Іменем України
06 червня 2019 року
Київ
справа №804/15748/15
адміністративне провадження №К/9901/15045/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Кравчука В.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справ№804/15748/15
за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіної Любові Олександрівни про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С.Ю.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О. щодо невключення його до переліку вкладників ПАТ «Український професійний банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на відсутність жодних правових підстав для визнання договору банківського вкладу від 28.05.2015, укладеного між ним та банком, нікчемним, оскільки останній не порушує публічний порядок та не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення або пошкодження майна держави. Вказаний договір було укладено до запровадження тимчасової адміністрації, що, у свою чергу, свідчить про необізнаність позивача на момент укладення договору про неплатоспроможність банку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Суди встановили, що 28.05.2015 року між позивачем та ПАТ «Український професійний банк» укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № 350649.
Згідно з п. 2.1 вказаного договору вкладник передає банку вклад готівкою або шляхом безготівкового перерахування зі свого поточного або іншого рахунку, відкритого в банку чи в іншому уповноваженому банку України. Також на вкладний рахунок вкладника можуть зараховуватися кошти, перераховані з поточного рахунку іншої фізичної особи.
28.05.2015 на особовий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Український професійний банк», ОСОБА_1 внесено кошти в сумі 116680,00 грн., що підтверджується квитанцією від 28.05.2015 №23052337.
Разом з цим, 28.05.2015 Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 107 "Про запровадження з 29.05.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ".
28.08.2015 року Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УПБ" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Листом уповноваженої особи ФГВФО Пантіної Л.О. від 27.08.2015 №01-10/4087 позивача повідомлено, що договір банківського вкладу 28.05.2015 № 350649 є нікчемним відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.228 ЦК України.
Позивач, не погоджуючись із тим, що його не включено до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Уповноваженою особою не надано жодних доказів на підтвердження нікчемності договору банківського вкладу саме за частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що на час укладення ПАТ «Український Професійний Банк» з позивачем договору банківського вкладу «Стандарт», останній діяв неправомірно чи протизаконно, чи що йому було відомо про будь-які проблеми у банку, чи, тим більше, було відомо про будь-які прийняті правлінням Нацбанку внутрішні накази чи постанови, що перешкоджали укладанню даного Договору або могли б поставити під сумнів його законність.
Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що операція з відкриття 28.05.2015 рахунку на ім'я ОСОБА_1 , кошти на якому в той же день виникли шляхом оформлення фіктивної операції з внесення готівки фізичною особою (особисто ОСОБА_1 ) з одночасним оформленням фіктивних операцій з видачі готівки фізичній особі, здійснена 28.05.2015, тобто у період, коли діяла Постанова Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», відповідно до якої в діяльності банку діяло обмеження щодо недопущення проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Позивач не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника подав касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Зазначає, що договір банківського вкладу не містить в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а отримання певних переваг перед іншими вкладниками стосуються не позивача, а іншої особи, а відтак, не можуть бути враховані при вирішенні даної справи.
З приводу доводів відповідача на факт укладення спірного договору банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних» скаржник зауважив, що у контексті приписів вказаної постанови банку було заборонено проводити будь-які операції за чинними договорами, які б могли призвести до збільшення розмірів вже наявних у розпорядженні банку вкладів, втім, позивач уклав з банком договір банківського вкладу вперше.
У поданих запереченнях Уповноважена особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про задоволення скарги з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката.
Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу, укладеного між банком і позивачем з підстав, передбачених статтею 38 Закону №4452-VI та ст.228 ЦК України.
Разом з тим, Уповноваженою особою не наведено конкретного пункту та частини зазначеної статті.
Крім того, відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що при вчиненні спірного правочину були порушенні норми постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» від 16 вересня 2013 року № 365, оскільки вказаним порядком регулюється надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб, в той час, як за договором від 28 травня 2015 року позивачу було відкрито не поточний рахунок в іноземній валюті, а депозитний рахунок, на який і було здійснено перерахування коштів.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що постановою Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 затверджено Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, згідно п.1.8 якої поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Таким чином, законодавством, що регулюють спірні правовідносини розмежовуються поняття вкладного та поточного рахунку, а тому посилання відповідача та апеляційного суду на Порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України - є помилковими.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що постанова Правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для Банку обмеження відповідачем не надано.
При цьому слід зауважити, що невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту).
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Український професійний банк» договір банківського вкладу (депозиту) 28 травня 2015 року, тобто до запровадження тимчасової адміністрації у банку (29 травня 2015 року), а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI.
Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Український професійний банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання Уповноваженої особи Фонду надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно вкладника, якому необхідно здійснити відшкодування коштів згідно договору банківського вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Суд касаційної інстанції також зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку чи інших осіб під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.
Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.
Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.
За наведених вище обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, оскільки вклад розміщено на рахунку в Банку до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій щодо відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року - скасувати.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року - залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
В.М. Кравчук
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду