверджується також практикою Верховного Суду України (постанова від 4 жовтня 2013 року у справі № 6-95цс13), касаційний суд відхиляє.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а має право користування нею згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 травня 2010 року. Також встановлено, що з володіння позивача квартира не вибувала і вона у ній проживає на час розгляду справи.
Стаття 388 ЦК України міститься у главі 29 цього Кодексу «Захист права власності» і закріплює право власника, з володіння якого вибуло майно, на його витребування від добросовісного набувача за наявності визначених умов.
Та обставина, що у разі визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу квартира повернеться до комунальної власності і ОСОБА_1 набуде можливості її приватизувати, не спростовує відсутність у неї статусу власника станом на час розгляду цієї справи.
У постанові Верховного Суду України від 4 жовтня 2013 року у справі № 6-95цс13, на яку посилається заявник, Верховний Суд України роз'яснив правильне застосування статей 215, 216, 330, 388 ЦК України у справі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу за позовом особи, яка вважає себе власником відчуженого майна. У цій справі позивач не є власником відчуженої квартири і з її володіння вона не вибувала, тобто фактичні обставини у цій справі і у справі № 6-95цс13 є різними. .
Посилання заявника на те, що скасування свідоцтва ОСОБА_5 про право власності на квартиру не свідчить про недійсність договорів купівлі-продажу, так як на час їх укладення він був правомірним власником, є помилковим.
У постанові Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2011 року встановлено, що видача Фондом комунального майна Херсонської міської ради розпорядження про передачу ОСОБА_5 спірної квартири відбулася з порушенням законодавства. Такі порушення Фонд допустив у момент прийняття розпорядження, тому безпідставним є посилання заявника на те, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_5 був правомірним власником.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів, не проживає і не зареєстрована у спірній квартирі, тому цими договорами її права не порушені і права на їх оспорення вона не має, касаційний суд вважає помилковими.
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторін правочину, але й інших осіб, визначаючи їх статус як заінтересованих осіб (статті 215, 216 ЦК України).
Така конструкція зазначених статей пов'язана із тим, що особа, яка у порядку статей 15, 16 ЦК України звертається за захистом свого цивільного права чи інтересу, може мати обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності певних цивільних прав або певного майна у інших осіб, оскільки це впливатиме на виникнення у неї конкретного суб'єктивного права.
Таким чином, оспорити правочин може також особа, яка не була його стороною, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину і не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Відповідні роз'яснення щодо застосування статей 215, 216 ЦК України виклав Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16.
За таких обставин те, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів та, на думку заявника, не проживає у спірній квартирі, не свідчить про відсутність у останньої права оспорити договори купівлі-продажу, так як дані договори унеможливлюють виникнення у неї у майбутньому певного суб'єктивного права.
Переглядаючи справу, касаційний суд не оцінює подану заявником постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року, якою скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 травня 2010 року і ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 серпня 2010 року, так як під час касаційного перегляду суд перевіряє законність судових рішень на момент їх ухвалення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували таке.
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
ЦК України не встановлює вимог щодо форми заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Така заява може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання (письмового чи усного), що відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, згідно з якими учасники справи мають право заявляти клопотання, а також давати усні і письмові пояснення суду.
У поданій ОСОБА_2 зустрічній позовній заяві він, крім обґрунтувань своїх вимог, виклав також заперечення на первісний позов.
У цих запереченнях заявник заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Суд першої інстанції зазначене клопотання не вирішив, момент початку перебігу позовної давності не встановив і оцінки доводам ОСОБА_2 щодо пропущення ОСОБА_1 трирічного строку звернення до суду за захистом своїх прав не надав. Суд апеляційної інстанції зазначені недоліки не усунув, натомість вказав, що відповідач не подавав заяви по застосування наслідків спливу позовної давності, що спростовується матеріалами справи і змістом зустрічного позову.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути такі недоліки не має.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не вирішили заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам належить урахувати викладене, встановити початок перебігу позовної давності, вирішити заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків її спливу та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак