Іменем України
28 травня 2019 року
Київ
справа №810/5890/13-а
касаційні провадження №К/9901/25801/18, К/9901/25802/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
за участю секретаря: Жидецької В.В.
представника позивача - Бережної Т.В.
представника відповідача - Левчука С.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 (головуючий суддя: Леонтович А.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 (головуючий суддя: Оксененко О.М., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі №810/5890/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Справа розглядалась неодноразово.
У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» звернулося до адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.10.2013 №0001592201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 104 510 грн., в т.ч., за основним платежем - 883 608 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 220 902 грн.; від 02.10.2013 №0001602201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 914 763 грн., в т.ч., за основним платежем - 1 531 810 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 382 953 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Бумсервіс груп» з поставки яблук були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується документально. Також позивач вказує на хибність висновків відповідача про віднесення до складу доходів позивача кредиторської заборгованості за договором підряду з ТОВ НВФ «Реле», оскільки строк позовної давності за вказаним договором, станом на момент проведення перевірки, не минув.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення 02.10.2013 №0001602201 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427 300 грн. за основним платежем та відповідно 106 825,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 та ухвалено нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції слугував висновок суду касаційної інстанції про те, що судом обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Бумсервіс груп» не досліджувались, висновки суду першої інстанції судом у ході апеляційного провадження не спростовані, а також судом апеляційної інстанції не зазначено мотивів (висновків) їх неврахування.
За результатами нового розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 залишено без змін постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013.
Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, оформленої актом від 30.08.2013 №249/22-01/33002544, контролюючим органом встановлені порушення вимог: пункту 5.1, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 1 875 633 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року на 1 104 510 грн., 3 квартал 2012 року на 343 823 грн., 4 квартал 2012 року на 771123,00 грн. та підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 883 608 грн., у тому числі за жовтень 2010 року на 883 608 грн. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що господарські операції позивача з ТОВ «Бумсервіс груп» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків з огляду на відсутність у контрагента основних засобів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, тощо. У ході перевірки позивачем документально не підтверджені господарські операції ТОВ «Бумсервіс груп», а саме: до перевірки не надавались сертифікати, посвідчення якості, товарно-транспортні накладні. Згідно АС «Податковий облік» ТОВ «Бумсервіс груп» має стан 8 - до ЄДР внесено запис відсутність за місцезнаходженням, основний вид діяльності - Виробництво інших виробів з паперу та картону, остання звітність подана за лютий 2011 року, свідоцтво платника ПДВ анульовано - 18.02.2011. Крім того, контрагентом позивача протягом 2010 року не декларувались у складі податкового кредиту операції з постачання яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції. Контролюючий орган також вказав на неоприбуткування позивачем у 3 кварталі 2012 року яблук загальною вартість 1 637 250 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 343 823 грн. Також у ході перевірки встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахунку № 631 «Розрахунки з постачальниками» обліковується кредиторська заборгованість, яку позивач не включив до складу інших доходів у 4 кварталі 2012 року, оскільки строк позовної давності щодо придбаних у ТОВ НВФ «Реле» робіт на загальну суму 2 034 763 грн. на момент проведення перевірки минув, що призвело до заниження грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року у розмірі 427 300 грн. На підставі акту перевірки та встановлених порушень, контролюючим органом прийняті оспорювані у даній справі податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій погодились з висновком податкового органу про відсутність мети створення реальних наслідків за господарськими відносинами між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Бумсервіс груп»), а також із заниженням товариством доходу у 3 кварталі 2012 року шляхом неоприбуткування яблук. Поряд з цим, суди вказали на безпідставність доводів відповідача щодо протиправного неврахування позивачем суми кредиторської заборгованості у складі доходів, оскільки на момент здійснення перевірки строк позовної давності за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ НВФ «Реле», не минув.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» та Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області подали касаційні скарги.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем правомірно сформовано у періоді, що перевірявся, податковий кредит та витрати за наслідками господарських операцій з ТОВ «Бумсервіс груп» на підставі первинних документів, складених відповідно до вимог законодавства. Позивачем у належний спосіб та у повному обсязі проведено бухгалтерські проводки з оприбуткування яблук за 3 квартал 2012 року.
Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у касаційній скарзі просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що товариством документально не підтверджено здійснення господарських операцій з ТОВ «Бумсервіс груп».
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Перевіркою встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахунку № 631 «Розрахунки з постачальниками» обліковується кредиторська заборгованість, яку позивач не включив до складу інших доходів у 4 кварталі 2012 року, оскільки строк позовної давності щодо придбаних у ТОВ НВФ «Реле» робіт на загальну суму 2 034 763 грн. на момент проведення перевірки минув, що призвело до заниження грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 427 300 грн.
Статтею 135 Податкового кодексу України врегульовано порядок визнання доходів та їх склад. Відповідно до підпункту 135.5.7 пункту 135.5 цієї статті, інші доходи включають: суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів згідно з пунктами 159.3 та 159.5 статті 159 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ НВФ «Реле» було укладено договір на виконання будівельних робіт №12/02-10 від 12.02.2010, згідно умов якого генпідрядник бере на себе зобов'язання з виконання будівельних робіт комплексу по переробці сільськогосподарської продукції, овочесховища, а замовник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх. Також між сторонами було укладено договір на виконання будівельних робіт від 07.04.2009 №07/04-9, предметом якого були зобов'язання ТОВ НВФ «Реле» реконструювати 8-ми квартирний будинок у селі В .Солтанівка , Васильківського району , Київської області.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 5 статті 261 цього Кодексу встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (стаття 854 Цивільного кодексу України).
Частиною 4 статті 879 цього Кодексу передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Отже, законодавець пов'язує виникнення права вимоги щодо оплати робіт за договором будівельного підряду з моментом прийняття робіт, що оформлюється відповідним актом, або вказівкою на такий момент, погоджений сторонами договором.
Пунктом 2.1 договору підряду №12/02-10 встановлено, що вартість робіт визначається згідно виконаних будівельних робіт та акту прийому-передачі виконаних робіт щомісячно підписаних замовником. Відповідно до пункту 2.2 розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.
Пунктом 2.2 договору №07/04-9 передбачено, що розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.
Відповідно до наданих позивачем актів від 30.09.2010 №1П, від 30.09.2010 №1 строк позовної давності за договорами №12/02-10 та №07/04-9 спливає - 30.09.2013; до актів від 30.11.2010 №3 від 30.11.2010 №4 - 30.11.2013.
Отже, висновок податкового органу щодо протиправного неврахування позивачем суми кредиторської заборгованості у складі доходів ТОВ «Контракт Плюс» є необгрунтованим, оскільки на момент здійснення перевірки (перевірка проводилась з 02.08.2013 по 22.08.2013) строк позовної давності за договорами укладеними з ТОВ НВФ «Реле» не минув.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що кошти відповідно до укладених договорів сплачені на користь ТОВ НВФ «Реле» у повному обсязі, та на момент розгляду справи у суді у позивача не рахується кредиторська заборгованість по відношенню до ТОВ НВФ «Реле». На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду для огляду платіжні доручення про сплачені суми.
Наведене свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу, згідно податкового повідомлення-рішення від 02.10.2013 №0001602201, грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 427 300 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 106 825,50 грн. відповідно.
Касаційна скарга Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області не містить доводів в спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині.
Щодо формування податкового обліку за господарськими операціями позивача з ТОВ «Бумсервіс груп».
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закону N 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Виходячи з змісту підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість N 168/97-ВР (чинного у період спірних правовідносин), необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності.
Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону N 996-XIV).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які відповідають вимогам закону.
У даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали товарний (реальний) характер, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бумсервіс груп» було укладено договір поставки № 01/08-1 від 01.08.2010, згідно умов якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а саме: яблука свіжі у асортименті у кількості 150000 тон, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
В підтвердження здійснення господарським операцій з поставки яблук позивачем надано до суду податкові накладні та видаткові накладні, акти внутрішнього пересування сировини.
Верховний Суд зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Так, відповідно до пункту 2.1 договору постачання продукції відбувається згідно заявок Покупця за допомогою телефонограми повноваженим на це представником.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що плоди повинні супроводжуватись відповідними документами, а саме: накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості.
У зв'язку з відсутністю обумовлених договором документів, якими супроводжується здійснення господарських операцій з постачання яблук, судом першої інстанції ухвалою від 15.11.2013 було витребувано у товариства документи, у тому числі: платіжні доручення, банківські виписки, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, сертифікати якості на товар, докази щодо навантаження і розвантаження, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, правовстановлюючі документи щодо виробничих та складських приміщень виробничі документи.
Позивачем вимоги ухвали суду виконано частково та надано для огляду у судовому засіданні лише оригінали платіжних доручень. Інших документів, витребуваних судом першої інстанції, позивачем до суду не надано.
З аналізу положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 випливає, що товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей. Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.
За господарськими операціями між позивачем та ТОВ «Бумсервіс Груп» необхідність складання товарно-транспортних накладних обумовлена значними обсягами поставки товарів, а також прямою вказівкою на необхідність їх складання у пункті 2.2 договору поставки. Однак, незважаючи на вимогу суду першої інстанції, позивачем у ході судового розгляду справи не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження фату перевезення товарів від ТОВ «Бумсервіс Груп» до складського приміщення ТОВ «Контракт Плюс» або інших доказів транспортування придбаного у ТОВ «Бумсервіс Груп» товару (договорів оренди транспортних засобів, тощо).
Також, в порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за N 293/1318, ТОВ «Контракт Плюс» не виписувало довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Бумсервіс Груп», що вказує на неможливість отримання позивачем обумовлених договором товарів.
Крім того пунктом 2.5 договору №01/08-1 встановлено, що приймання плодів за якістю і по фактичній кількості здійснюється відповідно до Інструкції П-6, П-7 на складі покупця.
Відповідно до пункту 2 Постанови Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 № П-7 «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», виробник (відправник) зобов'язаний забезпечити чітке і правильне оформлення документів, що підтверджують якість продукції і її комплектність (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість тощо), відвантажувальних і розрахункових документах, відповідність вказаних у них даних про якість і комплектність продукції фактичній якості та її комплектності; своєчасне направлення документів, що підтверджують якість і комплектність продукції, покупцю. Ці документи надсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено основними чи особливими умовами договору поставки, іншими зобов'язаннями для сторін правилами чи договором.
Згідно із пунктом 29 цієї ж Інструкції, за результатами прийому продукції по якості і комплектності за участю представників, складається акт про фактичну якість і комплектність отриманої продукції. Такий акт повинен бути складений в день закінчення прийому товару по якості і комплектності та в ньому, зокрема, вказується: найменування отримувача, його адрес, номер, дата акта, місце приймання товару, час початку і закінчення прийому товару, прізвища та ініціали людей, які приймали участь у прийманні товару та складенні акту, їх посади, дата і номер документа на підтвердження повноважень представника на участь в перевірці продукції, дата поставки товару та час поставки продукції на склад отримувача, умови зберігання продукції на складі отримувача до складення акта. До акта додаються документи виробника (відправника) на підтвердження якості та комплектності продукції, транспортні документи, документ на підтвердження повноважень представника, що здійснював приймання товару, акт відбору зразків (проб) і висновок по результатам аналізу.
При цьому, відповідно до пункту 3.2 договору продукція повинна супроводжуватись «Сертифікатом про вміст токсикантів в продукції рослинництва і дотримання регламентів застосування пестицидів». У товаросупровідних документах повинні бути вказані найменування і сорт сировини.
Виробництво харчових продуктів, зокрема соків та концентратів вимагає від позивача чіткого та неухильного виконання державних нормативів та стандартів щодо якості такої продукції, проте жодних сертифікатів на підтвердження якості позивачем суду надано не було.
Крім того, зберігання значної кількості яблук за договором поставки потребує кваліфікованого персоналу, належних складських і виробничих приміщень, що забезпечили б надійне зберігання яблук без втрати їх харчової та виробничої цінності, проте документів на підтвердження об'єктивної можливості зберігання і виробництва продукції відповідно до державних стандартів та нормативів позивачем у ході судового розгляду до суду не надано. Не конкретизовано також у первинних документах найменування і сорту сировини що постачались.Первинні документи містять загальну назву поставленого товару «яблуко», що не дає вичерпної інформації про товар, його якість та характеристику.
Позивачем не надано вичерпних пояснень щодо використання поставленої сировини у власній господарській діяльності.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені посилання товариства на акти внутрішнього пересування сировини, з огляду на те, що такі складені з порушенням вимог чинного законодавства, позаяк з актів неможливо встановити місця складання, у них відсутні підписи відповідальних осіб, вказівки на сорт, якість та інші характеристики сировини.
Таким чином, товариством у ході судового розгляду не підтверджено належними та допустимими доказами придбання у ТОВ «Бумсервіс Груп» яблук у цілях використання у власній господарській діяльності товариства.
Слушними також є посилання суду першої інстанції на те, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Бумсервіс Груп» є виробництво інших виробів з паперу та картону та протягом 2010 року підприємство не декларувало у складі податкового кредиту жодних постачальників яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що додатково вказує на безтоварність операцій позивача з поставки за договором №01/08-1.
Висновки судів попередніх інстанцій у вказаній частині доводами касаційної скарги позивача не спростовані.
Також суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позиції податкового органу про заниження позивачем у ІІІ кварталі 2012 року доходу внаслідок неоприбуткування яблук в загальній сумі 1 637 250 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 343 823 грн., з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з, зокрема, інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.
Підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги це: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.
Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Вищезазначені положення податкового законодавства вказують на те, що визначена на рівні не нижче звичайної ціни вартість безоплатно отриманих платником податку товарів включається до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у показниках бухгалтерського обліку відображено факт отримання на підставі прибуткових накладних товарів (яблук) в кількості 19673,2 т., а також виготовлення соку яблучного концентрованого в кількості 2143 т.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснені податковим органом розрахунки щодо співвідношення оприбуткованих позивачем яблук та виготовленого соку у вартісних та кількісних показниках не містять розбіжностей з розрахунками, пред'явленими Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс».
Так, судами встановлено, що обсяги виготовленого позивачем соку та фактично оприбуткованих яблук не є співмірними - позивачем отримано яблук на 2183 т. (1637250 грн.) більше, ніж відображено у бухгалтерському рахунку № 201 «сировина та матеріали».
Своєю чергою, позивачем під час розгляду справи таких обставин належними та допустимими доказами не спростовано.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки податкового органу щодо невключення позивачем до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за ІІІ квартал 2012 року вартості безоплатно отриманих товарів.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Плюс» та Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 у справі №810/5890/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк