04 червня 2019 р.Справа № 440/258/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.03.2019, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 12.03.19 по справі № 440/258/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
22.01.2019 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС в Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-33606-17 у сумі 15819,54 грн зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені, надіслану на ім'я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що на момент отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, позивач в порядку пункту 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки" перебував у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку. Тому перебуваючи у трудових відносинах та маючи статус найманого працівника, позивач не отримував доходу ні в якості самозайнятої особи, ні за місцем роботи (у зв'язку з чим була відсутня база для нарахування ЄСВ).
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини справи, які не оспорюються учасниками справи.
13.11.2018 ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу № Ф-33606-17 згідно з якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів ГУ ДФС у Полтавській області вимагає сплатити борг (недоїмку) у сумі 15819,54 грн (а.с. 11).
Позивачем 03.12.2018 направлено до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-33606-17 (а.с. 12).
Рішенням ДФС України від 03.01.2019 № 272/6/99-99-11-05-02-75 за результатами розгляду скарги вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-33606-17 ГУ ДФС у Полтавській області залишено без змін, а скаргу фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю Антіховича В.В. від 03.12.2018 № б/н - без задоволення (а.с. 18-20).
Не погоджуючись із вимогою ГУ ДФС у Полтавській області від 13.11.2018 № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з підпунктом 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (надалі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
З огляду на матеріали справи, 24.06.2016 ОСОБА_1 видано в Раді адвокатів Полтавської області свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1527. Водночас учасниками справи не оспорюється, що з 19.11.2014 працював начальником юридичного відділу у ТОВ "ПМК-2000" (наказ № 33-К від 19.11.2014) та знаходився у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 25.11.2014 по 01.09.2015 (наказ № 35-К від 25.11.2014). Згідно з наказом № 17-К від 02.09.2015 знаходився у декретній відпустці по догляду за дитиною до 6 років з 02.09.2015 по 02.09.2018. Згідно з наказом №20-К від 30.08.2018 ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням з 31.08.2018 (а.с. 17).
Згідно інформації, яка викладена у листі ГУ ПФУ в Полтавській області від 08.02.2019 № 2186/07-23 станом на 07.02.2019 в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 наявні відомості щодо нарахованого єдиного соціального внеску, що подавалися ТОВ "ПМК-2000" у складі звітності за листопад 2014 року. Сума нарахованого єдиного внеску, утриманого із заробітку складає - 16,92 грн. Крім того, зазначено, що інші відомості щодо нарахування ТОВ "ПМК-2000" заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на заробітну плату ОСОБА_1 за період 2014-2018 років в реєстрі застрахованих осіб відсутні (а.с. 47).
Заявник апеляційної скарги, стверджуючи про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, вказує на те, що перебуваючи у трудових відносинах та маючи статус найманого працівника, він не отримував доходу ні в якості самозайнятої особи, ні за місцем роботи, у зв'язку з чим була відсутня база для нарахування ЄСВ.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що перелік осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 Закону № 1058, до яких, зокрема, належать особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Страхові внески до Пенсійного фонду України за цей період сплачуються з Державного бюджету України. Під час догляду за дитиною, якій виповнилося три роки за цю особу не сплачуються страхові внески. Отже, період догляду працівником за дитиною у віці з трьох до шести років не зараховується до страхового стажу.
Правовою підставою для надання в обов'язковому порядку працівникам відпусток без збереження заробітної плати, які визначені статтею 25 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, є заява матері або інших осіб, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (батько, баба, дід, інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину) про надання відпустки в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Отже скориставшись правом на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною після досягнення дитиною трьох років до шестирічного віку, позивач, надавши таку заяву, добровільно погодився на тимчасове припинення трудових відносин без отримання заробітної плати за місцем роботи, у зв'язку з чим відсутня база для нарахування єдиного соціального внеску.
Водночас у весь цей період позивач перебував у статусі самозайнятої особи, позаяк відповідно до інформації, зазначеної у листі Ради адвокатів Полтавської області № 13/2-19 від 01.02.2019 з моменту отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Антіхович В.В. не зупиняв право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 26).
Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Тобто позивач, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, маючи можливість знятися з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реогранізацію платника податків за формою №8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, таких дій не вчинив.
Оскільки позивач не скористався правом зупинення адвокатської діяльності на час перебування у відпустці по догляду за дитиною, за встановлених обставин того, що ні роботодавець за 2017 рік та 1-3 квартал 2018 року, ані сам позивач за цей період не здійснював сплату обов'язкових соціальних внесків, наявні підстави для зобов'язання сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального за цей період.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач як самозайнята особа, за відсутності даних про зупинення адвокатської діяльності, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 року по справі № 440/258/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 06.06.2019.