04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 908/158/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Траст" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича,
представник позивача - не з'явився,
відповідач - фізична особа-підприємець Долинний Руслан Анатолійович,
представник відповідача - Долинний Р.А . (паспорт НОМЕР_1 ); Гусак А.М ., адвокат (договір від 22.03.2019 № 22/03, ордер від 05.04.2019 № 432822, свідоцтво від 27.11.2008 № 3518),
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Долинного Руслана Анатолійовича
на рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 (головуючий суддя Дроздова С.С.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 (головуючий Дармін М.О., судді: Іванов О.Г. і Антонік С.Г.)
у справі № 908/158/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Траст" (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича (далі - Уповноважена особа)
до фізичної особи-підприємця Долинного Руслана Анатолійовича (далі - Підприємець)
про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Банк звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Підприємця про визнання недійсним договору доручення від 16.06.2016 (далі - Договір) та застосування наслідків його недійсності у вигляді стягнення з Підприємця на користь Банку грошових коштів у сумі 743 902,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами службового розслідування обставин укладення Договору було встановлено його невідповідність нормам чинного законодавства України, оскільки він вчинений без наміру створення правових наслідків.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним Договір доручення та застосовано наслідки недійсності Договору шляхом стягнення з Підприємця на користь Банку грошових коштів у сумі 743 902,00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, а відтак підлягає визнанню недійсним на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 скасовано в частині визнання недійсним Договору та в скасованій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині. У решті рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що нікчемність Договору прямо встановлено спеціальним законом, а тому визнання його недійсним не вимагається. У решті суд апеляційної інстанції погодився з доводами, викладеними у рішенні суду першої інстанції.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга (з врахуванням додаткових пояснень) обґрунтована тим, що:
- судами проігнорована позиція Підприємця щодо незаконності наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2017 № 143-ЛТ, чим порушено принцип змагальності господарського судочинства;
- твердження про нікчемність правочину є безпідставним та таким, що не відповідають вимогам Закону, оскільки Договір містить усі істотні умови і був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним;
- на практиці Договір є договором з лідогенерації, що передбачає надання Підприємцем послуг з трансформації придбаного ним інтернет-трафіку в клієнтів, зацікавлених у придбанні банківських продуктів;
- підписання актів, які є первинними документами в розумінні абзацу одинадцятого статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та здійснення оплати по них також свідчить і про: наявність ділової мети Банку та Підприємця; реальність і фактичність здійснення господарської операції сторонами Договору.
Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Підприємця та його представника, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.06.2016 Банком (Довіритель) та Підприємцем (Повірений) був укладений Договір.
Відповідно до розділу 1 Договору його предметом є виконання Повіреним доручення Довірителя щодо залучення фізичних осіб (Клієнти) для отримання кредитів у Банку. Результатом наданих Повіреним послуг, відповідно до Договору, є надання Банком кредитів Клієнтам.
Довіритель у межах Договору доручає Повіреному здійснювати такі дії:
- надавати Клієнту консультаційні послуги щодо умов оформлення та отримання ним кредиту в Банку;
- надавати Клієнту консультації щодо заповнення заяви-анкети та інших необхідних документів для отримання ним кредиту в Банку;
- передавати Довірителю заяву-анкету Клієнта форми, встановленої Довірителем, що містить інформацію про персональні данні Клієнта та інші необхідні документи для отримання Клієнтом кредиту в Банку, які є підставою для визначення Банком можливості надання кредиту такому Клієнту;
- розповсюджувати інформаційні матеріали Довірителя.
Основна мета Договору - це збільшення Довірителем обсягів та можливостей надання банківських послуг фізичним особам у вигляді їх кредитування на споживчі цілі, з використанням діючих програм Довірителя та надання інших послуг через мережу власних відділень Довірителя.
Повірений діє від імені Довірителя на підставі цього договору. Повірений самостійно визначає відповідальних осіб, які діють від його імені на виконання цього договору, надає їм відповідні повноваження та несе відповідальність за їх дії.
Сторони Договору самостійно визначають відповідальних осіб, які безпосередньо узгоджують, організовують, супроводжують, забезпечують права та контролюють виконання взаємних обов'язків сторін Договору, надають їм відповідні повноваження та несуть відповідальність за їх дії.
Довіритель сплачує Повіреному комісійну винагороду за надані ним послуги згідно з пунктом 1.2 Договору за звітний період (календарний місяць), розмір якої визначається відповідно до умов розділу 3 та додатку № 3 до Договору, який є його невід'ємною частиною.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє протягом 1 (одного) року.
Відповідно до пункту 7.2 Договору якщо до моменту закінчення строку дії цього договору будь-яка із сторін не отримала письмового повідомлення іншої сторони про бажання припинити дію Договору і сторони продовжують виконувати його умови, то цей договір вважається продовженим на термін, зазначений в пункті 7.1 Договору. При цьому допускається неодноразове продовження його дії.
19.08.2016 Банком та Підприємцем була укладена додаткова угода № 1 до Договору.
30.09.2016 в.о. голови Правління Кошеленко К.В. та Підприємцем підписано акт № 1 про надання та отримання послуг за період з 16.06.2016 по 30.06.2016, яким нарахована сума компенсаційної винагороди за звітній період 5 805,20 грн.
Відповідно до звіту про виконання доручень № 1 за період з 16.06.2016 по 30.06.2016 винагорода Підприємця становить 5 805,20 грн.
30.09.2016 в.о. голови Правління Кошеленко К.В. та Підприємцем підписано акт № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, яким нарахована сума компенсаційної винагороди за звітній період 8 096,80 грн.
Згідно із звітом про виконання доручень № 2 за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 винагорода Підприємця становить 8 096,80 грн.
28.10.2016 в.о. голови Правління Кошеленко К.В. та Підприємцем підписано акт № 1 про надання та отримання послуг за період з 01.08.2016 по 31.08.2016, яким нарахована сума компенсаційної винагороди за звітній період 230 000,00 грн.
14.11.2016 в.о. голови Правління Кошеленко К.В. та Підприємцем підписано акт № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.09.2016 по 30.09.2016, яким нарахована сума компенсаційної винагороди за звітній період 205 000,00 грн.
14.10.2016 в.о. голови Правління Кошеленко К.В. та Підприємцем підписано акт № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.10.2016 по 31.10.2016, яким нарахована сума компенсаційної винагороди за звітній період 295 000,00 грн.
15.11.2016 Банк перерахував Підприємцю за меморіальними ордерами; № 115204 - 295 000,00 грн.; № 115202 - 230 000,00 грн.; № 115203 - 205 000,00 грн.
Надходження коштів підтверджується Випискою по особовому рахунку за період з 15.11.2016 по 15.11.2016.
27.12.2016 Уповноваженою особою видано наказ № 51, яким продовжено термін роботи комісії з перевірки договорів до 04.01.2017.
28.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 559-рп "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку".
30.12.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі наказу № 559-рп від 29.12.2016 прийнято рішення № 3085 "Про початок процедури ліквідації Банку" та делегування повноважень ліквідатора Банку.
30.12.2016 наказом № 01-ЛТ "Про припинення тимчасової адміністрації" з 30.12.2016 припинено тимчасову адміністрацію.
30.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі рішення від 30.12.2016 № 3085 видано наказ № 480 "Про початок процедури ліквідації Банку", пунктом 4 якого призначено Уповноважену особу.
04.01.2017 наказом № 27-ЛТ продовжено строки перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності.
06.02.2017 наказом № 69-ЛТ продовжено строки перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності.
01.06.2017 наказом № 338-к Філоненка С.В. призначено директором Департаменту безпеки, комплаєнсу і охорони з 01.06.2017 по 30.06.2017.
08.06.2017 директором Департаменту безпеки, комплаєнсу і охорони Філоненко С.В. складено висновок матеріалів службової перевірки щодо визнання нікчемним Договору, укладеного Банком та Підприємцем.
13.06.2017 комісією з перевірки договорів складено акт перевірки, проведеної на виконання наказів Уповноваженої особи від 07.12.2016 № 31, від 06.02.2017 № 69-ЛТ та відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначено про виявлення ознак нікчемності у низці правочинів (договорів), що були здійснені між Банком та юридичними особами - клієнтами банку, та рекомендовано запропонувати Уповноваженій особі визнати нікчемними такі правочини (договори), зокрема і Договір, на підставі пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
15.06.2017 наказом Уповноваженої особи від 15.06.2017 № 143-ЛТ, зокрема, визнано нікчемним Договір.
15.06.2017 на адресу Підприємця направлено повідомлення про визнання нікчемним Договору.
Судами встановлено, що умови Договору не містять даних щодо електронної адреси Банку, на яку мали надсилатися на узгодження звіти про виконання доручень за звітний період, передбачених умовами Договору.
Зміст Договору взагалі не передбачає можливості отримання Банком результатів діяльності Повіреного у вигляді заяв-анкет Клієнта встановленої форми Довірителем та інших необхідних документів для отримання Кредиту у Банку, а також не визначає порядок укладання Повіреним від імені Довірителя договорів з Клієнтами, які відповідають інтересам Банку, тобто Договір спрямований виключно на прийняття Банком на себе зобов'язання з перерахування коштів в об'ємах, визначених у додатку № 2 "Акти про надання та отримання послуг", без встановлення обов'язку контрагента (Повіреного) щодо вчинення відповідних дій, а тому є нікчемним в силу спеціального закону - пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
19.08.2016 сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої щомісячно до 15 числа Довіритель та Повірений обмінюються реєстрами наданих валідних контактів за попередній місяць за допомогою електронних засобів (електронної пошти), за результатами звіряння складається акт про надання та отримання послуг відповідно до форми № 2 до Договору.
Пунктом 1 додаткової угоди сторони узгодили, що ця додаткова угода доповнює предмет Договору Повіреному на збирання та передачу електронними засобами Довірителю контактної інформації фізичних осіб (Клієнти), що виявили зацікавленість в отриманні інформації про послуги Банку, зокрема отримання кредитів та платіжних карток із встановленим кредитним лімітом. Результатом надання такої послуги є отримання контактної інформації, а саме номеру мобільного телефону Клієнта, а також підтверджена зацікавленість Клієнта під час спілкування з працівником Довірителя за вказаним номером мобільного телефону (Валідний контакт).
Тобто вказаними положеннями додаткової угоди сторони Договору збільшили обсяг послуг, які мали надаватися Повіреним Банку, при цьому обсяг послуг, які мали надаватися Підприємцем відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3, 2.4.1, 2.4.4, 2.4.5, розділу 4 Договору, залишився незмінним.
Водночас у додатковій угоді від 19.08.2016 № 1 не вказано електронну пошту Банку для надсилання валідних контактів та відповідного їх реєстру.
Як зазначено у висновках матеріалів службової перевірки щодо визнання нікчемним Договору, укладеного Банком та Підприємцем, при здійснені перевірки електронної скриньки директору Департаменту маркетингу Ярошенко П.В. , який безпосередньо контролював виконання умов Договору документи, які підтверджують факт залучення клієнтів Підприємцем на отримання кредитів, та безпосередньо надання кредитів залученим Клієнтам Банку відсутні.
Аналіз актів приймання-передачі: від 30.09.2016 № 1 про надання та отримання послуг за період з 16.06.2016 по 30.06.2016; від 30.09.2016 № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.07.2016 по 31.07.2016; від 28.10.2016 № 1 про надання та отримання послуг за період з 01.08.2016 по 31.08.2016; від 14.11.2016 № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.09.2016 по 30.09.2016; від 14.10.2016 № 3 про надання та отримання послуг за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 дає підстави для висновку, що вони не містять посилань на кількість переданих Повіреним Довірителю даних потенційних Клієнтів Банку та укладених від імені Банку кредитних договорів, а мають лише посилання на розмір винагороди.
Наявні в матеріалах справи звіт про виконання доручень № 1 за період з 16.06.2016 по 30.06.2016 та звіт про виконання доручень № 2 за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 були відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством" (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Тобто несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, а також недостовірність відображених у них даних призводить до відображення недостовірної інформації у фінансовій та податковій звітності.
Частиною п'ятою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Відповідно до частини першої статті 78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
З урахуванням відсутності у зазначених звітах даних щодо дати їх формування суди дійшли висновку про те, що на їх підставі неможливо встановити дані, які входять до предмету доказування.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності у вигляді стягнення з Підприємця на користь Банку грошових коштів у сумі 743 902,00 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами не надано документальних доказів, які б підтверджували надання Підприємцем послуг за Договором на суму 743 902,00 грн.
Крім того, у Договорі не було передбачено електронну адресу Банку для направлення Повіреним звітів про виконання доручення за Договором, що свідчить про ненадсилання Підприємцем таких звітів Банку.
Банку від Підприємця не надходили ні валідні контакти, ані реєстр таких контактів для звіряння, отже, Банк не міг укладати договори з Клієнтами на основі отриманих від Підприємця валідних контактів, оскільки вони взагалі до Банку не надсилались.
Відповідно, ненадсилання на електронну адресу Банку звітів про виконання доручень за актами наданих послуг від 28.10.2016, від 14.11.2016, від 14.11.2016, відсутність детального опису наданих послуг із зазначенням конкретного переліку клієнтів, яким Банк надав кредити за актами наданих послуг від 28.10.2016, від 14.11.2016, від 14.11.2016, а також ненадходження до Банку валідних контактів від Підприємця та реєстру валідних контактів для звіряння вказує на те, що такі послуги насправді не надавались, а сторони за Договором навіть не мали наміру їх надавати. Відтак акти наданих послуг були підписані сторонами безпідставно, оскільки відсутні будь-які докази надання послуг за Договором з боку Підприємця.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що Договір має усі ознаки нікчемності згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже з боку Підприємця Банку не були надані послуги за Договором, а оплати наданих послуг на суму 743 902,00 грн. здійснена безпідставно.
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому такий Договір підлягає визнанню недійсним, на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Тому суд першої інстанції застосував до відносин сторін наслідки недійсності Договору шляхом стягнення з Підприємця на користь Банку грошових коштів у сумі 743 902,00 грн.
З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У даному спорі обґрунтування позовних вимог зводиться до того, що нікчемність правочину прямо встановлена спеціальним законом.
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Суд апеляційної інстанції встановивши нікчемність Договору, яка прямо встановлена спеціальним законом, дійшов висновку про те, що визнання його недійсним не вимагається, а тому визнав позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору такими, що не підлягають задоволенню.
У решті суд апеляційної інстанції погодився з доводами, викладеними у рішенні суду першої інстанції.
Однак Касаційний господарський суд, у свою чергу, не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору, оскільки судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/32090/15, від 26.04.2018 у справі № 910/730/17, від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16.
Статтями 3, 4, 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд не є органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень фонду, а зокрема, діючи як орган управління банку у разі делегування їй Фондом відповідних повноважень, може вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Рішення уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до нікчемних є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, оскільки обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону. Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення. Отже, для застосування наслідків нікчемного правочину банк як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду відповідно від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16).
При цьому вказані обставини були встановлені судом першої інстанції та не спростовані судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги фізичної особи-підприємця Долинного Руслана Анатолійовича, скасуванням постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 та залишенням в силі рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 у справі № 908/158/18 виконання рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду України від 25.04.2019 у справі № 908/158/18, підлягає поновленню.
Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Підприємця і суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено не на користь Підприємця, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Долинного Руслана Анатолійовича задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/158/18 скасувати.
3. Рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 у справі № 908/158/18 залишити в силі.
4. Поновити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2018 у справі № 908/158/18.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко