Постанова від 06.06.2019 по справі 826/28228/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2019 року

Київ

справа №826/28228/15

адміністративне провадження №К/9901/54935/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Чаку Є.В., Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І. від 30.05.2018 у справі №826/28228/15 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування рішення відповідача щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у євро № 008-29518-160215 від 16 лютого 2015 року (далі - Договір), укладеного між ПАТ "Дельта банк" та позивачем; визнання протиправними дії та зобов'язання відповідача включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за Договором.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва своєю постановою від 21 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача в частині визнання договору № 008-29518-160215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у євро від 16 лютого 2015 року, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору), яке оформлене наказом №813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього).

Зобов'язано відповідача подати до Фонд додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором №008-29518-160215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у євро від 16 лютого 2015 року за рахунок Фонду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивачем подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів, а судом не встановлено надання банком при укладенні договору вкладу додаткових пільг чи переваг кредитору або вкладнику, тому безпідставним є покликання уповноваженої особи на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, як на підставу визнання спірних операцій (транзакцій) нікчемними.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 лютого 2015 року між позивачем, як вкладником, та ПАТ "Дельта Банк", як банком, укладено Договір № 008-29518-160215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у євро, за яким сума вкладу складає 7880 євро.

Факт внесення коштів на рахунок за договором підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 45929071 від 16 лютого 2015 року та не заперечувався сторонами, а тому суд вважає дане платіжне доручення є належним і допустимим доказом на підтвердження цієї обставини.

Також судом встановлено, що постановою правління Національного банку України "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" № 150 від 02 березня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

В подальшому, до рішення виконавчої дирекції Фонду № 51 від 02 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" було внесено зміни, відповідно до яких пункт 2 цього рішення викладений у такій редакції: "Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" № 147 від 03 серпня 2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI від 23 лютого 2012 року (далі - Закон № 4452-VI).

Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, в тому числі й Договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку № 1. В даному переліку міститься інформація і про Договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту нікчемності укладеного позивачем із банком правочину. Наголошено на тому, що чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо власником.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Цивільним кодексом України дозволяє зараховувати на рахунок вкладника кошти від третьої особи, але за умови, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. Як було зазначено вище, умови договору та Правила не передбачали зарахування грошових коштів від третьої особи на рахунок вкладника. Отже у відповідача були відсутні правові підстави для направлення ним третій особі додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Верховний Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на укладення договору банківського вкладу під час дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних", оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказана постанова є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Посилання відповідача на те, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у євро 16.02.2015 № 008-29518-160215, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 7880 євро, що підтверджується платіжним дорученням № 45929071 від 16.02.2015.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).

Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року підлягає скасуванню з залишенням у силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 16.02.2015 № 008-29518-160215 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000,00 грн).

Щодо висновків суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача в частині визнання договору № 008-29518-160215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у євро від 16 лютого 2015 року, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору), яке оформлене наказом №813 від 16 вересня 2015 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частин 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ "Дельта банк" та ОСОБА_1 , відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до ст. 352 суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 343, 352, 354, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача в частині визнання договору № 008-29518-160215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у євро від 16 лютого 2015 року, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору), яке оформлене наказом №813 від 16 вересня 2015 року, а провадження у справі в цій частині закрити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду

Попередній документ
82223669
Наступний документ
82223671
Інформація про рішення:
№ рішення: 82223670
№ справи: 826/28228/15
Дата рішення: 06.06.2019
Дата публікації: 07.06.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб