Справа № 826/11757/17 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
03 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Літвіної Н.М.,
Сорочка Є.О.,
при секретарі Григорук В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києва, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0018521404 від 21 квітня 2017 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києва, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін та додаткові пояснення до апеляційної скарги від товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС".
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником ТОВ "Профі Хаус" за період з 01.03.2015 року по 31.03.2015 року.
За результатами перевірки складено акт від 06.04.2017 року за № 143/26-15-14-04-05/38241382 (надалі - акт перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено порушення п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2015 року на суму 311187,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0018521404 від 21.04.20217 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 388984,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення неправомірним, а висновки викладені в акті перевірки безпідставними, звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до абзацу 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2019 року у справі № 826/7047/13-а.
Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено, чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження настання реальних наслідків за правочином, що укладався з ТОВ "Профі Хаус", на підставі чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав у податкового органу для формування податкового кредиту за рахунок сум, що ніби то сплачувались на користь ТОВ "Профі Хаус" за виконання послуг.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0018521404 від 21 квітня 2017 року, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал СМС" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Літвіна Н.М.
Сорочко Є.О.
Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2019 року.