06 червня 2019 року справа № 580/1166/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення коштів,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якому просить:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.06.2015 по 04.06.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в разі звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.06.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2018 по 03.04.2019.
Ухвалою суду від 08.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період, що призвело до неотримання позивачем вказаних коштів. Позивач з посиланням на практику Європейського суду з прав людини стверджує, що відповідач порушив принцип належного урядування та позбавив позивача права на отримання цих коштів. Крім того, відповідач не в повній мірі виплатив позивачу грошову допомогу в разі звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.06.2018. У зв'язку з вищевикладеними обставинами та наявністю заборгованості відповідача перед позивачем з грошового забезпечення та допомоги при звільненні, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 03.04.2019.
Відповідач позов не визнав, проти його задоволення заперечив, надіслав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась. Крім того, відповідно до листа директора Департаменту фінансів МО України від 26.03.2018 №248/1485 можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Крім того наголошував, що розрахунок індексації, здійснений позивачем у позові, не вірний, оскільки у період з березня 2018 року до грудня 2018 року відбулося підвищення розмірів посадових окладів всіх категорій службовців. Також вказав, що при розрахунку строку проходження військової служби позивачем своєчасно не було подано до відповідача достовірних відомостей про попереднє проходження ним служби в органах МВС України та доказів не отримання за попереднім місцем служби грошової допомоги в разі звільнення з військової служби. Щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2018 по 03.04.2019, то відповідач вказав, що Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не поширюється, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом на посаді старшини роти Військової служби правопорядку Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву та Київській обл.).
Наказом начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 04.06.2018 №6-РС позивача звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Позивач звертався до відповідача із заявами, в яких просив нарахувати та виплатити йому грошову допомогу в разі звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.06.2018 з врахуванням попереднього строку проходження ним військової служби, однак на вказані заяви отримав відмови.
Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд враховує, що ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд врахував, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
З відзиву на позов суд встановив, що єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стало неналежне фінансування відповідача. Зокрема, у відзиві відповідач посилається на листи Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 04.07.2017 №220/5140, від 08.08.2017 №78/0/66-17, відповідно до яких індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати.
Однак, відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, який підлягає врахуванню судом.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
Крім того, суд зазначає, що згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, внаслідок чого змінилося грошове забезпечення всіх категорій службовців.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у місяці, в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення споживчих цін приймається за 1 або 100%. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів.
Тому за період з березня 2018 року по вересень 2018 року нарахування позивачу індексації не відбулося правомірно.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.06.2015 по 04.06.2018.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в разі звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.06.2018, то суд зазначає наступне.
Як встановлено судом із матеріалів справи, позивачу станом на 20.06.2018 була нарахована грошова допомога у разі звільнення з військової служби в розмірі 13498 грн. 17коп. за період проходження ним служби за контрактом у Збройних силах України та без врахування вислуги років на день звільнення ОСОБА_1 з УМВС України в Черкаській області (календарна - 08 років, 02 місяці, 19 днів; пільгова - 09 років, 05 місяців, 15 днів).
Відповідно до абз. 6 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Також п. 38.4 наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 визначено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом встановлено, що наказом УМВС України в Черкаській області від 21.06.2011 №148 о/с позивача звільнено зі служби в запас за власним бажанням. Вислуга на день звільнення позивача складає: календарна - 08 років, 02 місяці, 19 днів; пільгова - 09 років, 05 місяців, 15 днів.
Відповідно до вимог абз. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції станом на час звільнення його з попереднього місця служби (21.06.2011) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно п. 10 постанови КМУ від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей» (в редакції станом на час звільнення його з попереднього місця служби (21.06.2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що станом на день звільнення позивача з УМВС України в Черкаській області (21.06.2011) позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з органів МВС, тому суд вважає, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05.06.2018 по 03.04.2019, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.
Однак, зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За вимогами статті 117 Кодексу Законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Крім того, важливо зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України. Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.
У зв'язку із вищевикладеними обставинами суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не поширюється, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з цим, відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Оскільки станом на час розгляду справи індексація грошового забезпечення за період з 05.06.2015 по 04.06.2018 ще не нарахована відповідачем позивачу, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 194, 229, 242, 243, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.06.2015 по 04.06.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гайдаш