79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.06.2019 Справа № 914/351/19
Господарський суд Львівської області в складі: судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судових засідань Кравець О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства “Енергоринок”, м.Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія-Новий Розділ”, м.Новий Розділ, Львівська область,
про стягнення 7 598 829,96грн,
за участю представників
позивача : Калінін М.В.
відповідача : не з'явився
ДП "Енергоринок" (позивач) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» (відповідач) 7 598 829,96 грн. з яких: 7 294 559,43 грн. сума основного боргу, 260546,32 грн. пені, 24709,96 грн. 3% річних, 15149,04 грн. інфляційних втрат та 3865,21 грн. штрафу.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 113982,45 грн. позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 17.04.2019 р.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №13657/19 від 01.04.2019), який долучено до матеріалів справи.
Позивачем надано відповідь на відзив відповідача (вх. №15249/19 від 10.04.2019) яку долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалами від 17.04.2019 р. та 24.04.2019 р. підготовче засідання відкладалось та було призначено на 15.05.2019.
14.05.2019 позивачем надано довідку про стан розрахунків з відповідачем (вх. № 19358/19), яку долучено судом до матеріалів справи.
Відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 19600 від 14.05.2019) в якому просить на 90 % зменшити розмір пені та відмовити у стягненні штрафу .
Ухвалою суду від 15.05.2019 було призначено розгляд справи по суті на 28.05.2019 р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся хоча був належним чином повідомлений про час та дату судових засідань. У відзиві на позовну заяву зазначив , що між сторонами - ДП “Енергоринок” та ЗАТ "Енергія-Новий Розділ" (правонаступник якого ТзОВ «Енергія-Новий Розділ») 31 липня 2006 року укладено договір № 3546/01 відповідно до якого (п. 2.1.) позивач зобов'язувався продавати, а товариство купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору. Куплену по договору № 3546/01 від 31 липня 2006 року в ДП «Енергоринок» електричну енергію товариство використовувало для постачання електричної енергії споживачам міста Новий Розділ, а також для видобування води, водопостачання і водовідведення. Заборгованість ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» перед ДП «Енергоринок» за куповану в 2018 році електричну енергію по Договору № 3546/01 від 31 липня 2006 року становить 7294559,43 грн., в т.ч.: - 1893630,35 грн. за електроенергію куплену у жовтні 2018 року; - 1971579,01 грн. за електроенергію куплену у листопаді 2018 року ; - 3429350,07 грн. - за електроенергію куплену у грудні 2018 року, - станом на 01 грудня 2018 року заборгованість державного бюджету перед товариством по субсидіях становила 608307,17 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» та Управлінням соціального захисту населення м. Новий Розділ від 10.12.2018р.; - станом на 01 грудня 2018 року заборгованість державного бюджету перед товариством по пільгах становить 41929,45 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» та Управлінням соціального захисту населення м. Новий Розділ від 10.12.2018р.; - станом на 01 січня 2019 року заборгованість державного бюджету перед товариством по субсидіях становила 974059,84 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» та Управлінням соціального захисту населення м. Новий Розділ від 04.01.2019р. і 8057,58 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» та Управлінням соціального захисту населення м. Миколаїв від 04.01.2019р; - станом на 01 січня 2019 року заборгованість державного бюджету перед товариством по пільгах становить 43514,73 грн., що підтверджується Актом звірки розрахунків між ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» та Управлінням соціального захисту населення м. Новий Розділ від 04.01.2019р. На примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби знаходяться судові накази Миколаївського районного суду Львівської області про стягнення з фізичних осіб - жителів міста Новий Розділ заборгованості за надані товариством комунальні послуги. Склалася критична ситуація щодо стану погашення заборгованості перед ТзОВ «Енергія- Новий Розділ», згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили і на теперішній час залишаються невиконаними та знаходяться на примусовому виконанні в органах Державної виконавчої служби.
Просить суд зважити на те, що якщо на товариство покласти тягар відповідальності сплати санкцій (пені, інфляційних, річних та штрафу), це може негативно позначитися на господарській діяльності ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» і позбавити товариство можливості належним чином надавати жителям та організаціям міста Новий Розділ комунальні послуги. При винесенні рішення по справі № 914/351/19 просить господарський суд врахувати ступінь виконання зобов'язання, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, наявність заборгованості державного бюджету та заборгованості ДП „Енергоринок” перед ТзОВ „Енергія-Новий Розділ” за куповану ОРЕ електроенергію, накладення арешту на рахунки товариства та інші вищевикладені обставини. Враховуючи вище наведене, беручи до уваги фінансовий стан товариства та з метою належного функціонування ТзОВ “Енергія-Новий Розділ”, своєчасного та якісного надання комунальних послуг споживачам міста, керуючись ст. 165, ст. 178, ч.І ст. 239 ГПК України та чинним законодавством України, та- відстрочити сплату основного боргу в сумі 7294559,43 грн. терміном на один рік; - відмовити у стягненні інфляційних, пені, 3 % річних, штрафу або зменшити розмір неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 04.06.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За приписом статтей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив :
Між ДП “Енергоринок” та ЗАТ "Енергія-Новий Розділ" (правонаступник якого ТзОВ «Енергія-Новий Розділ») 31 липня 2006 року укладено договір № 3546/01 відповідно до якого (п. 2.1.) позивач зобов'язувався продавати, а товариство купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору. Куплену по договору № 3546/01 від 31 липня 2006 року в ДП «Енергоринок» електричну енергію товариство використовувало для постачання електричної енергії споживачам міста Новий Розділ, а також для видобування води, водопостачання і водовідведення. Заборгованість ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» перед ДП «Енергоринок» за куповану в 2018 році електричну енергію по Договору № 3546/01 від 31 липня 2006 року становить 7294559,43 грн., в т.ч.: - 1893630,35 грн. за електроенергію куплену у жовтні 2018 року; - 1971579,01 грн. за електроенергію куплену у листопаді 2018 року ; - 3429350,07 грн. - за електроенергію куплену у грудні 2018 року,
Відповідно до пункту 4.13 статті 4 Договору документом, що підтверджує факт переходу права власності на електроенергію від позивача до відповідача, є підписані з боку сторін та скріплені печатками акти купівлі - продажу електроенергії .
Як вбачається з наданих суду доказів, у жовтні 2018 року відповідачем придбано у позивача електричну енергію в обсязі 4535,635 тис.кВт на загальну суму 6382358, 29 грн., що підтверджується актом купівлі - продажу від 31.10.2018 року У листопаді 2018 року було придбано 4763,379 тис.кВт на загальну суму 6876697,84 грн., що підтверджується актом купівлі - продажу від 30.11.2018 року , а у грудні придбано електричну енергію в обсязі 5554,619 тис.кВт на загальну суму 8221576 грн., що підтверджується актом купівлі - продажу від 31.12.2018 року
Пунктом 6.4. ст.6 Договору визначено, що остаточний розрахунок за куплену відповідачем у позивача електричну енергію у розрахунковому місяці здійснюється ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків відповідача. У цьому випадку останній зобовязаний обовязково вказати призначення платежу.
Також, як підтверджено матеріалами справи відповідач не виконав своєчасно своїх зобовязань за Договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на момент звернення позивача з позовом до суду склала 7294559,43 грн.
Дані обставини підтверджуються представником позивача та не заперечується заборгованість у цій сумі і відповідачем у відзиві.
1. Актом звірки розрахунків підписаного сторонами зафіксовано заборгованість відповідача станом на 28.02.2019 року згідно договору № 3546/01 від 31.07.2006 року у сумі 7294559,43 грн.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався своєчасно за куплену електричну енергію у нього виникла заборгованість за жовтень 2018 - 1893630,35 грн. за листопад 2018 року -1971579,01 грн. за грудень 2018 року - 3429350,07 грн. , а всього 7294559,43 грн.
Дана заборгованість визнається сторонами, підтверджена належними та допустимими доказами та підлягає до задоволення повністю.
Відповідно до підпункту 7.3.2 Договору, за порушення строків оплати за отриману електроенергію Відповідачу нараховується пеня в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем з оплати купованої електричної енергії, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних , пені та інфляційних втрат враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок 3% річних , пені та інфляційних втрат відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 24709,96 грн., 15149,04 грн. інфляційних нарахувань , а також пені в сумі 260546,32 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того позивач згідно п.6 .4 Договору скористався своїм правом та нарахував відповідачу штраф у розмірі 3865,21 грн. , який підлягає до задоволення повністю.
Стосовно заперечень Відповідача в частині позовних вимог про стягнення пені та річних, інфляційних втрат та штрафу суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 п.1.3 постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань (далі - Постанова ВГСУ): урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 кону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що розраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до абз. 1 п.1.10 Постанови ВГСУ: За загальним правилом, закріпленим частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Позивач поставив Відповідачу у жовтні , листопаді , грудні 2018 року електричну енергію, Відповідач обов'язок з оплати виконував несвоєчасно, що вбачається з часткових неповних оплат, що суперечить умовам укладеного між сторонами Договору.
З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що між сторонами існують тривалі відносини, однак Відповідач взяті на себе зобовязання з оплати за отриману електричну енергію проводить не вчасно та не в повному обсязі.
Господарський суд приймає до увагу правову позицію Конституційного Суду України, викладену у Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 стосовно офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", про те, що вимога про нарахування та сплату неустойки має відповідати передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Згідно з частиною першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За неналежне виконання зобовязань настає відповідальність передбачена законом. Відтак, суд приходить до висновку, що пеня у розмірі 260546,32 грн. підлягає стягненню з відповідача . Щодо інфляційних втрат та 3% річних дані нарахування проведено правильно у відповідності зі ст. 625 ЦК України та підлягають стягненню з відповідача.
Покликання відповідача на те, що з державного бюджету йому не відшкодовувались кошти по пільгах , що на думку відповідача підтверджується актами підписаними між останнім та Управлінням соціального захисту населення м.Новий Розділ не заслуговує на увагу суду ,оскільки п.7.3.2 договору предбачено, що пеня та штраф не нараховуються на заборгованість по пільгах та субсидіях якщо ЕК до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим , надішле до ДПЕ акт звірки розрахунків між ЕК та розпорядником бюджетних коштів. Відповідач залишає поза увагою наступні обставини, та не підтверджує належними та допустимими доказами виконання даних вимог договору.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що Позивачем правомірно нараховано Відповідачу пеню згідно п.7.3.2 Договору та згідно ст.625 ЦК України річні та інфляційні втрати..
При розгляді клопотання від 14.05.2019р. вх.№19600/19 встановлено , що воно підписано неуповноваженою особою , а відтак підлягає поверненню відповідачу.
Щодо відстрочки основного боргу на 1 рік , суд зазначає наступне :
Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”, при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Відповідно до п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.01.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому, відповідно до частин 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру спору, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004р. зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що в проханні відповідача щодо відстрочки основної заборгованості терміном на 1 рік слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За приписами ч. 1, 2 ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судового збору. Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відтак, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача в повному обсязі.
Судові витрати згідно ст. 129 ГПК України стягнути з відповідача в сумі 113982,45 грн.
Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія -Новий Розділ» ( 81652 Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Грушевського 37 ЄДРПОУ 33525073) на користь Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, код 21515381) - 7598829,96 грн. та 113982,45 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду згідно із розділом ІV ГПК України
Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2019р.
Суддя Запотічняк О.Д.