233 № 233/1247/19
06 червня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі - головуючого судді Наумик О.О., за участі секретаря судового засідання Кюсєвої Т.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу №233/1247/19 за позовом
ОСОБА_1 до
Державного підприємства «Донецька залізниця»
«про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку»,
У поданій ним до суду до Державного підприємства «Донецька залізниця» позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 6972,00 грн. та середній заробіток за час затримки повного розрахунку, починаючи з 30 жовтня 2018 року і по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру його середньоденного заробітку 98,47 грн., пославшись на таке:
З 28 грудня 1998 року по 29 жовтня 2018 року він працював у Дебальцевському загоні воєнізованої охорони Державного підприємства «Донецька залізниця» на посадах пожежного Дебальцівської пожежної команди, начальника відділення Дебальцівської пожежної команди, стрільця Дебальцівської стрілецької команди.
З лютого 2016 року роботодавець в порушення ст.ст.21,115 КЗпП України припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.
29 жовтня 2018 року він звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (ст.38 КЗпП).
Станом на 29 жовтня 2018 року (день його звільнення) розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з лютого 2016 року по 29 жовтня 2018 року становить 23419,89 грн.
Згідно зі ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до довідки відповідача розмір його середньомісячного заробітку складає 2324,00 грн.
Таким чином, при звільненні з роботи він мав отримати від відповідача вихідну допомогу у розмірі 6972,00 грн. (2324,00 грн. х 3).
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідач не провів з ним повний розрахунок до теперішнього часу, а тому у відповідності до ст.117 КЗпП України з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29 жовтня 2018 року і по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру його середньоденного заробітку 98,47 грн.
Ухвалою суду від 27.03.2019 р. відкрито спрощене провадження у справі за дійсним позовом без повідомлення сторін.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.47-52), зауваживши на такому:
Згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року №1669- VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 р. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.
Згідно з ч.3 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
За результатами аналізу вказаних норм слід зробити висновок, що Закон №1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.
Крім того, Закон № 1669 прийнято у часі пізніше ніж нормативні акти, що стосується законів про працю.
Пунктом 5 ст.11 Закону № 1669-VII передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014р. до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз.3 п.5 ст.11 Закону №1669-VII ), Кабінетом Міністрів України 02.12.2015р. прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275-р та № 1053-р від 30.10.2014р. до зазначених населених пунктів належить м. Лиман та інші.
Тобто практично вся залізнична мережа ДП «Донецька залізниця»' знаходиться в зоні проведення АТО.
Також звертає увагу на те, що в результаті противоправних дій невідомих злочинців захоплені усі промислові та адміністративні будівлі відповідача. Майже вся первинна документація підприємства, яка могла би спростувати або підтвердити доводи позивача, перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб.
Разом з тим, введено Конвенцію від 11.02.2017 року №Ц-1/74 на заборону приймання та перевезення вантажів та порожніх вагонів в зону проведення АТО. Указом Президента України №62/2017 від 15.03.2017р. припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, до повернення захоплених підприємств до функціонування відповідно до законодавства України.
Рішенням РНБО, затвердженого указом Президента України, офіційно визнаний факт захоплення підприємств, які знаходяться на території проведення АТО, даний факт є загальновідомим та не потребує доказування.
У зв'язку із захопленням невідомими особами адміністративних будівель, майна, первинної документації у відповідача відсутня будь-яка первинна документація, включаючи зазначені трудові відносини з позивачем.
Крім того, факт настання у відповідача з 01.08.2014 р. обставин непереборної сили підтверджено Сертифікатом Торгово-Промислової палати України №1361 від 14.10.2014 р.
Наслідком вищеперерахованих дій є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами ДП «Донецька залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.
Крім того, частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» №996-ХІV від 16.07.1999 р., передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
П. 2.1 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 (надалі Інструкції № 88), передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Бухгалтерський облік підприємства повністю залежить від первинних документів, які оформлюються відповідно до Інструкції № 88.
Наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. №489 затверджені та введені в дію типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, а саме:
1.N П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу».
2.N П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки».
3.N П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)».
4.N П-5 «Табель обліку використання робочого часу».
5.N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника».
6.N П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».
Для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, відповідно до Закону України "Про оплату праці" здійснюється нарахування кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, за фактично відпрацьований час.
На виконання законних вимог, зокрема глав IV - VII КЗпП України, на підприємствах, в установах, організаціях роботодавець зобов'язаний вести облік робочого часу. Такий облік дозволяє визначити кількість годин, відпрацьованих кожним найманим працівником. Підрахунок кількості відпрацьованого часу ведуть у Табелі обліку робочого часу (далі - Табель).
Табель є підставою для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, сум за період щорічних відпусток, інших виплат. Складений і підписаний відповідальною за ведення табеля особою та погоджений керівником організації табель подається до бухгалтерії.
Табель обліку робочого часу - це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду.
Отже, табель є документом, який дозволяє врахувати фактично відпрацьований співробітником час; первинним документом щодо обліку розрахунків з персоналом; базою для статистичних розрахунків.
Поняття заробітна плата, передбачене в ч.1 ст.94 КЗпП України і в ч.1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові. Заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленого правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалість щоденної (тижневої роботи) та за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис; розцінки та норми праці; накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги тощо); табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжної відомості.
Крім того, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав копію довідки про заборгованість по заробітній платі та довідки, в яких зазначається заборгованість за період з лютого 2016 року по жовтень 2016 року та середню заробітну плату, але доводів та підтверджень наявності даної заборгованості не надано.
Надано графік роботи стрільця Дебальцівської стрілецької команди ОСОБА_1 з жовтня 2018 року по січень 2019 року, але не зрозуміло, як позивач міг виконувати роботу, будучи звільненим 26.10.2018 р.
На підставі наведеного вище, позивач виконував роботи на непідконтрольній українській владі території, що суперечить діючому законодавству України, а тому ставить під сумнів всі документи, що долучені до позовної заяви.
Державне підприємство «Донецька залізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції (з юридичною адресою в м. Донецьк, вул. Артема. 68, 83001, код ЄДРПОУ 01074957).
Однак, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Донецька залізниця» перебуває в стані припинення за рішенням засновників з 25.11.2014р.
Крім того, статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.
Також звертає увагу на те, що у позовній заяві наведений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку шляхом множення середньоденної заробітної плити на кількість календарних днів.
Але розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку не відноситься до випадків, передбачених чинним законодавством, коли визначення середнього заробітку здійснюється шляхом множення на календарні дні.
Листами Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016р. №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», від 19.10.2017р. № 224/0/103-17/214 «Щодо норми тривалості робочого часу на 2018 рік» та від 08.08.2018р. №78/0/206-18 «Щодо норми тривалості робочого часу за 2019 рік» чітко визначена кількість робочих днів на кожен окремий місяць.
А тому помилкове застосування норм робочого часу може призвести до завищення суми позову.
Також звертає увагу на те, що ДП «Донецька залізниця» знаходиться в стадії припинення, та майже вся її територія знаходиться на непідконтрольній українській владі території, та не має первинної документації щодо позивача, а тому передбаченої ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідальності не несе за затримку розрахунку.
Так, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем з 28.12.1998 р. по 29.10.2018 р., працюючи у Дебальцевському загоні воєнізованої охорони Державного підприємства «Донецька залізниця», де з 28.12.1998 р. працював пожежним Дебальцівської пожежної команди, з 12.12.2000 р. переведений начальником відділення Дебальцівської пожежної команди, з 03.10.2016 р. переведений стрільцем Дебальцевської стрілецької команди. Наказом № 6/НОР-ос від 29 жовтня 2018 року був звільнений на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Зазначена обставина підтверджена відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с.22-26) та копією наказу (розпорядження) № 6/НОР-ос від 29 жовтня 2018 року (а.с.28) і не спростована відповідачем.
За вимогами ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
На день звільнення ОСОБА_1 належала до сплати від ДП «Донецька залізниця» заробітна плата за період з лютого 2016 року по жовтень 2016 року у розмірі 23419,89 грн. (копія довідки відповідача від 29.10.2018 р. № 88 - а.с.27).
Ця заборгованість стягнута Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області, яким 05 березня 2019 року видано відповідний судовий наказ № 233/1250/19 про стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період часу з лютого 2016 року по 29 жовтня 2018 року у розмірі 23419,89 грн. (а.с.69). Судовий наказ набрав законної сили 03.04.2019 р.
Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд виходив з такого:
Щодо вимоги стягнення вихідної допомоги:
Відповідно до ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Тобто, закон пов'язує виплату вихідної допомоги при звільненні з підставами припинення трудового договору, передбаченими частиною 3 статті 38 КЗпП України.
Підставою припинення між сторонами трудового договору зазначена ст.38 КЗпП - за власним бажанням.
Про зміну формулювання причин звільнення, як це передбачено ч.3 ст.235 КЗпП України, позивачем не заявлено, а отже права на виплату вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України він не має.
Тож, в частині вимог стягнення вихідної допомоги позов не підлягає задоволенню.
Щодо вимог стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку:
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями ст.117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.
Судом встановлено, що Державне підприємство «Донецька залізниця» зареєстровано за адресою: 83000, Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 68, тобто на території, тимчасово непідконтрольній владі.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно, частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (правова позиція викладена в постановах ВСУ 6-2159цс15; 6-364цс16; 6-365цс16).
Загальновідомим фактом, який не потребує доказування є те, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в населеному пункті - м. Донецьку, де знаходиться підприємство відповідача, з липня 2014 року і до теперішнього часу унеможливлюють виконання зобов'язань, зокрема, розрахунки по оплаті праці.
Сертифікатом Торгово-промислової палати України від 14.10.2014 р. №3765/05-4162 засвідчено настання обставин непереборної сили ДП «Донецька залізниця» з 01.08.2014 р. при здійсненні господарської діяльності на території Донецької та Луганської областей, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів (а.с.53).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у затримці виплати належних сум при звільнені у зв'язку із обставинами непереборної сили, що об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язань, передбачених умовами договору обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Так як підприємство знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, на території, тимчасово непідконтрольній владі, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то затримка виплати належних позивачеві сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а через настання обставин непереборної сили, а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, оскільки не доведено вини підприємства в затримці виплат позивачу належних при звільненні сум, то і відсутні передбачені трудовим законодавством підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Тож суд дістає висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.259, 263-265, 141 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКППО НОМЕР_1 ) до
Державного підприємства «Донецька залізниця» (84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна (Кірова), 22, ЄДРПОУ 01074957)
«про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку» - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: