Іменем України
07 червня 2019 року
Київ
справа №826/13136/16
адміністративне провадження №К/9901/18202/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
заяву Публічного акціонерного товариства «АТП-1» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017 (головуючий суддя: Нечитайло О.М., судді: Борисенко І.В., Веденяпін О.А.)
по справі № 826/13136/16
за позовом Публічного акціонерного товариства «АТП-1»
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «АТП-1» (далі - позивач, ПАТ) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2016 № 0002451402 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 5992509,00 грн. за основним платежем та на 1498127,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2016 № 0002451402.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017 касаційну скаргу відповідача задоволено, постанову апеляційного суду скасовано та залишено в силі постанову суду першої інстанції.
ПАТ звернулося до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017, у якій з підстав, визначених пунктом 5 ст. 237 КАС України, просить скасувати цю ухвалу та залишити в силі постанову апеляційного суду. Свою заяву відповідач обґрунтовує тим, що вказана ухвала Вищого адміністративного суду України не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15 висновку щодо застосування норми підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК).
Ухвалою Верховного Суду України від 27.09.2017 відкрито провадження у цій справі.
У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Васильєвої І.А. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Юрченко В.П.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2018 прийнято до свого провадження справу № 826/13136/16 .
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.04.2016 №182/26-15-14-02-03/3746384, про порушення позивачем норм підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК. У результаті вказаних порушень позивачем за 2013 та 2014 роки занижено податкові зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку, яка знаходяться за адресою: м . Київ, вул. Промислова, 1 на території Голосіївського району м. Києва.
За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2016 № 0002451402.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 ст. 9 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати плату за землю у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 ст. 14 ПК).
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Ухвала Вищого адміністративного суду України, про перегляд якої позивач звернувся до суду із заявою, мотивована тим, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, що відповідає висновкам Верховного Суду України щодо застосування вказаних норм права в постановах від 02.12.2014 у справі № 21-274а14, від 21.04.2015 у справі № 21-131а15 та від 14.07.2015 у справі № 826/5560/14.
При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Крім того, висновок про можливість застосування вказаних правових норм до відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір, суд зробив з огляду на встановлення рішенням Господарського суду м. Києва від 27.04.2015 у справі № 910/5402/15-г, яке набрало законної сили, обставин того, що правовідносини, які виникли між позивачем та Київською міською радою при укладенні договору на право тимчасового користування землею є правовідносинами оренди. При цьому, касаційний суд послався на норми частини 1 ст. 72 КАС України та визнав вищевказані обставини такими, що не потребують доказування. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою рішення Господарського суду м. Києва від 27 квітня 2015 року у справі №910/5402/15-г та від 18 листопада 2015 року у справі №910/25166/15, в яких надана правова оцінка договору між міської радою та позивачем про передачу в користування позивачу земельної ділянки, в результаті якої господарський суд дійшов висновку, що між сторонами цього договору існують правовідносини оренди та вніс зміни до договору, визначивши у ньому плату за землю як орендну плату, та вдався до власної оцінки правової природи договору. Разом з тим, суд апеляційної інстанції безпідставно надав перевагу висновкам Верховного Суду України у постанові від 15 березня 2017 року у господарській справі № 910/26993/15 щодо застосування господарськими судами норм права - норм Закону України «Про оренду землі», статті 8 Земельного кодексу України та статті 288 Податкового кодексу України, перед висновками Верховного суду України в адміністративних справах, що виникають з податкових правовідносин, а саме з відносин, що виникають між державою і платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як на приклад невідповідності ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017 висновку Верховного Суду України при застосуванні норми підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК, відповідач додав до своєї заяви постанову від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15 за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Публічного акціонерного товариства «Київметал» про внесення змін до договору.
У цій постанові Верховний Суд України, при застосуванні вищевказаних норм ПК України, виклав правовий висновок, що вказані норми підлягають застосуванню до земельних відносин, заснованих на договорі оренди. Цей висновок зроблений за встановлення у судовому процесі обставин того, що між ПАТ «Київметал» та Київською міською радою укладений договір про тимчасове довгострокове користування земельною ділянкою від 25.08.1999. На момент укладення договору чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоч і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності. 25 жовтня 2001 року прийнято та введено у дію 1 січня 2002 року чинний Земельний кодекс України , а Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року втратив чинність. На відміну від останнього, чинний Земельний кодекс України не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю, як право тимчасового довгострокового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі. Оскільки Договір був укладений 25 серпня 1999 року, тобто після прийняття і введення у дію Закону «Про оренду землі» , є всі підстави вважати, що цей договір не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року, так і положення статті 8 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року та статті 288 Податкового кодексу України .
У заяві про перегляд судового рішення фактично містяться вимоги, які зводяться до переоцінки встановлених фактичних обставин справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України (відповідно до положень КАС України в редакції, яка діяла до 15.12.2017).
Фактична незгода позивача з рішеннями, ухваленими в порядку господарського судочинства ( у справі № 910/5402/15-г), є підставою для перегляду такого рішення в порядку статті 11116 та в строки, встановлені статтею 11117 ГПК України. Обставини, встановлені таким рішенням не підлягають переоцінці в межах провадження про перегляд судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
У справі, що переглядається Вищий адміністративний суд України не вдавався до правового аналізу природи правового титулу, на якому у ПАТ «АТП-1» знаходилася земельна ділянка, суд касаційної інстанції виходив із обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, прийнятого у межах розгляду господарської справи № 910/5402/15-г.
Іншого тлумачення норм ст. 288 ПК України, ніж у рішенні, яке переглядається, не наведено.
Враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, не підтвердилися, то у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017слід відмовити.
Керуючись статтями 235-242, 244, 244-1, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII, Верховний Суд
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «АТП-1» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2017 у справі № 826/13136/16 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко