05 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1441/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії за червень та серпень 2018 року, зобов'язання здійснити виплату пенсії за червень та серпень 2018 року у сумі 9 321, 32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 23.12.2014 року перебуває на обліку у Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішеннями комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 24.05.2018 та від 03.07.2018, позивачу двічі було припинено соціальні виплати, у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи, з підстав не підтвердження факту проживання на території України.
Рішеннями комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 31.05.2018 та від 19.07.2018, виплата пенсії позивачу поновлювалася з 01.07.2018 та 01.09.2018 відповідно.
При цьому, позивачу залишилася не виплаченою пенсія за червень та серпень 2018 року.
Позивач вважає припинення виплати пенсії протиправним, у з в'язку із чим просить суд визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за червень та серпень 2018 року та зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити виплату пенсії за червень та серпень 2018 року у сумі 9 321, 32 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на позовну заяву від 13.05.2019 представник відповідача зазначив, що виплата пенсії за період червень та серпень 2018 року буде проведена після встановлення порядку проведення таких виплат Кабінетом Міністрів України, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Враховуючи вимоги статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримую пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
З 23.12.2014 перебуває на обліку у Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та отримую пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058-IV.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №20 від 24.05.2018, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.06.2018, у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Відповідно до поданої позивачем 25.05.2018 заяви про поновлення виплати пенсії, виплата пенсії згідно рішення комісії від 31.05.2018 №25 поновлена з 01.07.2018 та проведена виплата пенсії за липень місяць в сумі 4 660, 66 грн.
Згідно витягу рішення Комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №25 від 03.07.2018 року виплата пенсії припинена з 01.08.2018.
Згідно поданої заяви від 19.07.2018 на поновлення виплати пенсії та витягу з рішення Комісії №27 від 19.07.2018 виплата пенсії поновлена з 01.09.2018 року та проведена додатковими відомостями у сумі 4 660, 66 грн. за вересень місяць.
Позивач звертався до відповідача з заявою щодо виплати заборгованості по виплаті пенсії за червень 2018 року та липень 2018 року, проте відповідач листом від 11.03.2019 №102/С-02 надав відповідь у якій вказав, що виплату пенсії за відповідні періоди буде проведено на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії позивачу була припинена з 01.06.2018 та з 01.08.2018, згідно рішень Комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 24.05.2018 №20 та від 03.07.2018 №25, у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Таким чином, виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом №1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018 та з 01.08.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа №235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа №234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону №1058-IV, оскільки з 01.06.2018 та з 01.08.2018 позивачу було припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що рішеннями Комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 31.05.2018 №21 та від 19.07.2018 №27 виплата пенсії позивачу поновлена з 01.07.2018 та 01.09.2018 відповідно.
При цьому, виплата пенсії за червень 2018 року та серпень 2018 року відповідачем позивачу не проведена.
Проте, враховуючи те, що позивачу було призупинено лише виплату пенсії, а її нарахування здійснювалось то, відповідно відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 пенсію за червень 2018 року та серпень 2018 року, а тому доводи відповідача про те, що виплата пенсії буде проведена на умовах окремого порядку, який має бути визначено Кабінетом Міністрів України, суд вважає необґрунтованими, а бездіяльність у проведенні такої виплати протиправною.
У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за червень та серпень 2018 року та зобов'язання Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за червень 2018 року та серпень 2018 року у сумі 9 321, 32 грн.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком. Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768, 40 грн., тому зважаючи на задоволення позову повністю, на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в розмірі 768, 40 грн.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за червень 2018 року та серпень 2018 року.
Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за червень 2018 року та серпень 2018 року у сумі 9 321, 32 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області, код ЄДРПОУ 40370530, адреса: 43005, м. Луцьк, пр-т. Грушевського, 1.
Суддя Ю.Ю. Сорока