04 червня 2019 р.Справа № 520/11354/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, 61022, повний текст складено 19.02.19 по справі № 520/11354/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківський області № 224249 від 21.11.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.04.2016; зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України у Харківський області поновити громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківський області №224249 від 21.11.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.04.2016.
Зобов'язано Головне Управління Державної міграційної служби України у Харківський області поновити громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460).
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати пов'язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що у рішенні суду першої інстанції не проаналізовано та не надано правової оцінки підстави скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянинові СРВ ОСОБА_1. Крім того, судо не взято до уваги те, що рішення про скасування дозволу на імміграцію дружині позивача не скасовано в судовому порядку та є чинним станом на теперішній час. Також вважає, що заява представника позивача про відшкодування їй судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, є очевидно необгрунтованою, так як розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача ОСОБА_3 зазначила про необгрунтованість апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, стверджуючи, що судом прийнято законне та обгрунтоване рішення із урахуванням висновків Верховного Суду, із дотриманням норм матеріальнгого та процесуального права. Також до закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції представницею позивача подано заяву про стягнення на її користь витрат, пов'язаних з правничою допомогою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 2400 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини справи, які не оспорюються учасниками справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином В'єтнаму, паспорт НОМЕР_3 від 07.04.2014, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
24.01.2006 рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області на підставі Закону України "Про імміграцію" позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.
22.04.2016 ГУ ДМС України в Харківський області документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.04.2016.
21.08.2018 до Московського РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернулася гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав документи та заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням його неповнолітній дитині ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та були надані всі визначені законом документи.
28.08.2018 Московським РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області матеріали були направлені до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області для подальшого розгляду та прийняття рішення.
21.11.2018 адвокат позивача звернулася до ГУ ДМС України в Харківський області із адвокатським запитом №АЗ-577/18 яким просила: повідомити про прийняте ГУ ДМС України в Харківській області рішення за результатом розгляду заяви гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.08.2018 щодо оформлення набуття громадянства України його неповнолітній дитині ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; у разі прийняття ГУ ДМС України в Харківській області за результатом розгляду заяви гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.08.2018 рішення про відмову в оформленні набуття громадянства України його неповнолітній дитині ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 надати копію рішення (висновку); у разі прийняття ГУ ДМС України в Харківській області за результатом розгляду заяви гр. В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.08.2018 року рішення про відмову в оформленні набуття громадянства України його неповнолітній дитині ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 надати копію висновку на підставі якого прийнято рішення.
Головне управління ДМС України в Харківський області письмовою відповіддю №6301.6.2-27507/63.3-18 від 28.11.2018 наданою на адвокатський запит №АЗ-577/18 від 21.11.2018 повідомило, що 21.11.2018 ГУ ДМС України в Харківський області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 22.04.2016.
До відповіді № 6301.6.2-27507/63.3-18 від 28.11.2018 відповідачем надано копію рішення ГУ ДМС України в Харківський області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_4 від 21.11.2018.
Не погодившися із прийнятими рішеннями Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківський області, позивач звернувся до суду із вказаним рішенням.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - на 24.01.2006 дійсність, чинність та законність відповідних документів, визначених статтею 9 Закону №2491-ІІІ працівниками ВГІРФО ГУ МВС України в Харківський області перевірялись. Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про імміграцію" не було виявлено у зв'язку з чим позивачу правомірно надано дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (подалі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч. 15 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07.06.2001 "Про імміграцію" (подалі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 6 Закону № 2491-ІІІ, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5)документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви (ч. 4 ст. 11 Закону № 2491-ІІІ).
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (подалі - Порядок № 1983).
Відповідно до п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
За визначенням частини 1 статті 12 Закону № 2491-ІІІ, підставами для скасування дозволу на імміграцію є з'ясування того, що дозвіл надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що на територіальні органи ДМС, які безпосередньо займаються оформленням дозволу на імміграцію, покладено обов'язок перевірки підстав, законності перебування в Україні іммігрантів, а також перевірку справжності поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства. Якщо ж після видачі дозволу на імміграцію з'ясовується, що на перевірку були надані документи, які або були підроблені, або вже не були чинними чи буде встановлено, що в наданих на перевірку документах особа свідомо приховала або зазначила неправдиві відомості, вищенаведене є підставою для скасування дозволу на підставі ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ.
З огляду на матеріали справи, підставою для прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 21.11.2018 стало те, що рішенням УМВС України в Херсонській області від 02.10.2006 скасовано рішення УМВС України в Херсонській області від 02.10.2004 щодо видачі дружині позивача громадянці СРВ ОСОБА_8 посвідки на постійне проживання в Україні.
Водночас колегія суддів зазначає, що станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - на 24.01.2006 дійсність, чинність та законність відповідних документів, визначених статтею 9 Закону №2491-ІІІ працівниками ВГІРФО ГУ МВС України в Харківський області перевірялись.
Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про імміграцію" не було виявлено, у зв'язку з чим надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
При цьому на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію, посвідка на постійне проживання в Україні його дружини була чинною, позаяк була скасована рішенням УМВС України в Херсонській області тільки 02.10.2006.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги про те, що втрата чинності документа (в контексті розгляду цієї справи посвідки на постійне проживання в Україні дружини позивача) може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача, оскільки ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ чітко визначено, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є з'ясування того, що дозвіл надано на підставі документів, які вже є нечинними на день прийняття такого рішення. Оскільки посвідка на постійне проживання в Україні дружини позивача на день прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - 24.01.2006 була чинною та скасована пізніше, вказане не може бути підставою для перегляду раніше прийнятого законного рішення.
Так само безпідставним є посилання відповідача на те, що рішення про скасування дозволу на імміграцію дружині позивача не скасовано в судовому порядку та є чинним станом на теперішній час, оскільки правомірність підстав отримання дозволу на імміграцію позивачем слід оцінювати виходячи з тих документів, які надавалися на момент прийняття рішення про надання дозволу. При цьому рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 по справі № 820/7241/16, на яке посилається заявник апеляційної скарги, стверджуючи про нечинність посвідки на постійне проживання в Україні дружини позивача, набрало законної сили 24.07.2017, а тому правомірно не враховано судом першої інстанції.
До того ж 22.04.2016 ГУ ДМС України в Харківській області документовано посвідкою на постійне проживання позивача серії НОМЕР_1 , не зважаючи на те, що станом на день прийняття такого рішення уповноваженому органу вже було відомо про існування вказаних вище обставин недійсності посвідки на постійне проживання дружини позивача. Тобто, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу посвідки на постійне проживання, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу.
Таким чином, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що рішення УДМС України в Харківській області про скасування дозволу на імміграцію порушує права позивача на постійне проживання в Україні, його права і законні інтереси, як іноземця та батька, оскільки в подальшому змусить його виїхати з України та покинути свою родину і проживати окремо.
Також, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.
Такими наслідками, відповідно до ст. 13 Закону № 2491-ІІІ, є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Крім наведеного, колегія суддів зауважує, що згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням відповідача порушено права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що заява представниці позивача про відшкодування їй судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, є очевидно необгрунтованою, так як розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, колегія суддів зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дослідив докази, надані представницею позивача, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу та дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн пов'язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Водночас, у апеляційній скарзі заявник не наводить жодного аргументу щодо неспівмірності таких витрат. Відповідач лише зазначає, що розмір витрат є необґрунтованим та не співмірним. Вказані довіди є безпідставними, враховуючи той факт, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи в суді першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують
Крім того, до закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції представницею позивача подано заяву про стягнення на її користь витрат, пов'язаних з правничою допомогою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2400 грн.
Колегія суддів вважає, що заява про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, враховуючи вищенаведене нормативно-правове обгрунтування порядку розподілу судових витрат (ст. 134, 139 КАС України).
З огляду на матеріали справи, адвокаткою позивача ОСОБА_3 до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу додано копії договору про надання правничої допомоги № Д-90/18 від 09.08.2018, додаткової угоди № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 09.08.2018 року, акту № 2 виконаних робіт (надання послуг) від 09.08.2018 року, копію довідки про відкриття розрахункового рахунку адвоката, квитанцій про перерахунок коштів, звіту банку.
Відповідно до вказаних доказів, позивачем понесено витрати на правничу допомогу в сумі 2400 грн., з яких складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 2000 грн., представництво інтересів у судовому засіданні в сумі 400 грн.
Колегія суддів, вирішуючи питання розподілу витрат позивача на правничу допомогу, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, враховує складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
Так, відповідно до п. 11 ч.6 ст.12 КАС України справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є справами незначної складності.
Отже, враховуючи, що справа, в якій позивачу адвокаткою надано правничу допомогу, є справою незначної складності, колегія суддів вважає, що складання документів в цій справі, не потребує значного часу та такі послуги не є послугами значного обсягу, а тому заявлений розподіл вказаних витрат відповідає їх обсягу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді першої інстанції, не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року по справі № 520/11354/18 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 2400 (дві тисячи чотириста) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 06.06.2019.