Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
06 червня 2019 р. Справа № 2040/8135/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 2040/8135/18
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Київській області третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 127 від 21.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 127 від 21.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Управління Державної міграційної служби України в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 допущено заміну Управління Державної міграційної служби України в Київській області правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області .
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 08.05.2007 громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернувся до Тетіївского РВ ГУ МВС України в Київській області із заявою щодо надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 37).
05.06.2007 року ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області видано дозвіл на імміграцію в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_1 від 05.06.2007 терміном дії - безстроково (а.с. 59).
У зв'язку з надходженням до УДМС України в Київській області запиту з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України в Київській області Кузнєцова Г.В., розглянувши матеріали справи про надання дозволу на імміграцію в Україну, складено Висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , затверджений 21.08.2018 року, в якому рекомендовано скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 05.06.2007 про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 05.06.2007 та посвідку НОМЕР_2 , видану 02.12.2011 УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області у зв'язку з обміном та вжити заходів щодо вилучення останньої (а.с. 68-70).
Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 127 від 21.08.2018 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29.06.2004 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 71).
Вважаючи протиправним рішення № 127 від 21.08.2018 року, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів правомірності прийняття рішення № 127 від 21.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Статтею 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до ч.1 ст. 4 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Згідно з п. 6 ч.2 ст. 4 зазначеного Закону квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Так, за приписами пунктів 1-5 частини 1 зазначеної статті, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Стаття 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки донька заявника згідно п.3 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (а.с. 58).
Судовим розглядом встановлено, що в якості підстави для прийняття рішення УДМС України в Київській області від 21.08.2018 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну зазначено пункт 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 71).
За приписами ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
На виконання ст. 5 Закону України "Про імміграцію" постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 р. затверджений, зокрема, Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок №321).
Відповідно до пунктів 43, 46 Порядку №321, рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Згідно з п.п. 1 п. 64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Так, відповідно до п.4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 за №1335/23867, працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Отже, з аналізу вказаної норми вбачається, що під час обміну посвідки працівник територіального органу чи підрозділу ДМС перевіряє наявність підстав для обміну посвідки та забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду заяви позивача щодо здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання, УДМС України в Київській області було встановлено, що дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданий без дотримання вимог Закону України "Про імміграцію" і підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано на підставі п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Підставою для складання відповідачем висновку та прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію стали встановлені у ході перевірки обставини щодо відсутності у неповнолітньої доньки позивача ОСОБА_2 , 2002 року народження, дозволу на імміграцію або набуття нею громадянства України. А відповідно, на той час, рішення про дозвіл на імміграцію на підставі поданих позивачем документів про надання йому дозволу на імміграцію було передчасним. На підставі зазначених обставин відповідачем було встановлено, що позивач не був батьком іммігранта. А тому, контролюючий орган дійшов висновку про наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію позивача.
Колегією суддів не приймаються посилання апелянта на те, що станом на час подачі позивачем заяви про надання йому дозволу на імміграцію, проведення стосовно нього перевірки для вирішення цього питання, складання висновку щодо можливості надання йому такого дозволу та саме видачі дозволу на імміграцію його донька ОСОБА_2 не мала статусу іммігранта, отже позивач не перебував батьком іммігранта в розумінні Закону, а тому не відносився до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491, з огляду на наступне.
Так, колегія суддів звертає увагу, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та не виявило підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, у зв'язку із чим 05.06.2007 прийнято рішення про надання громадянину Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" та задокументовано його посвідкою на постійне проживання НОМЕР_1 .
Проте, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу.
Колегія суддів вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває у шлюбі, має двох неповнолітніх дітей, що народилися в Україні (2002 та 2009 років народження), зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої двоє неповнолітніх дітей.
Суд звертає увагу, що навіть якщо в 2007 році дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Аналіз обставин прийняття рішення №127 від 21.08.2018 про скасування позивачу дозволу на імміграцію дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип верховенства права.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 по справі №820/2262/17.
Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування прийнятого відповідачем рішення №127 від 21.08.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, відповідно до п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 по справі № 2040/8135/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов