05 червня 2019 року
Київ
справа №9991/388/11
адміністративне провадження №П/9901/92/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Белінської О.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду",
У липні 2011 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним рішення від 14 червня 2011 року №400/0/15-11 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В подальшому у зв'язку із прийняттям Європейським судом з прав людини 25 вересня 2018 року рішення у справі «Денісов проти України» (№76639/11) позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення задоволено; постанову Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2011 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.
Ухвалою від 25 лютого 2019 року Верховний Суд прийняв справу до провадження та призначив її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 13 березня 2019 року.
07 березня 2019 року до суду надійшла заява позивача від цієї ж дати, в якій він додатково до вимоги, що була предметом розгляду в судах (про визнання незаконним рішення Вищої ради юстиції), заявив вимоги про поновлення його на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду з 14 червня 2011 року (постанову суду в цій частині просив до виконання не звертати) та стягнення з Державної судової адміністрації України (яку він визначив в цій заяві відповідачем) 83475,67 грн. на відшкодування завданої шкоди, обрахованої як різниця в заробітних платах (грошовому утриманні) між головою суду та суддею, яку внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 недоотримав за період з 14 червня 2011 року до виходу у відставку в липні 2013 року.
Відповідач в письмових поясненнях від 02 квітня 2019 року проти поданої заяви заперечила та просила повернути її заявникові, посилаючись на те, що останнім порушено правила об'єднання вимог в одне провадження, адже згідно з положеннями чинного КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності чітко визначеного кола суб'єктів владних повноважень і Державна судова адміністрація України в цьому переліку відсутня.
В той же час в запереченнях на пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представник, посилаючись на положення статей 21, 22, 172 та 266 КАС України, вказували, що як позивач, так і Державна судова адміністрація України є суб'єктами публічно-правових відносин, а тому справа за її основною та похідною вимогами повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства Верховним Судом, при цьому відповідати за вимогою, що фактично стосується недоотриманої заробітної плати, має Державна судова адміністрація України як державний орган у системі правосуддя, що здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
В засіданні суду позивач та його представник надали пояснення на підтвердження своєї письмово викладеної позиції, вкотре наголосивши, що позовна вимога про стягнення коштів на відшкодування шкоди звернута саме до Державної судової адміністрації України.
Представник відповідача в судовому засіданні також надала пояснення, аналогічні тим, що були викладені письмово.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 КАС України).
Згідно із частиною 1 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
За змістом частини 5 цієї ж статті вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
В той же час частина 4 статті 22 КАС України визначає, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до статті 266 КАС України Верховний Суд розглядає адміністративні справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів й за наслідками розгляду таких справ може:
1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;
2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії;
3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Відтак чинним процесуальним законодавством визначено чіткий, вичерпний та не підлягаючий розширеному тлумаченню перелік справ, які, виходячи з їх суб'єктного складу, можуть бути розглянуті Верховним Судом як судом першої інстанції.
За змістом частини 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
В свою чергу частиною 5 статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної інстанційної підсудності.
Така ж позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №9901/8/19.
Відтак Верховному Суду як суду першої інстанції, з урахуванням вимог дотримання інстанційної та виключної підсудності, визначених статтями 22 та 266 КАС України, підсудні лише ті із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які звернені до Вищої ради правосуддя.
При цьому Верховним Судом враховуються й положення частини 3 статті 9 КАС України, згідно з якою кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
За наведеного Верховний Суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року в частині вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України на його користь відшкодування завданої шкоди в сумі 83475,67 грн. не є прийнятною, а відтак в цій частині підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 22, 169, 172, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Заяву ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року в частині вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації на його користь відшкодування завданої шкоди в сумі 83475,67 грн. повернути особі, що її подала.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник,
Л.І. Бившева,
І.А. Васильєва,
В.В. Хохуляк,
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду
Згідно з оригіналом
помічник судді Ямкова О.О.