Справа № 826/3609/17
06 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк О.Л., Пилипенко О.Є.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної пенітенціарної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року, головуючий суддя Качур І.А., судді Келеберда В.І., Амельохін В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної пенітенціарної служби України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 15.11.2017 року, просив: стягнути з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 суму несплаченого середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за весь час вимушеного прогулу з 06.08.2014 року по 17.05.2017 року з урахуванням коефіцієнту, на який була підвищена заробітна плата Голови Державної пенітенціарної служби України із розрахунку 1285 грн. 58 коп. на день за виключенням тієї суми, яка вже була виплачена Державною пенітенціарною службою України, а саме 861 080 грн 32 коп (вісімсот шістдесят одну тисячу вісімдесят гривень 32 копійки).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 різницю несплаченого середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за весь час вимушеного прогулу з 20.12.2016 року по 17.05.2017 року з урахуванням коефіцієнту, на який була підвищена заробітна плата Голови Державної пенітенціарної служби України із розрахунку 1285 грн. 58 коп. на день а саме у розмірі 125 432, 96 грн. (сто двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять дві гривні 96 коп.). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.
Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 у адміністративній справі №826/13135/14 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №683-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної пенітенціарної служби України", накази Державної пенітенціарної служби України від 14.08.2014 року №118 о/с та від 15.08.2014 року №119 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України та стягнуто з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.08.2014 року. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року залишено без змін.
Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної пенітенціарної служби України, Національного агентства України з питань державної служби про визнання протиправними та скасування розпорядження, наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів, визнання дій протиправними задоволено. Ухвалено додаткову постанову, якою визначено розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 07.08.2014 року по 26.03.2015 року, що становить 104112,26 грн. та підлягає стягненню з Державної пенітенціарної служби України.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2016 року у справі № 826/7743/16 стягнуто з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення з 27.03.2015 року по 19.12.2016 року у сумі 283 237,08 гривень. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 року постанову першої інстанції залишено без змін.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 318-р «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України» виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 року та поновлено на посаді позивача.
На виконання вимог пункту 15 Порядку 298 наказом Державної пенітенціарної служби України від 22.05.2017 року № 47/ОС-17 на підставі вищезазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 поновлено на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 445 068, 96 грн., з розрахунку посадового окладу у розмірі 5 113,00 грн.
Позивач не погоджується з даним розрахунком, та вважає, що обчислення середньої заробітної плати має провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів, звернулась з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію» вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі в (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).
Таким чином, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства та порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, що спростовує доводи відповідача зазначені в апеляційній скарзі про те, що дані правовідносини регулюються спеціальни законодавством.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як убачається із матеріалів справи, після поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 318-р "Про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України", йому відповідно до довідки №4/1-64 від 01.08.2017 року, наданою Державною пенітенціарною службою, нараховано середній розмір заробітної плати з урахуванням посадового окладу 5113 гривень за весь час вимушеного прогулу 1016 діб (з 06.08.2014 року по 17.05.2017 року) в сумі 445 068,96 грн.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У відповідності до абзацу 7, 8 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Разом з тим, відповідно до абзацу 8 п. 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, тому суд дійшов висновку, що за позивачем зберігається гарантія отримання середньої заробітної плати.
Наведене вказує на необхідність обчислення середньої заробітної плати з урахуванням виплат, передбачених позивачеві згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Як встановлено судом першої інстанції, посадовий оклад Голови ДПтСУ підвищено з травня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № від 19.10.2016 року до 12061 гривні, а з січня 2017 року підвищено постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 18.01.2017 року до 13000 гривень.
Проте, здійснюючи розрахунок середнього розміру заробітної плати відповідачем було помилково не враховано підвищення посадового окладу голови Державної пенітенціарної служби України.
Відповідно до довідки Державної пенітенціарної служби України про доходи позивача від 01.08.2017 року №4/1-64, його середній розмір заробітної плати за 1016 діб (з 06.08.2014 по 15.05.2017 р) становить 445 068, 96 коп. (середньоденна заробітна плата - 646,66 грн.)
З 20.12.2016 року по 17.05.2017 року час вимушеного прогулу становить 148 діб.
Позивачу виплачено кошти за вимушений прогул у період з 20.12.2016 року по 17.05.2017 у сумі 64 832, 88 грн. (148 діб * 438,06 грн.).
Разом з тим, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу 1285,58 грн., позивачу має бути виплачена різниця несплаченого середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 20.12.2016 року по 17.05.2017 року у розмірі 125 432, 96 грн. (1285,58 грн*148 діб - 64 832,88 грн.).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягненню підлягає різниця несплаченого середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 20.12.2016 року по 17.05.2017 року з урахуванням коефіцієнту, на який була підвищена заробітна плата Голови Державної пенітенціарної служби України із розрахунку 1285 грн 58 коп. на день.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної пенітенціарної служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Пилипенко О.Є.