03 червня 2019 р.Справа № 480/4450/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: В.М. Соколов, м. Суми, повний текст складено 18.02.19 року по справі № 480/4450/18
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області , Державної міграційної служби України
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якому просив суд: скасувати рішення ДМС України від 22.08.2018 №138 та скасувати Повідомлення УДМС України у Сумській області від 22.08.2018 №22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати УДМС України у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив про наявні у нього обґрунтовані побоювання стати жертвою політично вмотивованого покарання; інформація по країні походження є загальновідомою, а тому ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Зазначив, що судом першої інстанції не було забезпечено права позивача на допомогу перекладача, ОСОБА_1 не розумів суті поставлених йому питань, оскільки не володіє ані українською, ані російською, ані англійською мовами, внаслідок чого не зміг надати відповідні пояснення, які б вплинули на розгляд справи відносно нього.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , громадянин Республіки Бангладеш, 23.07.2018 нелегально прибув до України з території Російської Федерації та 02.08.2018 звернувся до УДМС України в Сумській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.29-38).
УДМС України в Сумській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (а.с.86-93).
Наказом УДМС України в Сумській області від 22.08.2018 №138 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.94).
Повідомленням №22 від 22.08.2018 УДМС України в Сумській області проінформувало ОСОБА_1 , що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.96).
Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Непогодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності у справі безперечних доказів, які б підтверджували дійсність розповіді позивача щодо побоювань стати жертвою переслідувань при поверненні на батьківщину відповідно до пунктів 1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту», окрім усних заяв позивача, які носять сумнівний та недостовірний характер.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту,втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і якимнадано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі по тексту - Закон № 3671-VI).
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистомвнаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частиною 1 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.2 ст.5 Закону № 3671-VI).
Положеннями ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту,повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону (ч.2 ст.9 Закону № 3671-VI).
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст. 9 Закону № 3671-VI).
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, утому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцемабо особою, яка потребує додаткового захисту (ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення (ч.13 ст.10 Закону № 3671-VI).
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:
1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;
3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;
4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Колегія суддів зазначає, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН усправах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів убіженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Тому доводи скаржника про те, що ненадання документального доказу усних тверджень при наявності інформації по країні походження не повинно бути перешкодою для прийняття позитивного відносно позивача рішення спростовуються вищевикладеними нормами міжнародних правових актів, які підтверджують обов'язок особи щодо доведення побоювань стати жертвою переслідування у країні походження біженця.
Колегія суддів зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄС 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту,що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протиріччать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторони. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
При цьому слід зазначити, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.08.2018 року, заявник зазначив, що він є громадянином Бангладеш, бенгалець за національністю, мусульманин за віросповіданням, неодружений. Прибув до України нелегально з Російської Федерації, в'їзд на територію якої здійснив на підставі фан ID картки, виданої вболівальникам FIFA 2018, напередодні залишивши Бангладеш через політичні проблеми в країні громадської належності, оскільки є членом Бангладешської націоналістичної партії (БНП). Пояснив, що в листопаді 2017 року його разом з іншими членами партії побила поліція лише за те, що вони є прибічниками опозиційної партії. Після цього випадку заявник вирішив залишити батьківщину, скориставшись можливістю виїхати з країни в якості футбольного вболівальника.
Разом з цим, в ході аналізу повідомлених позивачем фактів та співвідношення їх з наданими документами, встановлено ряд суттєвих суперечностей.
Так, заявник зазначає, що побиття поліцією було поодиноким випадком, дату якого він не зміг вказати. Твердження щодо політичної діяльності є загальними, що свідчить про низький рівень обізнаності заявника стосовно діяльності Бангладешської націоналістичної партії.
З аналізу інформації по країні походження встановлено, що в Бангладеш протягом тривалого часу зберігається досить напружена внутрішньополітична ситуація, з традиційним жорстким протистоянням провладних сил та опозиції, яке періодично ускладнювалося терористичною активністю ісламістських радикалів. Головні опозиційні партії Бангладеш, у першу чергу, Націоналістична партія Бангладеш, з одного боку, і правляча партія ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувають у стані практично перманентної боротьби, що супроводжується масовими протестними акціями, які призводили до збройних сутичок та загибелі людей.
Таким чином, якщо позивач дійсно був би активним політичним діячем, він зміг би детально розповісти про свою діяльність.
Однак, відповіді позивача носили загальний характер та не відповідали тому обсягу знань, які повинен мати активний партійний діяч, що поставило під сумнів об'єктивність та достовірність його тверджень щодо його політичної активності. Про яку зазначено в заяві. Крім того, вже під час співбесіди заявник зазначив, що не займав ніякої партійної посади.
Відповідно до інформації по країні походження Бангладеш, яка була використана при прийнятті рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інформацією МЗС України (лист від 21.07.2017 № 640/17-500-1955) Бангладеш не є проблемною країною у плані забезпечення базових прав людини. Західні держави турбує, що у першу чергу, масова нелегальна міграція з НРБ, яка фактично заохочується владою у цій перенаселеній країні, як спосіб зниження соціально-економічних проблем. В Бангладеш дуже поширена практика підробки документів, які надають громадяни під час звернення за захистом у різних країнах. Зазвичай листи на підтримку членства у різних партіях видаються для полегшення процедури звернення за захистом, навіть якщо інформація в них неправдива.
Враховуючи те, що між твердженнями позивача та встановленими фактами існували суттєві протиріччя, а також за наявності підстав для визнання неправдоподібними тверджень про те, що позивач активно займався політичною діяльністю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження заявника щодо існування реального, політично вмотивованого політичного переслідування позивача є неправдоподібним.
Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді УДМС в Сумській області заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту.
Вищенаведене дає можливість зробити висновок про те, що інформація, надана позивачем щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, а серед фактів, повідомлених позивачем, немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
При цьому, позивач не може вважатися і особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки серед фактів, повідомлених ним, немає підстав для визнання його такою особою у розумінні п. 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та ст.15 Директиви Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/Еи від 13 грудня 2011 року (ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари або приведення її у виконання, катування чи нелюдського або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, серйозної і індивідуальної загрози життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту). Так, згідно з інформацією по країні походження, на території Бангладеш не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, Бангладеш не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, а західні держави турбує, в першу чергу, нелегальна міграція з цієї країни.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення відповідача про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято законно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому підстави для його скасування відсутні.
Доводи апелянта про порушення його права на користування послугами перекладача на стадії розгляду справи представниками УДМС України в Сумській області та в суді першої інстанції є необґрунтованими з наступних підстав.
Так, згідно протоколу співбесіди, остання була проведена представниками УДМС України в Сумській області з позивачем за допомогою кваліфікованого перекладача.
З копії протоколу співбесіди від 16.08.2018 року вбачається, що на питання "якою мовою заявник бажає провести співбесіду", він відповідає - «бенгалі»; на запитання, чи добре він розуміє перекладача, заявник відповідає "так", і засвідчує це своїм підписом. Наприкінці документа зазначено, що протокол ОСОБА_1 зачитано та перекладачем Карра Кіран рейді здійснено переклад на бенгальську мову, зі слів заявника записано вірно (а.с.77-85).
Колегією суддів встановлено, що всім обставинам, на які посилався позивач в заяві-анкеті та під час проведення з ним співбесід, відповідачами та судом першої інстанції була надана належна оцінка, отже, він мав можливість донести свою позицію та відповідно був почутим. Інших обставин та доказів, окрім тих, яким надана відповідачами та судом оцінка, апелянт в скарзі не зазначає.
Отже, твердження представника позивача про відсутність перекладача, що призвело до порушення його прав та неможливість надати обґрунтовані пояснення, у зв'язку з наведеним вище, є необґрунтованими та такими, що спростовуються дослідженими матеріалами справи.
Таким чином, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року по справі №480/4450/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року по справі № 480/4450/18 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 06.06.2019 року