06 червня 2019 року м.Чернігів Справа № 620/867/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соломко І.І., розглянувши адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної ради у м. Чернігові про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Чернігівського окружного адміністративного суду, в якій просить:
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернгові ради виплачувати ОСОБА_1 щорічно кошти на оздоровлення в розімрі п'яти мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається на момент виплати;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернгові ради здійснити виплату ОСОБА_1 коштів за три роки, а саме за 2016, 2017 та 2018 роки, відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч вимог Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" недоплатив йому щорічну допомогу на оздоровлення, а саме в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Ухвалою суду від 08.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
24.04.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 8058/19), в якому зазначає, що відповідачем відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу нараховано та виплачено щорічну допомогу на оздоровлення, як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду II групи, у 2016, 2017 та 2018 роках у розмірі 120,00 грн., а відтак дії Управління щодо нарахування та виплати допомоги у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562, повністю відповідають вимогам чинного законодавства і є правомірними. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є особою, яка постарждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, І категорії та має ІІ групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.05.2001, на підставі чого звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради із заявою, в якій просив виплати щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається на момент виплати.
19.03.2019 листом за № 05-07/4527 відповідач повідомив позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення постраждалим внаслідок Чорнобільської катастрофи І категорії ІІ групи інвалідності передбачена в розмірі 120,00 грн.
Не погодившись із вказаною позицією Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 № 562.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.48 Закону № 796-ХІІ у редакції від 09.07.2007 було закріплено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Далі, Законом України від 28.12.2007 № 107-V були внесені зміни, зокрема до ст.48 Закону № 796-ХІІ, та викладено зазначену законодавчу норму у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону від 28.12.2007 № 107-V про внесення таких змін до редакції ст.48 Закону № 796-ХІІ - визнано неконституційними, та зазначено, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в попередній редакції, тобто від 09.07.2007, відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав чотири мінімальні заробітні плати.
Згідно зі ст.48 Закону № 796-XII у редакції, чинній після визнання зазначеним рішенням КСУ неконституційними змін, внесених Законом України від 28.12.2007 № 107-V, щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII були внесені зміни, зокрема до ст.48 Закону № 796-ХІІ, та вказану статтю викладено у такій редакції: «Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.»
Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» передбачено, що він у зазначеній частині набирає чинності з 01.01.2015.
Таким чином, починаючи з 01.01.2015 ст.48 Закону № 796-ХІІ не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.
При цьому, розмір виплат щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562, відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги, який для учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії становить 120,00 грн., що і було виплачено позивачу за 2016, 2017, 2018 рік, що підтверджується рішеннями про призначення компенсації від 14.06.2016, від 30.01.2017 та від 26.06.2018, копії яких містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Крім того, у рішенні від 02.03.1999 № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.
Окрім викладеного, при розв'язанні спірних правовідносин також враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи. Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для задоволення даного позову, оскільки, дії відповідача щодо нарахування та виплати допомоги в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562, повністю відповідають вимогам чинного законодавства і є правомірними.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення складено 06.06.2019.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної ради у м. Чернігові (вул. Шевченка, 44, м. Чернігів, 14035, код ЄДРПОУ 03196191).
Суддя І.І. Соломко