ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2019Справа № 910/3807/19
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"
доАкціонерного товариства "Українська залізниця"
простягнення 33295,29 грн
Суддя Літвінова М.Є.
Секретар судового засідання Зінчук С.В.
Представники сторін:
від позивачаСеребрякова І.Б.;
від відповідачане з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 37389,81 грн, з яких 31781,35 грн пені за прострочення оплати товару, 5608,46 грн 3 % річних від простроченої суми.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.276)ю від 17.04.2018 в частині своєчасного здійснення оплати товару, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 відкрито провадження у справі №910/3807/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.04.2019; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень щодо розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
22.04.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та надав свій контррозрахунок пені та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.05.2019.
06.05.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній надав заперечення проти тверджень відповідача, викладених ним у відзиві на позов.
23.05.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача пеню на суму 28300,99 грн та 3% у розмірі 4994,30 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 29.05.2019 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач у судові засідання свого представника не направив. 27.05.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника у судовому засідання. Також відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.
В судовому засіданні 29.05.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
17.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.276)ю (далі - договір) у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації №1 (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідаю до умов даного договору (п.1.1), найменування товару: профіль вагонної стійки ст.09Г2С або 09Г2Д (п.1.2), кількість і асортимент товару передбачається у специфікації №1, яка додається до даного договору (додаток №1) (п.1.3), виробник товару: ПрАТ "Євраз ДМЗ" Україна, м.Дніпро (п.1.4), рік виготовлення: 2017-2018 (п.1.5), вантажоодержувачем та платником є філія "Панютинський вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (п.1.6).
Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у специфікації № 1 (додаток №1), ціна цього договору становить 3835260,00 грн з урахуванням ПДВ 20% (п.п.3.1, 3.4 договору).
Відповідно до п.4.1 договору сторонами визначено форму розрахунків - у безготівковій формі.
Покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код згідно УКТ ЗЕД (п.4.2 договору).
Постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ Україна, вул.Заводська, 5, смт.Панютине, м.Лозова, Харківська обл., датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка надається постачальником разом з товаром покупцю, підтвердженням одержання товару покупцем є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін (п.п.5.1.1, 5.1.4, 5.2.5 договору).
Відповідно до п.6.1.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (п.6.3.1 договору).
За несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми не оплаченої вартості товару (п.7.3 договору).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання (п.10.1 договору).
Відповідно до підписаної між контрагентами додаткової угоди №1/61 від 27.04.2018 сторонами погоджено вважати специфікацію №1 до договору такою, що втратила чинність; доповнити договір специфікацією №2 на суму 3809520,00 грн з урахуванням ПДВ 20%; постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації №2 (додаток №2), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідаю до умов даного договору; покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації №2 (додаток №2); ціна цього договору становить 3809520,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.
На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3809520,00 грн, що підтверджується видатковими накладними постачальника №592 від 22.05.2018 на суму 456263,28 грн, №596 від 23.05.2018 на суму 627691,68 грн, №597 від 23.05.2018 на суму 592819,92 грн, №601 від 24.05.2018 на суму 641757,60 грн, №602 від 25.05.2018 на суму 639706,32 грн, №603 від 30.05.2018 на суму 616849,20 грн, №609 від 31.05.2018 на суму 234432,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до довідки банку з рахунку позивача, відповідачем було оплачено за поставлений товар наступним чином: 08.06.2018 - 592819,92 грн за видатковою накладною №597 від 23.05.2018, 08.06.2018 - 456263,28 грн за видатковою накладною №592 від 22.05.2018, 12.07.2018 - 639706,32 грн за видатковою накладною №602 від 25.05.2018, 12.07.2018 - 616849,20 грн за видатковою накладною №603 від 30.05.2018, 12.07.2018 - 641757,60 грн за видатковою накладною №601 від 24.05.2018, 12.07.2018 - 234432,00 грн за видатковою накладною №609 від 31.05.2018 та 08.06.2018 - 627691,68 грн за видатковою накладною №596 від 23.05.2018.
Як стверджує позивач, відповідачем було несвоєчасно здійснено оплату поставленого за видатковими накладними №601 від 24.05.2018, №602 від 25.05.2018, №603 від 30.05.2018 та №609 від 31.05.2018 товару, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"звернулось до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних на суму 4994,30 грн та 28300,99 грн пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 3809520,00 грн виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем за видатковими накладними №601 від 24.05.2018, №602 від 25.05.2018, №603 від 30.05.2018 та №609 від 31.05.2018 товар оплатив із затримкою.
За прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4994,30 грн за загальний період прострочки з 13.06.2018 по 12.07.2018 з урахуванням умов договору щодо строку оплати поставленого товару.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем за видатковими накладними №601 від 24.05.2018, №602 від 25.05.2018, №603 від 30.05.2018 та №609 від 31.05.2018, то вимоги останнього про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних є законними та обґрунтованими.
Разом з цим, відповідно до п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені.
Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4888,97 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 28300,99 грн за загальний період прострочки з 13.06.2018 по 12.07.2018, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми не оплаченої вартості товару.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.
Однак з урахуванням того, що день фактичної оплати за товар в розрахунок пені не включається, за висновками суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача 27704,14 грн пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Пак Лтд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіпропласт" підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 2326,19 грн покладається на відповідача.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню частково.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (04111, м.Київ, вул.Черняховського, будинок 29, ідентифікаційний код 41323412) пеню у розмірі 27704 (двадцять сім тисяч сімсот чотири) грн 14 коп., 3% річних на суму 4888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 97 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн 49 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 06.06.2019
Суддя М.Є.Літвінова