Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" червня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/502/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева", м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича, м. Харків
про стягнення коштів 3036,21 грн.
за участю представників:
позивача: Степанишева А.В., адвокат;
відповідача: Василенко Г.В., адвокат.
Позивач - Державне підприємство "Завод ім.В.О. Малишева", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 863дп від 01.12.2017 р. у розмірі 2199,54 грн. за період грудень 2017 року-січень 2018 року (включно), 3% річних у розмірі 67,5 грн., інфляційних втрат у розмірі 182,82, штраф у розмірі 219,95 грн та пені 366,40 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 25.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.03.2019 о 09:50 год.
25.03.2019 відповідач надав відзив на позовну заяву (вх.№7225) в якому проти позову заперечував, зазначаючи про те, що Державне підприємство "Завод ім.В.О. Малишева" не є належним позивачем по справі з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надання будь-яких повноважь з боку дійсного власника майна (Державного концерну "УКРОБОРОНПРОМ") на користь позивача щодо володіння, користування або розпорядження нерухомим майном, що є предметом спору. Також зазначає, що позивачем не були виконані зобов'язання за договором в частині здійснення ремонту орендованих приміщень, у зв'язку із чим відповідач не зміг використовувати приміщення за призначенням. Крім цього не погоджується з періодом нарахування пені, нарахування штрафних санкцій вважає таким, що виходить за межі позовної давності, встановленої ч.2 ст.258 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2019 на підставі ч.6 ст.250 ГПК України призначено справу №922/502/19 до розляду за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.04.2019.
01.04.2019 позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 6848) в якій наголошує на тому, що умовами договору, а саме п.5.6, 5.9 встановлений обов'язок відповідача свочасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна, а також здійнювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Також вважає, що нараховані штрафні санкції відповідають умовам договору оренди та вимогам чинного законодавства, а отже позовні вимоги на думку позивача є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, у зв'язку з чим, підлягають задоволенню у повному обсязі.
24.04.2019 відповідачем надані до суду додаткові заперечення на позовну заяву (вх. № 10253).
Протокольною ухвалою від 24.04.2019 на підставі п.1 ч.2 ст.183 ГПК України підготовче засідання було відкладено на 22.05.2019.
Протокольною ухвалою від 22.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019 о 10:30год.
У судовому засіданні 05.06.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.06.2019 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача та заперечень відповідача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
01.12.2017 між Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (надалі-позивача, Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Трофимовим Вадимом Петровичем (надалі - відповідач, Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп.
Відповідно до п.1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ) (інвентарний №000513), загальною площею 80,9 кв.м за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 126 (далі-Майно), яке перебуває на балансі ДП "Завод імені В.О. Малишева".
На виконання п. 2.5 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863 дп від 01.12.2017, орендодавець передав, а орендар прийняв в платне користування майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.12.2017.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем щомісячно у строк не пізніше 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, і спрямовується: 30% від суми орендної плати до Державного бюджету на р/р 31113094700011 в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Харківській області, одержувач коштів управління Державної казначейської служби України у УК Червонозаводському районі, ідентифікаційний код 37999628, МФО 851011, код платежу 22080300, а 70% від суми орендної плати на рахунок Орендодавця. Протягом 3 робочих днів з моменту здійснення оплати рахунку Орендар зобов'язаний надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати на рахунок за попередній місяць.
Згідно п.3.2. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами), відповідно до якої Сторони погодили розмір орендної плати за базовий місяць оренди.
Відповідно до п.3.5 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 5.2 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
У позовній заяві позивач вказує, що на виконання пункту 3.3 Договору відповідачем було здійснено 19.12.2017 оплату завдатку за грудень 2017 року у розмірі 2 831,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №ПН12680903 та частину завдатку за останній місяць оренди у розмірі 731,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ПН12681033.
31.01.2018 орендарем повернуто майно орендодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі орендованих нежилих приміщень по договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017.
Як вказує позивач, протягом дії договору орендодавцем належним чином виконувалися зобов'язання та надавалися орендні послуги орендарю, відповідно до договору. Проте, відповідач не виконав свої зобов'язання з орендної плати, відповідно до умов договору, у зв'язку із чим у ФОП Трофимова В.П. утворилася заборгованість у розмірі 2199,54 грн. за період грудень 2017 року - січень 2018 року.
Для здійснення оплати за надані послуги оренди у січні 2018, ДП "ЗІМ" направлявся на адресу відповідача лист №987/15 від 26.02.2018 разом з рахунком №ДП-0000226 від 31.01.2018 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000209 від 31.01.2018. на загальну суму 2902,72 грн.
Проте, орендарем не здійснено оплату за надані послуги по Договору на суму 2199,54 грн., за період грудень 2017 року - січень 2018 року.
На адресу відповідача було направлено претензію про сплату існуючої заборгованості за договором (вих. №1749/16 від 06.04.2018), яка залишилась без відповідного реагування з боку відповідача. Заборгованість відповідача у добровільному порядку сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області, з вимогою про стягнення на користь ДП «ЗІМ» заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017 в розмірі 2199,54 грн. за період грудень 2017 року-січень 2018 року (включно), 3% річних у розмірі 67,50 грн., інфляційних втрат у розмірі 182,82, штраф у розмірі 219,95 грн та пені 366,40 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, між сторонами виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму.
Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом норми містяться у статті 283 ГК України.
Відповідно до ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Ст. 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.
Судом встановлено, що за актом приймання-передачі від 01.12.2017 позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування нежитлове вбудоване приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ) (інвентарний №000513), загальною площею 80,9 кв.м за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 126, яке перебуває на балансі ДП "Завод імені В . О. Малишева", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 12.06.2017 виконаним суб'єктом оціночної діяльності ФОП Попов Ю.А . иа становить 205 000,00 грн. без врахування ПДВ.
31.01.2018 орендарем повернуто майно орендодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі орендованих нежилих приміщень по договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017.
Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Відповідно до статті 284 ГК України, орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 ЦК України.
Як зазначалось вище, умовами договору, а саме п.3.1, 3.2, 3.5 сторони погодили порядок здійснення орендної плати.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як зазначає позивач, у зв'язку із поверненням Орендарем нежитлових приміщень Орендодавцю, завдаток в сумі 731,50 грн., за останній місяць оренди, внесений ФОП Трофимовим В.П. зараховано в рахунок орендної плати за січень 2018 року. Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000209 від 31.01.2018 та рахунку-фактури №ДП-0000226 від 31.01.2018 загальна вартість наданих послуг по договору за січень 2018 року складає 2902,72 грн. З урахуванням часткової оплати Орендарем за останній місяць орендної плати у розмірі 731,50 грн., заборгованість відповідача перед ДП "ЗІМ" за січень 2018 року складає 2171,22 грн. (2902,72-731,50=2171,22 грн.). Внесеним завдатком за грудень 2017 року відповідачем було сплачено орендні послуги за грудень 2017 року в сумі 2831,50 грн., отже залишок неоплаченої суми складає 28,32 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг( №ДП-0002456 від 31.12.2017 та рахунком-фактурою №ДП-0002373 від 31.12.2017.
З урахуванням вказаного, заборгованість відповідача за період грудень 2017 року-січень 2018 року (включно) за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017 становить 2199,54 грн.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем в установленому порядку не спростовано обставини, на які посилається позивач стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2 199,54 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечення відповідача щодо того, що на момент укладення договору оренди, орендоване приміщення не було придатне до його цільового використання, а саме: відсутнє опалення у приміщенні, вбиральні не працюють, відключене водопостачання та поламаний ліфт, що, на думку відповідача свідчить про те, що позивач не виконав свої обов'язки за договором, не надав майно в користування відповідачу в належному стані, що виключило можливість останнього використовувати це приміщення за призначенням, вести господарську діяльність та отримувати прибуток від такої діяльності, на що останній розраховував, судом відхиляються, з огляду на наступне.
Пунктами 5.6, 5.9 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язується своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна, а також здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.
В акті приймання-передачі орендованого майна від 01.12.2017 зазначено, що майно потребує поточного ремонту, і відповідно, відповідач беручи вказане майно в оренду усвідомлював його стан, а саме потребу поточного ремонту, і лише 31 січня 2018 року мало місце повернення орендарю орендованого майна.
