Справа № 522/4607/17
Провадження № 2/522/1918/19
03 червня 2019 року
Приморський районний суд м. Одеси :
під головуванням судді Абухіна Р.Д.
за участю секретарів судового засідання: Фуцур Н.В., Маланчова В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток нерухомого майна у спільній сумісній власності подружжя,
Позивач звернувся до суду з позовом, по якому просить суд визнати на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на Ѕ ідеальної частки нерухомого майна, однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що позивач вибрав не вірний спосіб захисту.
Судом встановлено, що сторони 01.06.2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (актовий запис №346)
Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №79218077 від 31.01.2017 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2005 року.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобовязань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Право спільної часткової власності і спільної сумісної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Вичерпного переліку цих підстав закон не передбачає.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Таким чином, частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю сторін або законом.
Судом встановлено, що спірна квартира була набута в період шлюбу між позивачем та відповідачем.
Представник відповідача не заперечував, що частки сторін у праві власності на квартиру є рівними.
Відповідно до ст . 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованність позову та вважає таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 11, 16, 368, 372, 393, 1216, 1218, 1220, 1223, 1226, 1235 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 264, 265, 268, 280-283, 288 289, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток нерухомого майна у спільній сумісній власності подружжя, - задовольнити.
Визначити частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є рівними та складають по 1/2 частки квартири, кожному з власників.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 05.06.2019 року.
Суддя: Р.Д. Абухін
05.06.19