Іменем України
05 червня 2019 року
Київ
справа №826/7019/16
адміністративне провадження №К/9901/21626/18, К/9901/21632/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
за участі:
секретаря судового засідання Лещенко Т.П.,
представника позивача Пхайко Ю.Л.,
представників відповідачів Полець Д.М., Яковенко У.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7019/16
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним і скасування наказу, в частині зобов'язання змінити дату і формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (судді Келеберда В.І., Качур І.А., Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (судді Глущенко Я.Б., Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.),
І. Суть спору
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства молоді та спорту України (далі - Мінмолодьспорт), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ від 06 квітня 2016 року № 254-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України) 22 жовтня 2014 року»;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Мінмолодьспорту від 11 квітня 2016 року № 144-к/тр «Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №№253-р та 254-р» в частині оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 254-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України 22 жовтня 2014 року» та в частині його звільнення з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату 22 жовтня 2014 року;
1.3. зобов'язати КМУ змінити дату та формулювання причин його звільнення із вказаної посади із звільнення на підставі пунктів 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з 22 жовтня 2014 року на звільнення за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) з 11 квітня 2016 року;
1.4. стягнути з Мінмолодьспорту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у розмірі 10641,01 грн.;
1.5. стягнути з Мінмолодьспорту на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2014 року по 29 березня 2016 року у розмірі 260561, 07 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його заяву про звільнення за власним бажанням з 05 квітня 2016 року, яку він подав раніше, аніж видано спірні розпорядження і наказ, відповідач безпідставно залишив поза увагою. Також позивач твердив, що підстав для звільнення його на підставі Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) не було і звільнити його мали за власним бажанням на підставі його заяви, поданої відповідно до статті 38КЗпП.
3. Щодо середнього заробітку, то вимоги про його стягнення у цій справі/цьому позові позивач обґрунтовує тим, що в іншій адміністративній справі № 826/4802/14 суд апеляційної інстанції, який ухвалив рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату (з 15 березня 2015 року), залишив позовні вимоги в цій частині (про стягнення середнього заробітку) без розгляду, що втім не позбавляє його (позивача) права на отримання цих коштів у зв'язку з поновленням на посаді.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Указом Президента України №208/2013 від 15 квітня 2013 року та наказом Мінмолодьспорту від 18 квітня 2013 року №4-к/тр ОСОБА_1 призначений на посаду заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату.
5. Наказом Мінмолодьспорту № 69-к/тр від 14 березня 2014 року «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України №1 92-р від 12.03.2014» позивача звільнили з вказаної посади з 14 березня 2014 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП.
6. Зазначені розпорядження та наказ позивач оскаржив до суду. У підсумку Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2016 року у справі № 826/4802/14 скасував скасувати розпорядження КМУ №192-р від 12 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату; визнав протиправним та скасував наказ Мінмолодьспорту від 14 березня 2014 року № 69-к/тр «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2014 року № 192» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату; відтак поновив позивача на вказаній посаді з 14 березня 2014 року.
7. Водночас позовні вимоги про стягнення з Мінмолодьспорту середнього заробітку за час вимушеного прогулу Київський апеляційний адміністративний суд у тій справі, на підставі заяви позивача, залишив без розгляду.
8. Після того, як суд ухвалив згадане рішення ОСОБА_1 надіслав Мінмолодьспорту заяву від 31 березня 2016 року про звільнення його за власним бажанням з 05 квітня 2016 року відповідно до частини першої статті 38 КЗпП (у зв'язку з переїздом в іншу місцевість та з інших поважних причин). Вказану заяву адресат отримав 06 квітня 2016 року.
9. 06 квітня 2016 року позивач вдруге направив на адресу Мінмолодьспорту заяву від 06 квітня 2016 року про звільнення його за власним бажанням з 11 квітня 2016 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП (у зв'язку з переїздом в іншу місцевість та з інших поважних причин).
10. 06 квітня 2016 року Міністр молоді та спорту України скерував КМУ листа щодо рішення Київського апеляційного адміністративного суду у справі про поновлення ОСОБА_1 , в якому запропонував звільнити ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII.
11. На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвали цього суду від 05 квітня 2016 року (про виправлення описки у даті, з якої треба поновити позивача) КМУ розпорядженням від 06 квітня2016 року № 253-р поновив ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з 14 березня 2014 року.
12. Прем'єр-міністр України, у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату та за пропозицією Міністра молоді та спорту України, 06 квітня 2016 року вніс до КМУ подання про звільнення ОСОБА_1 з вказаної посади з підстав, передбачених Законом № 1682-VII (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП) з 22 жовтня 2014 року.
13. Розпорядженням від 06 квітня 2016 року № 254-р КМУ звільнив ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з підстав передбачених Законом № 1682-VII (пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП) з 22.10.2014».
14. Наказом від 11 квітня 2016 року № 144-к/тр «Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 253-р та 254-р» Мінмолодьспорт оголосив розпорядження КМУ від 06 квітня 2016 року № 253-р «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Міністерства молоді та спорту України - керівника апарату», за яким позивач вважається поновленим на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з 14 березня 2014 року; оголосив розпорядження КМУ від 06 квітня 2016 року № 254-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату», за яким ОСОБА_1 вважається звільненим з посади заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату з підстав, передбачених Законом № 1682-VII (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП) з 22 жовтня 2014 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
15. Окружний адміністративний суд міста Києва поставою від 20 січня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
15.1. Змінив розпорядження КМУ № 254-р від 06 квітня 2016 року, виклав його в такі редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України з 11 квітня 2016 року»;
15.2. Змінив пункт 4 наказу Мінмолодьспорту від 11 квітня 2016 року №144-к/тр, виклав його в такій редакції: «вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України з 11 квітня 2016 року»;
15.3. Стягнув з Мінмолодьспорту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з 15 березня 2014 року по 29 березня 2016 року в сумі 280661,64 грн.;
15.4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
16. Рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував тим, що станом на 06 квітня 2016 року посаду, на яку поновлено позивача (за рішенням суду у справі № 826/4802/14), обіймала інша особа, з чого суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача фактично не поновили на вказаній посаді, з якої згодом звільнили.
17. З посиланням на частину третю статті 1, пункт 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII суд першої інстанції зауважив, що заборона стосується посад, які особи, зазначені у статті 2, частині першій статті 3 Закону № 1682-VII, обіймали у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. У цьому зв'язку суд з'ясував, що в період з 16 квітня 2010 року по 17 квітня 2013 року позивач обіймав посаду заступника голови Київської обласної державної адміністрації. Однак на дату набрання чинності Законом № 1682-VII позивач не був на посаді, щодо якої застосовуються заходи з очищення влади. З тієї самої причини перевірка щодо позивача в порядку статті 5 Закону № 1682-VII не проводилася і не могла проводитися.
18. Поряд з тим суд першої інстанції зазначив, що позивач при поданні до виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/4802/14 одночасно подав заяву на звільнення за власним бажанням. Відтак суд першої інстанції констатував, що на дату набрання чинності Законом № 1682-VII позивач не працював та не хотів продовжувати працювати на посаді, яка підпадає під дію статей 2, 3 Закону № 1682-VII. Отож, на позивача не поширюються положення Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1682-VII, стаття 5 вказаного Закону, оскільки позивач при поданні до виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/4802/14 одночасно подав заяву на звільнення за власним бажанням і пріоритетними в цій ситуації є норми КЗпП.
19. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 травня 2017 року скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року в частині стягнення з Мінмолодьспорт на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період вимушеного прогулу і залишив адміністративний позов в цій частині без розгляду.
20. У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року залишено без змін.
21. Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 березня 2014 року по 29 березня 2016 року (вимоги про стягнення яких позивач відкликав у справі № 826/4802/14) суд апеляційної інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги заявлено після закінчення шестимісячного строку.
VI. Касаційне оскарження
22. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду (в частині залишення позову без розгляду) і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
23. Касаційну скаргу позивач мотивує тим, що з огляду на норми частини другої статті 233 КЗпП вимоги про стягнення середнього заробітку не обмежені строком звернення до суду.
24. Відповідач у своїй касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить повністю скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
25. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що з огляду на посаду, яку позивач обіймав у період з 16 квітня 2010 року по 17 квітня 2013 року (заступник голови Київської обласної державної адміністрації) він впродовж десяти днів мав бути звільнений відповідно до Закону № 1682-VII. З огляду на посаду, яку обіймав позивач на день звільнення, додаткової перевірки для того, щоб його звільнити, не потрібно.