Таким чином, відповідач, підписуючи договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017, а також акт приймання-передачі орендованого майна від 01.12.2017, погодився з усіма умовами, узгодженими сторонами у договорі, тому посилання відповідача на неналежний стан майна, переданого позивачем в оренду, що виключило можливість останнього використовувати це приміщення за призначенням, вести господарську діяльність та отримувати прибуток від такої діяльності, судом відхиляються.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 67,50 грн. та 182,82 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані .
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 366,40 грн. пені , суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 3.8 договору сторонами передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Орендодацю у визначеному пунктом 3.1. Договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Суд вважає помилковим посилання відповідача на п.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, відповідно до якого у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Вказаний пункт постанови не підпадає під спірні правовідносини, оскільки прострочення відповідачем грошового зобов'язання відбулося за окремі платежі та окремі періоди (щомісячно), а тому позовна давність має обчислюватися окремо щодо кожного прострочення платежу у відповідності до абз.2 п.4.2 постанови, яким встановлено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої ст.232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції.
Таким чином, перебіг строку спеціальної позовної давності до нарахованої пені у розмірі 366,40 грн. має рахуватися наступним чином:
-згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) за грудень 2017 року - з 12.07.2018 року;
- згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень 2018 року - з 12.08.2018 року.
З огляду на вищевикладене, строк звернення за вимогою про стягнення пені у розмірі 366,40 грн. є наступним:
-згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) за грудень 2017 року - до 13.07.2019 року;
- згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень 2018 року - до 13.08.2019 року.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, виходячи з п. 3.8 договору, приписів ст. 232 ГК України, 253, 254, 530 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача з відповідача пені у розмірі 366,40 грн. є вірно розрахованими, обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення штрафу у розмірі 219,95 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 3.9. Договору сторони передбачили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Відповідач у своєму відзиві вказує на те, що одночасне стягнення за договором оренди штрафу та пені є неправомірним та таким, що суперечить статті 61 Конституції України.
Суд не погоджується з даним твердженням відповідача, виходячи з наступного.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині 1 ст. 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, а також від 22.03.2018р у справі №911/1351/17.
Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем обов'язків по сплаті орендної плати, передбачених п.3.1 договору, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем штрафу у розмірі 219,95 грн.
Щодо заперечень відповідача, що Державне підприємство «Завод ім. В.О. Малишева» не є стороною, яка має право на звернення до суду з вимогами про стягнення коштів за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності №863дп від 01.12.2017, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надання будь-яких повноважень з боку дійсного власника майна (Державного концерну «Укроборонпром») на користь позивача щодо володіння, користування або розпорядження нерухомим майном, що є предметом спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ) (інвентарний №000513), загальною площею 80,9 кв.м за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 126 (далі-Майно), яке перебуває на балансі ДП "Завод імені В.О. Малишева".
Преамбулою вищевказаного договору передбачено, що сторонами зазначеного договору є: ДП «Завод імені В.О. Малишева» та ФОП Трофимов В.П .
Згідно Інформаційної довідки на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №68360235 від 19.09.2016 року нежитлова будівля літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м. за адресою м.Харків, вул.Плеханівська, 126 належить на праві власності Державі Україна в особі ДП "Завод імені В.О. Малишева", код ЄДРПОУ 14315629.
Відповідно до п.4.10 Статуту ДП "Завод імені В.О. Малишева", затвердженого наказом ДК "Укроборонпром" №25 від 29.01.2018 року, підприємство має право здавати в оренду підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам нерухме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно (устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать).
Отже з вищевикладеного вбачається, що нежитлові вбудовані приміщення на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі ЦЗД, літ. "Р/1-7" належать саме ДП "Завод імені В.О. Малишева", та відповідно, вказане нерухоме майно було передано в оренду ФОП Трофимову на законних підставах. З огляду на вказане, доводи відповідача про те, що ДП "Завод імені В.О. Малишева" є неналежним позивачем є безпідставними та необгрунтованими.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо повного задоволення заявлених ДП "Завод ім. В.О. Малишева" позовних вимог.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) на користь державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) 2199 грн. 54 коп. основної заборгованості, 67 грн. 50 коп. 3% річних, 182 грн. 82 коп. інфляційних втрат, 219 грн. 95 коп. штраф, 366 грн. 40 коп. пені та 1 921,00 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "06" червня 2019 р.
Суддя С.Ч. Жельне