"28" травня 2019 р.
м. Київ
Справа № 911/587/19
Суддя Черногуз А.Ф., за участі секретаря Браги Л.К., розглянув в порядку загального позовного провадження
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В.Лобановського, буд. 21, корпус 2, код ЄДРПОУ 35575477)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс" (08135, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд. 21, корпус 1, прим. 25, код ЄДРПОУ 23154102)
та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, код ЄДРПОУ 35591059)
про визнання недійсним договору іпотеки
за участю представників сторін:
позивача: Клечановський І.С. (ордер, серія: КС №466031 від 11.04.2019);
відповідача-1: Ковалевська К.М. (ордер, серія: КВ №736996 від 03.04.2019);
відповідача-2: Бондаренко Р.В. (дов. б/н від 08.01.2019).
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 04.03.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс"; 2. Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" про визнання недійсним договору іпотеки від 29.12.2018.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.2019 вказану позовну заяву залишено без руху.
18.03.2019 через канцелярію позивачем подано заяву б/н від 15.03.2019 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.03.2019 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.04.2019, встановлено строк для подання відповідачам відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали, витребувано у Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс" належним чином завірену копію іпотечного договору від 29.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М., за реєстровим №1142.
04.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача-1 на позов, крім того, відповідачем подано копію іпотечного договору від 29.12.2018.
09.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.
15.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем подано відповідь на відзив, а також заяву, в якій позивач зазначає про сумніви щодо достовірності довідки вих. № 863-1/12 від 22.12.2018, наданої відповідачем-1.
15.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області відповідачем-2 подано копію іпотечного договору від 29.12.2018. Крім того, відповідачем-2 подано відзив на позов.
В судовому засіданні 15.04.2019 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача-2, відповідач-1 в судове засідання не з'явився, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 13.05.2019.
22.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області відповідачем-1 подано заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 13.05.2019 суд заслухав пояснення представників сторін, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 28.05.2019.
В судовому засіданні 28.05.2019 суд заслухав пояснення представників сторін, позивач підтримав позовні вимоги, відповідачі проти позову заперечували.
Позов обґрунтований наступним:
- позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс";
- 29.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омокс" та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" укладено іпотечний договір № 374, за умовами якого відповідач-1 з передав в іпотеку нерухоме майно загальною вартістю 35041113,00 грн;
- позивач зазначає, що вказаний правочин вчинено з порушенням п. 9.4.13 статуту, ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки на думку позивача спірний правочин є значним, відповідно, для його укладення необхідно отримати рішення загальних зборів про надання згоди на вчинення правочину. Водночас, загальні збори для розгляду вказаного питання не скликались, позивач в розгляді даного питання участі не приймав, згода зборів не надавалась, у зв'язку з чим спірний договір підлягає визнанню недійним.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що п. 9.4.13 статуту встановлено необхідність затвердження загальними зборами учасників договорів (угод) укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, тобто не надання згоди, а затвердження після укладення. Така сума в статуті товариства не встановлена, тобто будь-яких обмежень, крім встановлених у ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не існує. Щодо обмежень, встановлених, вищезазначеною статтею, то відповідач зазначає, що вартість майна, переданого в іпотеку є меншою 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, що підтверджується відповідною довідкою, отже, прийняття загальними зборами товариства рішення про надання згоди на укладення спірного правочину не вимагається.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент", що діє від власного імені та за рахунок активів пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Консент Капітал Фінанс" (код ЄДРІСІ 2331635), пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Консент Капітал" (код ЄДРІСІ 2331300), є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс". Вказаний факт, зокрема, підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
20.12.2018 рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс", зокрема, зменшено частку в статутному капіталі, що належить позивачу, до 3,89% на кожний пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд. 27.12.2018 рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс", зокрема, затверджено нову редакцію статуту. Позивач зазначає, що не був допущений та присутній на вказаних зборах, а скликані вони з порушенням, встановленого статутом, порядку. Водночас,вказані рішення, оформлені протоколами від 20.12.2018, від 27.12.2018 позивачем не оскаржувались, не оскаржуються в рамках розгляду даної справи, тож суд приймає їх до уваги, проте не досліджує законність їх прийняття, позаяк це не є предметом дослідження та доказування у даній справі.
Обґрунтовуючи необхідність захисту свого порушеного права, позивач зазначає наступне.
29.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Омокс" (іпотекодавець) та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 642/ЮКЛ-18 від 18.12.2018 (укладений між іпотекодержателем та позичальником), передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку порядку та на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно. Узгоджена сторонами оціночна вартість предметів іпотеки становить 35041113,00 грн. Договір посвідчено нотаріусом та зареєстровано за № 374.
На підставі вказаного договору, 29.12.2018 зареєстровано обтяження на нерухоме майно, передане в іпотеку, про що до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено відповідні записи.
Позивач зазначає, що вказаний правочин вчинено з порушенням п. 9.4.13 статуту, ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки на думку позивача спірний правочин є значним, відповідно, для його укладення необхідно отримати рішення загальних зборів про надання згоди на вчинення правочину. Водночас, загальні збори для розгляду вказаного питання не скликались, позивач в розгляді даного питання участі не приймав, згода зборів не надавалась. Позивач зазначає, що вартість майна, переданого в іпотеку, є більшою ніж сума забезпеченого зобов'язання, отже, внаслідок укладення спірного правочину відбулось порушення корпоративних прав позивача, оскільки оскаржуваний правочин передбачає можливість позбавлення товариства права власності на іпотечне майно, що впливає на фактичний розмір статутного капіталу. Позивач ставить під сумнів довідку про вартість чистих активів товариства, позаяк, на думку, позивача, остання в силу вимог закону має підтверджуватись відповідними фінансовими звітами, тоді як форми звітності у вигляді довідки законом не передбачено. Позивач наголошує на тому, що вказана довідка складена заінтересованою особою і не може братись до уваги. Крім того, на думку позивача, у договорі неправомірно не зазначено унікального номеру звітів про оцінку за базою Фонду державного майна України.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що п. 9.4.13 статуту встановлено необхідність затвердження загальними зборами учасників договорів (угод) укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, тобто не надання згоди, а затвердження після укладення. Така сума в статуті товариства не встановлена, тобто будь-яких обмежень, крім встановлених у ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не існує. Щодо обмежень, встановлених, вищезазначеною статтею, то відповідач зазначає, що вартість майна, переданого в іпотеку є меншою 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, що підтверджується відповідною довідкою, отже, прийняття загальними зборами товариства рішення про надання згоди на укладення спірного правочину не вимагається.
Суд, дослідивши подані докази, розглянувши подані документи, заслухавши представників сторін, дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, а також установчими документами товариства.
Статтею 167 Господарського кодексу України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з ч. 1 ст. 82 Господарського кодексу України установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Згідно з ст. 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Згідно з ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
17.06.2018 набрав чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відповідно до п. 3 Глави VIII. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Відповідно до ст. 39 України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Відповідно до п.п. 9.8., 9.9. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс", затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 04/12 від 27.12.2018, виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть прийняти рішення про передачу частини прав, що належать їм, до компетенції директора.
Відповідно до п. 9.12.2. статуту директор має право укладати угоди та чинити юридичні дії від імені товариства, давати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків.
Згідно з п. 9.1., 9.4.13. статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Проте, статут такого обмеження не містить. Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 44 Законом України „ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
Отже, законом встановлено імперативну вимогу щодо обов'язковості надання згоди загальних зборів у випадку укладення правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.
Відповідачем-1 надано довідку № 853-1/12 від 22.12.2018 про вартість чистих активів станом на 30.09.2018, підписану директором та головним бухгалтером відповідача-1, згідно якої за даними балансу (бухгалтерського обліку) на 30.09.2018 вартість чистих активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс" склала 105813761,30 грн (копія міститься в матеріалах справи).
Отже, судом встановлено, що згідно іпотечного договору від 29.12.2018 № 374 в іпотеку передано нерухоме майно загальною вартістю 35041113,00 грн, що не перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, що підтверджена довідкою № 853-1/12 від 22.12.2018. Відповідно, укладення вказаного правочину не потребувало попередньої згоди загальних зборів учасників.
Твердження позивача про те, що вартість чистих активів товариства в силу вимог закону має підтверджуватись відповідними фінансовими звітами, тоді як форми звітності у вигляді довідки законом не передбачено, а довідка не може братись судом до уваги, позаяк складена заінтересованою особою, судом не приймаються, виходячи з того, що позивач як учасник товариства мав можливість ознайомитись з фінансовими документами товариства, зокрема, і з фінансовими звітами. Водночас, позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача-1 з проханням надати фінансові звіти товариства для ознайомлення, або направлення запитів щодо вартості активів. Враховуючи, що позивачем не надано жодних доказів, які б спростовували інформацію, зазначену в довідці № 853-1/12 від 22.12.2018, суд вважає останню належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України, позаяк вказані відомості можуть бути надані виключно товариствам, а особи, що її надають несуть відповідальність в разі встановлення факту введення суду в оману.
Щодо тверджень позивача про те, що вартість майна, переданого в іпотеку, є більшою ніж сума забезпеченого зобов'язання, то суд зазначає, що чинне законодавство не містить обмежень щодо вартості майна, що може бути передано в іпотеку.
Щодо не зазначення в іпотечному договорі унікального номеру звітів про оцінку за базою Фонду державного майна України, то чинним законодавством не передбачено вимоги щодо обов'язкового зазначення таких номерів у договорі іпотеки.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17);
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Отже, судом встановлено, що сума спірного правочину не перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, що виключає необхідність попередньої згоди загальних зборів учасників. За таких обставин, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що директором перевищено повноваження при укладенні спірного правочину, інших порушень позивачем не наведено, а судом не встановлено, у зв'язку з чим вважає вимогу позивача про визнання недійним іпотечного договору від 29.12.2018 № 374 необґрунтованою, недоведеною, документально не підтвердженою та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено та підписано 07.06.2019.
Суддя А.Ф. Черногуз