26. Окрім того представник КМУ зазначив, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу у порядку письмового провадження, залишивши поза увагою клопотання КМУ про відкладення розгляду справи, внаслідок чого позбавив відповідача можливості надати свої пояснення по суті спору.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
27. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Відповідно до статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
29. Частиною третьою статті 235 КЗпП у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
30. За змістом пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП однією з підстав припинення трудового договору є підстави, визначені Законом України «Про очищення влади».
31. За змістом частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
32. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.За частиною другою цієї статті очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
33. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
34. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; <…>.
35. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: <…> 9) Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації; <…>.
36. Згідно з частиною восьмою статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
37. Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).
38. Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
39. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
40. Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
41. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
42. За змістом пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
43. У пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
VI. Позиція Верховного Суду
44. Позивач оспорює розпорядження КМУ від 06 квітня 2016 року № 254-р, яким його звільнили з посади заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату з підстав передбачених Законом № 1682-VII (на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП) - з 22 жовтня 2014 року, а також наказ Мінмолодьспорту, яким йому оголосили, зокрема, цей наказ.
45. Підставами для звільнення позивача, як можна виснувати зі встановлених обставин цієї справи, було те, що: 1) на дату винесення спірного розпорядження позивача поновили на посаду заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату (на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/4802/14), щодо якої, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1682-VIІ, здійснюються заходи з очищення влади; 2) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року позивач більше року працював на посаді заступника голови Київської обласної державної адміністрації (з 16 квітня 2010 року по 17 квітня 2013 року), що охоплюється критерієм здійснення очищення влади (люстрації), передбаченому у пункті 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII.
46. Щодо посади, яку обіймав позивач на дату його звільнення, суди з'ясували, що на таку його поновили з 14 березня 2014 року згідно з розпорядженням від 06 квітня 2016 року № 253-р, виданому на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного від 29 березня 2016 року у справі № 826/4802/14.
47. За встановлених обставин справи колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивача фактично не поновили на раніше займаній посаді, позаяк не звільнили іншої особи, яка там працювала на дату винесення вказаного розпорядження. Окрім того, що такий висновок суперечить встановленим у цій справі обставинам, він суперечить іншим висновкам судів, яких вони дійшли за наслідками розгляду цієї справи. Зокрема, немає як таких підстав твердити про неправомірність звільнення позивача з посади відповідно до спірного розпорядження, якщо на цю посаду його не призначили/не поновили.
48. Стосовно того, що дало відповідачу підстави для винесення розпорядження про звільнення позивача відповідно до Закону № 1682-VII, а не за власним бажанням, які він просив, колегія суддів зазначає таке.
49. На дату набрання чинності Законом № 1682-VII (16 жовтня 2014 року) позивач фактично не працював на посаді, на яку його згодом поновили за згаданим рішенням суду (заступник Міністра молоді та спорту - керівника апарату), позаяк спір щодо його звільнення і поновлення на цій посаді на той час ще не був вирішений.
50. За загальним правилом, особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають власноручно написану заяву щодо наявності/відсутності застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, та про надання згоди про проходження перевірки відповідно до статті 5 вказаного Закону. Неподання такої заяви є однією з підстав для звільнення відповідно до Закону № 1682-VII.
51. З огляду на те, що у період з 15 березня 2014 року по 29 березня 2016 року позивач фактично не обіймав посади заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату, подати таку заяву у визначені строки він об'єктивно не міг; з тих самих мотивів відомство, у якому він працював, теж не могло вжити заходів щодо застосування до нього заборон відповідно до Закону № 1682-VII.
52. Київський апеляційний адміністративний суд своїм рішенням від 29 березня 2016 року поновив ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату з 15 березня 2014 року. Вказане судове рішення виконано 06 квітня 2016 року (цього дня КМУ видав розпорядження від 06 квітня 2016 року № 253-р про поновлення позивача на вказаній посаді).
53. На дату видання вказаного розпорядження Закон № 1682-VII був чинним, тому відповідач, з огляду на посаду, на яку поновили позивача, з урахуванням критеріїв для застосування заходів з очищення влади (стаття 3 Закону № 1682-VII), мав достатні підстави для застосування до відповідача заборон, передбачених цим Законом.
54. У цьому зв'язку колегія суддів зазначає, що з огляду на наведені положення Закону № 1682-VII, перебування на посаді/посадах (більше року), які зазначено, зокрема, у пункті 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII. Неподання заяви відповідно до вимог цього Закону не звільняє таку особу від наслідків, які ним передбачені.
55. Окрім того, з огляду на сферу правового регулювання Закону № 1682-VII та закріплені ним основні засади очищення влади, подання особами, які перебувають на посадах, щодо яких (відповідно до статті 2 Закону № 1682-VII) застосовуються ці заходи, заяви про звільнення за власним бажанням відповідно загальних положень трудового законодавства не є і не може бути підставою для того, щоб оминути/уникнути виконання вимог Закону № 1682-VII, який є спеціальним нормативно-правовим актом для цих правовідносин.
56. З огляду на наведене колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що норми КЗпП є пріоритетними і подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП звільняє від застосування до нього заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII. Крім того, звільнення позивача за власним бажанням відповідно до положень КЗпП, за наявності підстав для застосування до нього заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, суперечило б цьому Закону, що відповідно до пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень, заборонено.
57. Отож, з урахуванням наведених положень Закону у зіставленні з обставинами цієї справи висновок/рішення відповідача в частині звільнення позивача з посади відповідно до Закону № 1682-VII є правильним.
58. Водночас колегія суддів не погоджується з датою, яку вказано у спірному розпорядженні як дату звільнення - 22 жовтня 2014 року.
59. На посаді заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату позивача поновили розпорядженням від 06 квітня 2016 року; того самого дня КМУ видав інше розпорядження від 06 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з цієї посади. З урахуванням наведених обставин цієї справи, застосувати до позивача положення Закону № 1682-VII раніше КМУ об'єктивно не міг. Втім це не може слугувати підставою для того, щоб звільнити особу заднім числом.
60. При поновленні особи, яку незаконно звільнили, орган, який вирішує трудовий спір, поновлює цю особу з дати незаконного звільнення, що має на меті захистити і відновити порушені трудові права такої особи.
61. Натомість розпорядчий акт, яким, зокрема, звільняють особу з посади, має перспективну дію і не може охоплювати/стосуватися періоду, який минув, особливо коли на вказану у ньому дату звільнення особа фактично не працювала на цій посаді, як-от у випадку з позивачем.
62. За описаних обставин справи, з огляду на те, коли позивача поновили на займаній посаді, звільнити з цієї посади його могли не раніше, ніж з наступного дня після видання оскарженого розпорядження КМУ про звільнення, тобто з 07 квітня 2016 року.
63. Крім того, на вказаній посаді позивача поновили за рішенням суду і період, протягом якого він не працював, у розумінні трудового законодавства, є вимушеним прогулом, який зараховується до стажу роботи і підлягає оплаті середнім заробітком.
64. Щодо останнього, то тут колегія суддів правильними вважає висновки суду першої інстанції, судове рішення якого в цій частині апеляційний суд скасував помилково.
65. З огляду на положення статі 233 КЗпП спір про стягнення заробітної плати не обмежується строком звернення до суду і підхід, яким керувався суд апеляційної інстанції, коли залишав позов в цій частині без розгляду, ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального і процесуального права.
66. Відповідно до часини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
67. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
68. Відповідно до частини першої статті 353 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
69. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг, а також у межах своїх повноважень відповідно до статей 341, 349 КАС колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку потрібно скасувати і в цій частині залишити в силі постанову суду першої інстанції; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року щодо задоволення позовних вимог про зміну підстав і дати звільнення та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, якою постанову суду першої інстанції в цій частині залишено без змін, - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та змінити дату звільнення позивача на 07 квітня 2016 року, замість 22 жовтня 2014 року, як зазначено у спірних актах відповідачів.
VII. Судові витрати
76. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року в частині, якою: змінено розпорядження Кабінету Міністрів України № 254-р від 06 квітня 2016 року та викладено його в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 11.04.2016»; змінено пункт 4 наказу Міністерства молоді та спорту України від 11 квітня 2016 року № 144-к/тр і викладено його в такій редакції: «вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника Міністра молоді та спорту - керівника апарату за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 11.04.2016» (пункти 2 і 3 резолютивної частини постанови суду), та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, якою постанову суду першої інстанції у цій частині залишено без змін - скасувати.
3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позовних вимог; змінити розпорядження Кабінету Міністрів України № 254-р від 06 квітня 2016 року та пункт 4 наказу Міністерства молоді та спорту України від 11 квітня 2016 року № 144-к/тр в частині дати, з якої звільнено ОСОБА_1 з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 Кодексу законів про працю України), зазначивши такою датою 07 квітня 2016 року.
4. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і залишити в силі в цій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст виготовлено 07 червня 2019 року.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Білак
О. А. Губська