06 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/981/19
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2018 №1278 "Про результати службового розслідування по факту нестачі майна та матеріально-тезнічних засобів під час прийому та передачі посади командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 " щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності у розмірі 12 558,80 грн;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2019 №270 "Про відшкодування завданих державі збитків старшим лейтенантом ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повернути позивачу кошти стягнуті з нього на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2019 №270.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що .
Ухвалою судді від 09.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачам 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
У встановлений ухвалою про відкриття провадження строк, відповідачі подали відзиви на позов, в якому просили відмовити позивачу у задоволенні позову. Зокрема, відповідач-2 зазначив, що отримавши матеріали про заподіяння позивачем матеріальної шкоди у не мав можливості прийняти інше рішення, аніж видати наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, оскільки п.29 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України містить імперативний обов'язок щодо вчинення саме таких дій у разі надходження матеріалів про заподіяння шкоди. В свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 вказала, нею були дотримані вимоги, передбачені ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - службове розслідування, результатом якого стало прийняття оскаржуваного наказу було проведено у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент проведення службового розслідування, в межах наданих командиру Військової частини НОМЕР_1 повноважень, обґрунтовано (тобто з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення - обставин встановлених незалежною аудиторською перевіркою), неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності, пропорційно, своєчасно (протягом строку, встановленого нормами наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95. Крім того, службовим розслідуванням були встановлені всі необхідні елементи для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, а саме заподіяння прямої шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок та вина.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2018 №1965, на підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 16.11.2018 №1050 у Військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування по факту нестачі майна та матеріально-технічних засобів під час прийому та передачі посади командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 . На підставі рапортів від 28.11.2018 та від 12.12.2018 термін службового розслідування продовжувався (накази від 28.11.2018 №2025 та від 13.12.2018 №2151).
За результатами службового розслідування було складено Акт від 24.12.2018, з якого вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.05.2015 по 30.08.2016 на посаді начальника зв'язку - командира взводу зв'язку танкового батальйону. При здачі посади начальника зв'язку - командира взводу зв'язку танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переведенням на нове місце служби до Військової частини НОМЕР_2 , він передав БМП-1КМ №637 капітану ОСОБА_3 , заступнику начальника штабу танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно пояснень ОСОБА_3 було встановлено, що перебуваючи на посаді заступника начальника штабу 1 танкового батальйону, у серпні 2016 року йому було поставлено завдання командиром 1 танкового батальйону підполковником ОСОБА_4 прийняти взвод зв'язку 1 танкового батальйону у старшого лейтенанта ОСОБА_1 . Під час прийому передачі посади командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону майором ОСОБА_3 було виявлено нестачу ЗІП БМП-1КШ №Ц07РТ6520 (№637) та встановлено технічно несправний стан даної одиниці техніки, про що було складено акт технічного стану. По факту нестачі ЗІП було подано рапорт на проведення службового розслідування. У подальшому старший лейтенант ОСОБА_1 отримав завдання щодо пошуку та відновлення майна взводу, а ОСОБА_3 , було доручено убути в район виконання завдань 1 танкового батальйону. Таким чином ОСОБА_3 справи та посаду командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону не прийняв. Актів прийому-передачі взводу зв'язку 1 танкового батальйону складено не було.
По факту нестачі майна та матеріально-технічних засобів під час прийому передачі посади начальником зв'язку - командиром взводу зв'язку першого танкового батальйону старшим лейтенантом ОСОБА_2 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2018 №440 було призначено комісію щодо проведення службового розслідування. Вказане розслідування проведено не було.
Згідно Акту від 24.12.2018, службовим розслідуванням встановлено, що виріб БМП-1КШ об.774 №Ц07РТ6520 згідно акту технічного стану від 12.06.2015 №254/191 прийняв лейтенант ОСОБА_1 . Виріб був технічно справним, до використання за призначенням готовий, блоки, вузли та агрегати в наявності. АКБ, шоломофони та брезент були в наявності. Станом на 16.03.2018 на БМП-1КШ об.774 №Ц07РТ6520 ЗІП та приладдя згідно "774-ЗИ-2 комплектувальної відомості запасних частин та приладдя" відсутні.
Враховуючи наведене, в Акті зроблено висновок, що розслідуванням не встановлено місцезнаходження майна, переданого під звіт згідно акту технічного стану від 12.06.2015 №254/191 БМП-1КШ об.774 №Ц07РТ6520 ОСОБА_1 .
Так, на підставі зазначеного вище висновку прийнято оскаржуваний наказ від 24.12.2018 №1278 "Про результати службового розслідування по факту нестачі майна та матеріально-тезнічних засобів під час прийому та передачі посади командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону Військової частини НОМЕР_1 ".
В подальшому, матеріали службового розслідування та наказу про результати службового розслідування направлені до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2019 №270 "Про відшкодування завданих державі збитків старшим лейтенантом ОСОБА_1 ", позивача згідно Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95 притягнуто до матеріальної відповідальності у розмірі 12 558,80 грн.
Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст.11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).
Згідно із ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно абз.1 п.2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Відповідно до п.17 Розділу IV Положення Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).
Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, вирішення питання щодо необхідності проведення (складання) службового розслідування та можливості завершення службового розслідування належить до виключної компетенції особи (суб'єкта), яка його проводить, та командира Військової частини НОМЕР_1 . Інструкція не містить вичерпного переліку підстав для призначення службового розслідування. Навпаки, у випадку необхідності командир військової частини має право призначити службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини військовослужбовця.
Суд констатує, що службове розслідування з метою з'ясування причин і умов втрати військового майна проведено в строк, визначений у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95.
Аналізуючи висновки викладені в Акті службового розслідування та перевіряючи їх на відповідність п.3 та п.19 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95 суд зазначає наступне.
Так, службовим розслідуванням встановлено всі необхідні елементи для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а саме:
- заподіяння прямої дійсної шкоди в особі військової частини НОМЕР_1 - недостача майна, переданого під звіт, що позивачем не заперечується, (саме останній є матеріально-відповідальною особою за його втрату, оскільки на позивача покладено обов'язок берегти державне майно, яке ним отримане та яким він користується) зокрема, втрата опори антени - 2шт., габаритів ГСТ-62- 2 шт., ТНПО - 170А - 2 шт., кришку баку люка на двері десантного відділу, ТВНЕ - 1ПА №4737 Е18 (вартість втраченого майна згідно довідки-розрахунку а.с.33);
- протиправна поведінка у формі невиконання службових обов'язків, визначених ст.11 та ст.16 ч.1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV тощо;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди - порушення вказаних вище норм призвело до заподіяння прямої дійсної шкоди державі в особі Військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, посилання позивача на не встановлення факту вини у втраті майна та розмір заподіяної шкоди на увагу не заслуговують. При цьому, не заслуговує на увагу той факт, що при звільненні до позивача були відсутні будь-які вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди та було підписано обхідний лист, оскільки наведене жодним чином не спростовує факту передачі під звіт позивачу втраченого майна, а матеріали справи містять пояснення ОСОБА_3 , згідно яких останній вказує на відсутність повного комплекту ЗІПу.
Щодо невстановлення часу втрати майна, суд вказує, що підставою для проведення розслідування слугував рапорт старшого лейтенант ОСОБА_2 від 16.11.2018 №1050, який, приймаючи майно та справи командира взводу зв'язку танкового батальйону, виявив факт нестачі майна.
Так, дійсно за дворічний період з моменту здачі позивачем посади некомплектність БМП службовим розслідуванням не встановлена та не зафіксована, втім наведене не свідчить про розукомплектування зазначеної бойової машини після здачі позивачем посади, оскільки матеріалами службового розслідування встановлено, що під час прийому передачі посади командира взводу зв'язку 1 танкового батальйону майором ОСОБА_3 було виявлено нестачу ЗІП БМП-1КШ №Ц07РТ6520 (№637) та встановлено технічно несправний стан даної одиниці техніки, про що було складено акт технічного стану.
Тобто, на момент здачі посади позивачем, вказана обставина була зафіксована.
Відповідно посилання позивача на те, що відповідач-1 не зібрав всі докази в ході службового розслідування, а саме, не опитав відповідальних посадових осіб служби бронетехніки та водії механіки про технічний стан БМП-1 КШ об.774 №Ц07РТ6520 за вказаний період, не залучив пояснення осіб, які б свідчили про умови зберігання (охорона, періодичність перевірки, наявність опечатаного та недоступного для стороннього проникнення сховища) вказаного БМП, та не долучені до матеріалів справи акт технічної перевірки, рапорт про проведення службового розслідування та матеріали службового розслідування, на які посилається майор ОСОБА_3 у своєму поясненні, на увагу не заслуговують.
Щодо строків притягнення до матеріальної відповідальності, суд зазначає, що відповідно до п.5 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України №243/95-ВР від 23.06.1995, час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
В даному випадку суд зазначає, що початком перебігу строку, протягом якого винного військовослужбовця може бути притягнуто до відповідальності, слід вважати сплив терміну для винесення наказу про притягнення до матеріальної відповідальності. Позивачем не доведено, що оскаржуваний наказ від 06.02.2019 №270 прийнято з порушенням строків для його прийняття, а тому такі посилання суд до уваги не приймає.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.1 та ч.2 ст.55 Конституції України, ст.2 та ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 07.02.2017 у справі №800/45/16 та підтримано Верховним Судом у постанові від 11.05.2018 у справі №766/7172/17.
Враховуючи викладені норми, слід за необхідне наголосити, що порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності у розумінні норм Порядку забезпечує дотримання прав щодо участі у прийнятті командиром відповідного рішення як для військовослужбовців, які проходять службу у військовій частині, якій було завдано матеріальної шкоди, так і для військовослужбовців, яких до прийняття рішення про відшкодування заподіяної шкоди було переведено на нове місце служби.
Тобто, матеріали розслідування відповідно до п.29 Положення мають бути передані або командиру військової частини, якій було завдано матеріальну шкоду (у випадку якщо військовослужбовець не змінював місце служби) або командиру (начальник) військової частини за новим місцем служби. При цьому, незалежно від місця служби військовослужбовця, командир військової частини, якому передано матеріали розслідування, повинен вирішити питання притягнення до матеріальної відповідальності з дотриманням прав військовослужбовця та в порядку, встановленому, зокрема, у пунктах 22-24 Положення (права знайомитися з матеріалами, подавати свої заперечення та клопотання, оскаржувати рішення, з обов'язковим проведенням співбесіди тощо).
Суд звертає увагу, що оскаржуваним п.6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2018 №1278, позивача не було притягнуто до матеріальної відповідальності, а лише направлено копії матеріалів службового розслідування та наказу про результати службового розслідування до нового місця служби позивача для прийняття рішення щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи або законні інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, аналізуючи дії командування Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2018 №1278, можна зазначити, що Військовою частиною НОМЕР_1 були дотримані вимоги, передбачені ч.2 ст.2 КАС України, а саме - службове розслідування, результатом якого стало прийняття оскаржуваного наказу було проведено у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент проведення службового розслідування, в межах наданих командиру Військової частини НОМЕР_1 повноважень, обґрунтовано (тобто з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення - обставин встановлених незалежною аудиторською перевіркою), неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності, пропорційно, своєчасно (протягом строку, встановленого нормами наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95).
Підставами для визнання наказу протиправними є недостовірні відомості чи застосування невластивих заходів впливу, які не належать до компетенції командира військової частини, що не було доведено позивачем в нашому випадку.
Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд не знаходить підстав для скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2018 №1278.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2019 №270 "Про відшкодування завданих державі збитків старшим лейтенантом ОСОБА_1 ", суд зазначає наступне.
Так, згідно п.29 Розділу IV Положення, якщо військовослужбовця переведено на нове місце служби до прийняття рішення про відшкодування заподіяної ним шкоди, то матеріали розслідування, дізнання, рішення органів попереднього слідства та суду або витяг з акта ревізії, перевірки, інвентаризації надсилаються у п'ятиденний термін після закінчення розслідування, ревізії, перевірки чи інвентаризації на нове місце служби винного для притягнення його до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) військової частини за новим місцем служби винної особи зобов'язаний у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до матеріальної відповідальності.
Отже, норми п.29 Положення не передбачають можливості чи права командира за новим місцем служби військовослужбовця проводити тих чи інших розслідувань, перевірки тих чи інших фактів, законності прийнятого командиром (начальником) за попереднім місцем служби військовослужбовця про притягнення даного військовослужбовця до матеріальної відповідальності. Натомість, п.29 Положення встановлює імперативний обов'язок командира (начальника) військової частини за новим місцем служби винної особи у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до матеріальної відповідальності.
А отже, Військова частина НОМЕР_2 в даному випадку, діяла в рамках законодавства та його дії є похідними від дій Військової частини НОМЕР_1 . Оскільки протиправності дій при винесенні оскаржуваного наказу Військової частини НОМЕР_1 судом не встановлено, відповідно наказ від 06.02.2019 №270 також скасуванню не підлягає.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що відповідачами повністю доведено правомірність прийнятих рішень, а тому позов ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач - ОСОБА_1 (с. Старичі, Яворівський район, Львівська область, 81052, код НОМЕР_3 ).
Відповідач-1 - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Відповідач-2 - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне рішення суду складено 06.06.2019.
Суддя Л.О. Житняк