05 червня 2019 року справа №200/13312/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Компанієць І.Д.
Сіваченка І.В.
за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.
за участю сторін по справі:
позивач: не з'явився
відповідач: Мусієнко Ю.О . (за довіреністю)
третя особа: Мусієнко Ю.О. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя Стойка В.В.) від 01 лютого 2019 року (повний текст рішення складено 01 лютого 2019 року) у справі №200/13312/18-а за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Державна судова адміністрація України про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно; зобов'язання здійснити сплату єдиного соціального внеску з нарахованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року позов задоволено, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно; зобов'язане Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити сплату єдиного соціального внеску з нарахованої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.02.2018 року, яка стала підставою для поновлення повноважень позивача на посаді судді Слов'янського міськрайонного суду, не вирішувалось питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Окрім того, період з 17.07.2012 року по 12.09.2018 року без відповідного судового рішення, яке набуло законної сили, не може вважатися вимушеним прогулом позивача. У вказаний період трудові відносини між позивачем із судовою установою були припинені. Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір, в постанові від 11.04.2018 року по справі №826/14440/15 (К/9901/3584/18) зазначив, що оскільки здійснення правосуддя на професійній основі регулюється винятково Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», на суддю як на особу публічного права із особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
В апеляційній скарзі третя особа просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги третя особа посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам відповідача. Окрім того, третя особа посилається також на положення Бюджетного кодексу України, за приписами яких розпорядники бюджетних коштів провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Позивач надіслав на адресу суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги в якому просив розгляд справи проводити за його відсутністю.
Відповідач, у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлен про дату, час і місце судового засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, відзив на скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Указом Президента України від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 позивача було призначено на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. 14.12.2004 року позивачем прийнято присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 14.04.2010 року позивач обраний на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області безстроково.
29.05.2012 року Вища Рада Юстиції прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.
05.07.2012 року Верховна Рада України прийняла постанову № 5126-У1 про звільнення позивача з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 04.09.2012 року відмовлено у задоволенні позову до Верховної Ради України про визнання постанови від 05.07.2012 року № 5126-У1 незаконною.
Не погодившись із зазначеним рішенням Вищого адміністративного суду України від 04.09.2012 року, у лютому 2013 року позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України.
З огляду на схожість заяви позивача з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.
19.01.2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою позивача № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
У травні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 04.09.2012 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду України від 07.08.2017 року заяву позивача задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 04.09.2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Дані обставини були встановлені судом в рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01.02.2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) та відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01.02.2018 року №800/341/17 (П/9901/18/18), позов до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною - задоволено частково, визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 05.07.2012 року № 5126-УІ "Про звільнення судді".
12.09.2018 року наказом Голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 12-к скасовано наказ від 13.07.2012 року № 13-к про відрахування позивача 13.07.2012р. зі штату Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги; наказано вважати позивача таким, що приступив до виконання обов'язків судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з 13.09.2018 року; продовжено виплачувати позивачеві раніше встановлену щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу як такому, що має стаж роботи станом на 16.07.2012 року - 28 років 07 місяців 06 днів; наказано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області здійснити виплату позивачеві середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.07.2012 року.
Підставами для винесення зазначеного наказу голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12.09.2018 року № 12-к, слугувала заява позивача, рішення Верховного Суду України від 01.02.2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) та рішення Європейського суду з прав людини №15073/13 від 19.01.2017 року.
Надалі позивач приступив до виконання обов'язків судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області та отримував заробітну плату згідно штатного розкладу, проте заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 17.07.2012 року по 12.09.2018 року позивачу не нарахували та не виплатили.
Відповідач листом від 22.10.2018р. № 05-1467/18 повідомив позивача про те, що відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У Рішенні Верховного суду від 01.02.2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) судом не вирішено питання стосовно виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області наразі не має правових підстав для вирішення питання щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із звільненням з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. Крім того, зазначений час з 17.07.2012 року по 12.09.2018 року без відповідного судового рішення, яке набуло законної сили, не може вважатися вимушеним прогулом.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
В якості правової підстави для виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.07.2012 року по 12.09.2018 року позивач посилається на положення ст.10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та наказ голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12.09.2018 року № 12-к .
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).
Відповідно до ст. 2 Закону № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.
Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст. 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6, статтю 8 Конвенції при розгляді справи позивача.
Враховуючи встановлені Європейським судом з прав людини порушення вимог ст. 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача, рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01.02.2018 року № 800/341/17 визнано протиправною та скасовано постанову ВРУ № 5126-VІ, якою позивача звільнено з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги.
Наказом Голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 12-к від 12.09.2018 року прийнято рішення щодо здійснення відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області позивачеві виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.07.2012 року. Наведений наказ є чинним.
В матеріалах справи відсутні докази, що засвідчують виплату позивачеві середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.07.2012 року, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи, що правовою підставою для стягнення з відповідача заробітної плати позивачем визначено ст.10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та наказ голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12.09.2018 року №12-к, посилання відповідача та третьої особи на постанову Верховного суду від 01.02.2018 року №800/341/17 (П/9901/18/18), колегією суддів не прийнято до уваги.
Згідно частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України також у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
За таких обставин, посилання третьої особи на відсутність бюджетних асигнувань, колегією суддів не прийнято до уваги.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року у справі №200/13312/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року у справі №200/13312/18-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 05 червня 2019 року.
Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 06 червня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 05 червня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко