ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
06 червня 2019 року №826/11113/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особаДержавна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
про зобов'язання вчинити дії ,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 22869069), третя особа: Державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27, код ЄДРПОУ 41220556) про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з дати його звільнення, починаючи з 30.09.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час звільнення мав право на пенсію за вислугу років по пільговому обрахуванню стажу. Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є невмотивованим та незаконним, оскільки не враховує приписи Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393. Також зазначив, що відповідачем повністю проігноровано висновки суддів викладені в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2018 року по справі № 761/29252/17, яке залишене в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 року.
Ухвалою суду від 23.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" необхідні календарні роки. Пільгове обчислення вислуги років позивача має значення при визначенні відсотку розміру пенсії від грошового забезпечення.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи наказом ДПтС України № 243/ОС-16 від 30.09.2016 року позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв'язку із скороченням штатів відповідно до п.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 01 місяць 15 днів, у пільговому обчисленні - 25 років 09 місяців 29 днів.
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної пенітенціарна служба України, Головного управління пенсійного фонду України у місті Києві в якому просив: визнати неправомірними дії ДПС України щодо відмови у підготовці та поданні до пенсійного органу документів для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах; зобов'язати ДПС України підготувати та направити до ГУ ПФУ у місті Києві документи для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1; зобов'язати ГУ ПФУ у місті Києві призначити пенсію за вислугу років на пільгових умовах з моменту звернення, а саме з 20.03.2017 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року в справі № 761/29252/17, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Державної пенітенціарної служби України щодо відмови у підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах. Зобов'язано Державну пенітенціарну службу України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві документи на ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1. В решті позовних вимог відмовлено.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом №22651/03 від 19.06.2018 року, за наслідками отриманих документів про призначення пенсії відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років з тих підстав, що відповідно до до пункту «а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 06.02.2017 року), особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 01 місяць 15 днів, у пільговому обчисленні - 25 років 09 місяців 29 днів.
Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує законні права та охоронювані інтереси, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2712-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частинами 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ст. 1-1 цього Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, виключно на умовах зазначеного Закону здійснюється призначення пенсій особам, на яких поширюється дія вказаного Закону.
Відповідно до п. пункту «а» ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону (в редакції Законів України від 08.07.2011 р. N 3668-VI та від 02.07.2015 р. № 580-VIII) пенсія за вислугу років призначається:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 цього Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Таким чином, законодавча норма, яка визначає умови призначення пенсії за вислугу років, чітко регламентує питання необхідної тривалості вислуги років і при цьому підкреслює яка саме вислуга років враховується для визначення права на призначення такого виду пенсії.
При цьому чіткого визначення в національному законодавстві поняття "календарний рік" не має, однак колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у своєму рішенні визначила, що календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 аби 366 (у високосному році) календарних днів.
Закон не передбачає для цілей вирішення питання про призначення пенсії донарахування до календарної (базової) вислуги інших та періодів та строків служби, ніж зазначено вище.
На правильність такого застосування норм Закону щодо запровадження саме календарного обчислення, вказує і намір законодавцята суб'єкта законодавчої ініціативи (КМ України), викладений у пояснювальній записці (розміщена у вільному доступі на сайті ВР України) до законопроекту № 7455 від 13.12.2010, який надалі був прийнятий як Закон, який встановив вищезгадане правове регулювання.
На правильність такого застосування вищезгаданих норм вказує і правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах 22 листопада 2018 року у справі №161/4876/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17.
Враховуючи те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд приходить до висновку, що в контексті спірних відносин та за обставин даної справи, для призначення пенсії позивач повинен був мати станом на 30.09.2016 року вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має вислугу 20 повних календарних років 01 місяць 15 днів, що відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не дає йому права на призначення пенсії за вислугою років.
Пільгове донарахування стажу відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та вищезгаданої постанови КМ України можливе, але є похідним від наявності базової календарної вислуги, у даному випадку - не менше 22 календарних роки та 6 місяців.
Що стосується посилання позивача на вищезгадану постанову Шевченківського районного суду м. Києва, слід зазначити, що вказана справа стосується оскарження дій ДПС України щодо відмови у підготовці та поданні до пенсійного органу документів для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах. Призначення пенсії здійснюється саме ГУ ПФУ в м. Києві на підставі наявних матеріалів. При цьому, щодо зазначеного судового рішення, слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду, чим і керується суд у даній справі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача з боку відповідача, за висновком суду відповідач діяв правомірно, відмовляючи у призначенні пенсії за вищевказаних обставин, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 242, 243, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа