Справа № 826/9061/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
05 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Літвіної Н.М.,Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНЕНЕРГОЕКСПОРТ» до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
ТОВ «ДОНЕНЕРГОЕКСПОРТ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року №0032641404.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують якість, безпеку товарів, а саме:технічні характеристики, паспорта якості, сертифікати, довідки Держспоживстандарту України, сертифікати відповідності. Крім того, апелянт звертає увагу, що у реквізитах договору №63 від 06.03.2017 року значиться номер рахунку ТОВ «Бізнес-Модус-Груп», який був відкритий лише 13.03.2017 року, тобто вже після укладання вказаного договору. Вказані обставини, на думку апелянта, свідчать про те, що вказаний договір укладений виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, у період з 25.05.2017 року по 07.06.2017 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДОНЕНЕРГОЕКСПОРТ» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» за березень 2017 року.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема: п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 531989 грн.
Результати перевірки оформлені Актом від 14.06.2017 року №288/26-15-14-04-04/36276649.
Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган в Акті перевірки посилався на те, що до перевірки позивачем не було надано: оригінали документів в частині товаро-транспортних накладних; письмові пояснення, яким чином товар транспортується по ланцюгу постачання ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» - ТОВ«ДОНЕНЕРГОЕКСПОРТ» - ДП «Селидіввугілля»; сертифікати відповідності на риштак; пояснення походження риштака, хто являється виробником даного виду товару; пояснення на яких засадах, та за рахунок яких показників був обраний ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» постачальником на поставку риштака у березня 2017 року; які заявки оформлювались на поставку такого виду товару, та за рахунок якого перевізника здійснювалось транспортування товару.
05.07.2017 року на підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0032641404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 664986,00 грн., з яких за основним платежем - 531989,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 132997,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та нормативними актами, прийнятими на їх виконання.
За змістом статті 198 ПК України право платника податків на включення сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пункт 201.11 статті 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Приписами статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 ПК України).
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентом ТОВ «Бізнес-Модус-Груп», а саме 06.03.2017 року між ТОВ «Доненергоекспорт», як покупцем, та ТОВ «Бізнес-Модус-Груп», як постачальником, укладено Договір поставки №63.
Згідно Специфікації №1 від 06.03.2017 року до Договору №63, постачальник зобов'язувався поставити покупцю у строк до 30.03.2017 року риштак СП 2638.Л2.00.000 у комплекті з метизами кількістю 84 шт. на загальну суму 3191932,80 грн., в т.ч. ПДВ 531988,80 грн.
Фактичне виконання вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: видатковими накладними від 11 березня 2017 року №№ 301-1 - 301-9 та від 20 березня 2017 року №№ 320-1 - 320-4, податковими накладними від 11 березня 2017 року №№ 74 - 82 та від 20 березня 2017 року №№ 83 - 86, копіями банківських виписок.
Вказана вище продукція за Договором №63 та Специфікацією №1 придбана позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою реалізації іншим контрагентам, зокрема, ДП «Селидіввугілля», на підтвердження чого надано копії відповідних договору поставки №Т1/4-2017 від 13.01.2017 року, видаткових накладних та довіреностей на отримання товарів. Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши всі матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні у справі договір і складені на його виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.
Дані докази повністю підтверджують фактичність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» та правомірність відображення ним цих операцій у податковому обліку за вказані звітні періоди, спростовують висновки перевірки про заниження податку на додану вартість.
При цьому варто зазначити, що відповідач в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містяться в первинних бухгалтерських документах, зміну руху активів позивача, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.
Відповідачем також не заперечувалось і те, що виписані ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» податкові накладні відповідають вимогам статті 201 ПК України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до матеріалів справи на момент здійснення господарських операцій із позивачем ТОВ «Бізнес-Модус-Груп» було зареєстровано як юридична особа, перебувало на обліку у відповідній територіальній ДПІ, володіло спеціальною податковою правосубєктністю (зокрема, станом на день складання податкових накладних за операціями поставки були платниками ПДВ), яка, у тому числі, надавала право за рахунок проведених операцій формувати їх покупцям податковий кредит.
Відтак, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем товару, який в подальшому використано в господарській діяльності з метою отримання прибутку. З наданих позивачем доказів вбачається, що договір поставки мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, договір поставки виконано сторонами в повному обсязі, що також і підтверджено актом перевірки від від 14.06.2017 року №288/26-15-14-04-04/36276649.
Крім того, виходячи із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Розглядаючи справу "Інтерсплав проти України" про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".
За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства контрагентами, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних на придбаний у контрагента товар, слід зазначити наступне.
Згідно положень пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.
Предметом судового розгляду у цій адміністративній справі є правомірність формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідком отримання товару, отже до предмета доказування відноситься обставини, які доводять факт отримання саме товару, а не транспортно-експедиційних послуг.
Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги посилання податкового органу щодо ненадання Товариством товарно-транспортних накладних, оскільки факт отримання позивачем товару встановлений судом та підтверджений належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами.
Щодо доводів відповідача про нереальність досліджуваних господарських операцій з огляду на ненадання позивачем до перевірки сертифікатів якості, які засвідчують якість товару, що поставляється, то такі також є безпідставними, оскільки вказані документи не є первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже посвідчують виключно якість товару, а не саму господарську операцію, ніяким чином не підтверджують та не спростовують факт поставки товару.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на наявність податкової інформації відносно контрагента позивача - ТОВ «Бізнес-Модус-Груп», оскільки та носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Доводи ж відповідача про те, що у реквізитах договору поставки № 63 від 06.03.2017 року вказано дані про банківський рахунок ТОВ «Бізнес-Модус-Груп», відкритий 13.03.2017 року, що свідчить про фальшивість вказаного документу, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 цього Кодексу).
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статей 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення, відсутні.
Наявні у матеріалах справи первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а тому підтверджують факт виконання спірних операцій.
Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Отже, позивачем надані всі документи на підтвердження реальності укладеного договору та документи на підтвердження використання товару у своїй господарській діяльності.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання контрагентами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.73 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.
Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки правомірність декларування позивачем спірних сум підтверджена матеріалами справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлений 05.06.2019 року.
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Літвіна Н.М.
Мєзєнцев Є.І.