Іменем України
06 червня 2019 року
Київ
справа №826/27449/15
адміністративне провадження №К/9901/42479/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2016 у складі судді Мазур А.С. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 у складі колегії суддів: Петрика І.Й., Файдюка В.В., Карпушової О.В. у справі №826/27449/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинти дії.,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (надалі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), яке оформлене наказом №813 від 16.09.2015 (в тому числі додатки до нього), в частині нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) №008-21504-110215 "Найкращий" у гривнях від 11.02.2015, що укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 , та застосування наслідків нікчемності правочину (договору);
- зобов'язати Уповноважену особу включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відомості про ОСОБА_1 за договором №008-21504-110215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у гривнях від 11.02.2015, що укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та позивачем та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за договором №008-21504-110215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у гривнях від 11.02.2015, що укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та позивачем, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 року № 008-21504-110215 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
Зобов'язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ "Дельта Банк", якій необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 № 008-21504-110215.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отриманні платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку. Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних". Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч приписам Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених рішенням Ради директорів АТ "Дельта Банк" згідно протоколу № 14 від 20 березня 2013 року.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 11 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та позивачем було укладено договір №008-21504-110215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях, згідно якого банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , сума вкладу 200000,00 гривень, зарахування вкладу на рахунок з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
Додатковою угодою № 1 від 11.02.2015 до договору №008-21504-110215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 11.02.2015 були внесені зміни, зокрема, сторони домовились, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснене зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений.
Відповідно до платіжного доручення від 11.02.2015 №45728158, грошові кошти в розмірі 200000,00 гривень надійшли на рахунок позивача від ОСОБА_2
Разом з тим, постановою правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 було прийнято рішення про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності.
Зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладом фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
03.11.2014 головою Ради директорів ПАТ "Дельта Банк" прийнятий наказ за №2650 "Щодо стабілізації діяльності Банку", згідно якого з 04.11.2014 з метою стабілізації діяльності Банку запроваджено виконання певних обмежень, зокрема: щодо не допуску проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до 04.11.2014, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Постановою Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних.
За рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно.
Постановою правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк".
На виконання даної постанови Національного банку України від 02.10.2015 №664 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації цього Банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування з делегуванням їй всіх повноважень ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначених ст.ст. 37, 38, 51, ч. 1 та 2 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
Позивач звернувся до відділень банків-агентів Фонду для отримання інформації щодо виплати коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк", проте виплата гарантованої суми відшкодування у ПАТ "Дельта Банк" здійснена не була з причини відсутності інформації про позивача в списках на виплату грошових коштів у межах гарантованої державою суми.
09.10.2015 позивач звернувся листом №3101729 до Уповноваженої особи за наданням роз'яснень щодо причин відсутності його у переліку вкладників для виплати відшкодувань за договором №008-21504-110215 від 11.02.2015.
У відповідь на запит, позивачем отримано листа № 05-3101729 від 09.10.2015, яким його проінформовано про право у встановлені Законом №4452-VI строки заявити ФГВФО кредиторські вимоги до банку. Будь-які пояснення та посилання на договір позивача №008-21504-110215 від 11.02.2015 відсутні.
23.10.2015 позивач звернувся із інформаційним запитом до Уповноваженої особи, в якому просив виправити допущену помилку щодо списання з депозитного рахунку позивача без відома та дозволу позивача коштів у сумі 200 000,00 гривень як "повергнення коштів внаслідок нікчемності договору банківського вкладу №008-21504-110215 згідно наказу № 813 від 16.09.2015 за операцією від 11.02.2015 ID 736895590. Як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 , кошти позивача списано з його рахунку 17.09.2015.
У відповідь на звернення позивач отримав лист AT "Дельта Банк" № 05-313742 від 18.11.2015, у якому йому було повідомлено, що Договір банківського вкладу №008-21504-110215 від 11.02.2015 є нікчемним відповідно до п.7 ч.З ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та таким чином інформацію щодо вищезазначеного Договору не включено до переліку вкладників AT "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано документи, які засвідчують набуття ним статусу вкладника, чинним законодавством не передбачено обмежень щодо перерахунку коштів на депозитні рахунки клієнтів банку від третіх осіб, а посилання відповідача на "дроблення" всупереч ч. 1 ст. 70, ч.2 ст. 71 КАС України не підтверджене жодними доказами.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитні рахунки, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Суди в межах даної справи правильно не взяли до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунки позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк", як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткових угод №1 до договорів банківського вкладу не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк" визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткових угод №1, а не пункту 5.11 Правил.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на укладення договорів банківського вкладу під час дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних", оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказана постанова є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Посилання скаржника на те, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" 11.02.2015 договір № 008-21504-110215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях, відповідно до умов якого сума вкладу складає 200000,00 грн. Вказані кошти були зараховані на рахунок позивача, що підтверджено платіжним дорученнями № 45728158 від 11.02.2015.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
Отже, вклади розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладами на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 року № 008-21504-110215 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", та застосування наслідків його нікчемності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ "Дельта банк" та позивачем, відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 343, 350, 354, 356 КАС України, суд,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у справі № 826/27449/15 скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 року № 008-21504-110215 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", а провадження у справі в цій частині закрити.
В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у справі № 826/27449/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук ,
Судді Верховного Суду