04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 923/437/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО",
представник позивача - Супрун О.В., адвокат (дов. від15.03.2019 № 120),
відповідач - Херсонське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,
представник відповідача - не з'явився,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний Банк України,
представник третьої особи - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО"
на рішення господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 (суддя Гридасов Ю.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2018 (головуючий суддя - Богацька Н.С., судді: Колоколов С.І., Принцевська Н.М.)
у справі № 923/437/18
за позовом публічного акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" (далі - Банк)
до Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний Банк України,
про визнання недійсним рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Банк звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Відділення про визнання недійсним рішення від 12.04.2018 № 3-р/к зі справи № 7/2-18 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 23.05.2018 зі справи № 923/437/18 залучено до участі у справі Національний Банк України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 у справі № 923/437/18, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовані відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Банк, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами Банку, викладеними у касаційній скарзі:
- суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 60 та статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність";
- судами у вирішенні спору не враховано те, що Відділення запитувало у Банку інформацію, яка не може бути надана останнім у силу приписів статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; Відділенням протиправно встановлено Банку строк для надання інформації; Банк не мав правових підстав для надання запитуваної Відділенням інформації, у зв'язку з чим його відмова була правомірною;
- існує виключна правова проблема, яка полягає у відсутності у Банку правової визначеності при застосуванні положень статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки, якщо Банк діє у повній відповідності з нормами зазначеного Закону, то це, на думку органів Антимонопольного комітету України, вважається порушенням Закону України "Про захист економічної конкуренції" та призводить до застосування до Банку штрафних санкцій.
Відділення у письмовому запереченні на касаційну скаргу просило у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові акти попередніх інстанцій - залишити без змін, зазначаючи, зокрема, про те, що рішення та постанова прийняті з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи.
У касаційній скарзі Банку міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що, на думку Банку, дана справа містить виключну правову проблему, і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний господарський суд не вбачає у справі № 923/437/18 виключної правової проблеми, наявність якої, в силу приписів частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання Банку слід відмовити.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представника Банку, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що Рішенням АМК:
- визнано, що Банк вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Відділенню на вимогу голови Відділення від 22.01.2018 № 2-25/60 у встановлений ним строк;
- за вчинене порушення на Банк накладено штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими фактичними даними:
- Відділенням на адресу Банку направлено вимогу від 22.01.2018 № 2-25/60 за підписом в.о. голови Відділення, за змістом якої Відділення повідомляло, що ним розглядається справа від 15.09.2017 № 41/2-17 щодо наявності в діях товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних і електротехнічних виробів" та товариства з обмеженою відповідальністю "Союз - Авангард" ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Під час розгляду справи Відділенням встановлено, що Новомосковським відділом Банку як обслуговуючим банком видано товариству з обмеженою відповідальністю "Союз - Авангард" довідку про відсутність заборгованості по кредитах. У зв'язку з наведеним та на підставі статей 17, 22, 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції", частини третьої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пунктів 3, 8 та 9 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, яке затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України 23.02.2001 № 2-р Банку запропоновано у семиденний термін з дня отримання вимоги надати Відділенню таку інформацію та копії документів:
1) копії заяв та доданих до них документів, які товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Авангард" (далі - Замовник) подавало до Банку з метою отримання довідки (довідки про відсутність заборгованості по кредитах);
2) копії конвертів, в яких товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Авангард" подавало заяву та додані до неї документи до Банку для отримання зазначеної вище довідки. Якщо заяви та додані до них документи були подані Банку представниками Замовника особисто, надати відомості про цих представників (П .І. Б . , посада тощо) та копії підтверджуючих документів;
3) копії зразків (шаблонів, форм тощо) для написання заяв для отримання довідок, які Банк надавав суб'єктам господарювання у період часу з 01.01.2015 по 31.12.2016;
4) копії документів, які засвідчують отримання представниками Замовника зазначеної вище довідки;
5) копії документів (квитанції, інші фінансові та бухгалтерські документи), які засвідчують оплату Замовником за отримання зазначеної вище довідки (за наявності);
- вимога Відділення отримана Банком 25.01.2018;
- на вимогу Відділення Банк листом вих. від 08.02.2018 № 33-514 повідомив про неможливість надання витребуваної інформації у відповідності до приписів статей 60, 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і зазначив про те, що на запит органів Антимонопольного комітету України можливе надання інформації, що містять банківську таємницю, виключно стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
- неподання Банком інформації на вимогу Відділення створило останньому перешкоди у здійснення передбачених законодавством повноважень, зокрема, у розгляді справи від 15.09.2017 № 41/2-17 та збирання доказів у ній.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:
- 21.02.2018 розпорядженням адміністративної колегії Відділення розпочато розгляд справи № 7/2-18 за ознаками вчинення Банком порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме неподання інформації Відділенню у встановленим ним строк;
- 01.03.2018 товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Авангард" було надано згоду Банку на розкриття останнім банківської таємниці;
- 07.03.2018 Банк листом № 406-БТ на підставі згоди Товариства надав Відділенню документи та інформацію, яка становить банківську таємницю. Одночасно Банк просив закрити розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у зв'язку з відсутністю в діях Банку ознак порушення.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
У відповідності до пункту 1 частини третьої статті 7 названого Закону у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики.
Згідно з пунктами 5 та 12 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, зокрема, що:
- розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;
- невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Статтею 221 цього ж Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання.
Інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню та оприлюдненню, крім випадків:
1) надання інформації органам слідства та суду відповідно до закону;
2) недотримання вимог, встановлених частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації";
3) інших випадків, встановлених законом.
Особа, яка надає інформацію як інформацію з обмеженим доступом, зобов'язана зазначити, яка саме інформація має обмежений доступ, у тому числі які саме документи або частини документів містять інформацію з обмеженим доступом.
Згідно зі статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність":
- інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею;
- банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації; інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності.
За приписами пункту 3 частини першої статті 62 цього Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, органам Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
Відповідно до частини другої статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній станом на час звернення Відділення з вимогою до Банка) вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Виходячи з положень зазначених норм чинного законодавства, а також встановлених фактичних обставин справи, Відділення у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у Банка відповідну інформацію (необхідну для розгляду справи), а Банк, у свою чергу, зобов'язаний був надати таку інформацію у встановлений строк.
Відповідно ж до пункту 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до частини другої зазначеної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017):
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (частина перша статті 13);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 74);
- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76);
- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77).
Суди попередніх інстанцій, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішеннях зі справи необхідного мотивування, встановивши обґрунтованість висновків Відділення стосовно наявності в діях Банку порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації на вимогу у встановлені в.о. голови Відділення строки, за що в межах розміру, визначеного Законом України "Про захист економічної конкуренції", накладено штраф, - дійшли обґрунтованого висновку стосовно відсутності передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним, а тому й правомірно відмовили Банку в задоволенні його позовних вимог.
Доводи Банку щодо правомірності відмови ним у наданні інформації на вимогу Відділення, яка становить банківську таємницю з посиланням на приписи статей 60, 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Касаційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що спірні правовідносини регулюються саме нормами антиконкурентного законодавства, які в даному випадку є спеціальними стосовно загальних законодавчих приписів щодо банківської таємниці (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 зі справи № 910/8001/17).
Суд погоджується з аргументами Відділення, викладеними у письмовому запереченні на касаційну скаргу, про те, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено всі обставини справи, а судові акти відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Банка без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2018 у справі № 923/437/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко